Пошук:
Автор Pavlenko | 3 января 2012 | Коментарів: 2 | Переглянуто 50535
Рубрика: Уроки колегам біологам / Уроки для 11 класів

Розробки уроків до теми "Надорганізмові рівні організації живої природи. Популяція. Екосистема. Біосфера." 11 клас (згідно нової програми, рівень стандарту)

Урок 1

Екологічні чинники.

Мета.
 Освітня: на основі знань учнів про рівні організації живої природи почати формувати нові знання про надорганізмові рівні; розширити поняття учнів про екологію як науку; ознайомити із основними завданнями екології, екологічними факторами та їхньою класифікацією; розкрити закономірності дії факторів на організми та угруповання.
 Розвиваюча: розвивати уміння порівнювати організмові і надорганізмові рівні організації життя; розвивати увагу, самостійність, уміння логічно мислити та узагальнювати.
 Виховна: виховувати формування матеріалістичних поглядів на еволюцію органічного світу планети.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Вступний.

Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний:  розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
 Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та  мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань.
2. Репродуктивний. 
 Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно-пошуковий: постановка проблемного питання.
 Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4. Візуальний: складання схем.
5. Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: історія, палеонтологія.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці, набори живих і гербарних рослин.
Основні поняття та терміни: екологія, екологічні чинники, тематична екологія, біогеоценологія, адаптація, правило екологічної індивідуальності, закон оптимуму, межі витривалості.

ХІД  УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

 Щоб активізувати знання учнів та підготувати їх до сприймання нового матеріалу про екологічні чинники природи необхідно з’ясувати, тобто повторити:
- які науки допомагають вивчати живі організми планети?
- які методи біологічних досліджень відомі з курсу 10 класу?  (можливо із засобів масової інформації, так як дослідження в галузі біологічної науки весь час поповнюються).

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Поставити проблемні запитання:
-  що впливало на вас сьогодні, коли ви йшли до школи?
- які угруповання організмів ви спостерігаєте, живучи у своєму мікрорайоні?
- чи може живий організм існувати без впливу чинників середовища?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

 Як самостійна біологічна наука – екологія – сформувалась зовсім недавно, лише в середині ХІХ ст.. Її назву запропонував у 1866 р. видатний німецький біолог Е.Геккель.
 На сьогодні екологія – це комплекс біологічних наук про взаємозв’язки організмів та їхніх угруповань між собою і довкіллям, про структуру та функціонування надорганізмових систем.
Екологію умовно розділяють на екологію особин, популяційну екологію, біогеоценологію, а також екологію мікроорганізмів, рослин, тварин, грибів, … Екологія слугує теоретичною базою раціонального природокористування та охорони довкілля.
 Як і всі біологічні науки, екологія розвивається у взаємодії з ними, а також з деякими небіологічними науками. Наприклад, існує математична екологія (прослухати повідомлення учнів або прочитати у підручнику).
 Учені-екологи використовують різноманітні засоби і методи досліджень:
- методи екологічної індикації, які дають можливість визначити стан і властивості екосистем за видовим складом і співвідношенням між собою певних груп видів;
- метод екологічного моніторингу застосовується для проведення постійних спостережень;
- метод моделювання і статистичної обробки широко використовують для сучасних екологічних досліджень.
- метод екологічної просвіти, який застосовують різноманітні екологічні установи.
 Усі складові довкілля, які впливають на стан і властивості живих організмів та їхніх угруповань, називають екологічними факторами або екологічними чинниками. Залежно від природи та особливостей дії екологічні фактори ділять на аботичні, біотичні та антропогенні. (Розповідь з елементами бесіди).
 Інтенсивність дії екологічних факторів – це певні їхні кількісні значення. Їхня дія може залишатися відносно постійною протягом тривалих історичних періодів розвитку біосфери. Це сила тяжіння, газовий склад атмосфери, сонячне випромінювання…  Однак більшість із них має мінливу інтенсивність. Це температура, вологість…, які можуть змінюватися залежно від пори року, часу доби. Ступінь цієї мінливості залежить від особливостей середовища життя.
 Зміни екологічних факторів можуть бути:
- періодичними – від часу доби, пори року;
- неперіодичними – землетруси, вулкани, урагани, цунамі;
- спрямованими протягом значних історичних проміжків часу, наприклад, зміни клімату, які ми спостерігаємо сьогодні.
Цікаво те, що майже всі живі організми протягом тривалого історичного розвитку пристосовуються до певного середовища і них виникають адаптації. (продемонструвати на електронній дошці приклади адаптацій деяких організмів до умов життя).
Хоча екологічні фактори за своєю природою та характером впливу на біологічні системи різноманітні, все-таки існують закономірності їхнього впливу на живі істоти та реакції організмів на їхню дію. Згідно з правилом екологічної індивідуальності, кожний вид пристосований до певної сукупності умов існування своїм особливим чином. Тобто, добра пристосованість одних організмів до певного фактору довкілля не означає такої самої адаптованості інших.
Кожний з факторів має лише певні межі позитивного впливу на організми – закон оптимуму. Сприятливі для істот певного виду інтенсивності впливу екологічного фактору мають назву зони оптимуму. Чим більше інтенсивність дії певного екологічного фактору відхиляється в той чи інший бік, тим більше буде виражений його негативний вплив на організми – це верхня та нижня зони пригнічення. Зони, за якими існування організмів стає неможливим, називається верхньою та нижньою межами витривалості. Відстань між межами витривалості визначає діапазон інтенсивності дії екологічного фактору, у якому можливе існування особин певного виду.
Закон взаємокомпенсації факторів стверджує, що відсутність або нестача деяких екологічних факторів може частково компенсована завдяки іншим подібним чинникам. Закон обмежувальних факторів полягає в тому, що можливість існування виду в певних умовах може обмежувати будь-який фактор. (Робота з текстом та графіками підручника).

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

 Робота з електронними матеріалами, які подаються на мультимедійну дошку:
1. зображення екології особин, популяцій, біогеоценозу;
2. екологічні чинники: абіотичні, біотичні, антропічні;
3. зв’язок екології з іншими науками (схема);
4. приклади неперіодичних змін дії екологічних факторів (згідно матеріалів підручника);
5. схема дії екологічного фактору.

V. Узагальнення та систематизація знань.

Основні завдання екології:
- з’ясування закономірностей взаємозв’язків між організмами, їхніми угрупованнями та умовами довкілля;
- дослідження структури та функціонування угруповань організмів;
- спостереження за змінами в окремих екосистемах і біосфері в цілому, прогнозування їхніх наслідків;
- створення бази даних і розробка рекомендацій для екологічно безпечного планування господарської та соціальної діяльності людини;
- застосування екологічних знань у справі охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів.
Таким чином, предметом вивчення екології є різноманітність і структура зв’язків між організмами, їхніми угрупованнями та середовищем життя; склад і закономірності функціонування угруповань (популяцій, біогеоценозів, біосфери).

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

 Окремим учням підготувати повідомлення про середовища життя організмів (додати кілька слайдів до усної розповіді).

Урок 2

Поняття про середовище існування. Шляхи  пристосування до нього організмів.

Мета.
 Освітня: розширити знання учнів про екологію організмів; ознайомити із основними середовищами існування: наземно-повітряним, водним, ґрунтовим та паразитичним; розкрити вплив деяких екологічних чинників на організми різних середовищ життя.
 Розвиваюча: розвивати уміння учнів порівнювати процеси життєдіяльності видів у природі залежно від їхнього середовища існування, їхні екологічні ніші; уміння спостерігати, співставляти, досліджувати та робити висновки і узагальнення.
 Виховна: виховувати бережливе ставлення до живих організмів планети як основної складової частини біосфери.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Комбінований.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.

Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно-рецептивні:
а) словесний:  розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником, малюнками.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
 Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення,одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивні. 
 Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно-пошукові: постановка проблемного питання.
 Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
     4. Інтерактивні: діалог, робота в групах, синтез думок, аналіз рішень, мікрофон.
5.Візуальний: складання схем.
6.Сугестивний: застосування різних видів мистецтва – музика.
7.Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: географія, фізика.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, слайди.
Основні поняття і терміни: середовище існування, терморегуляція, анабіоз, гідробіонти, планктон, нектон, бентос, перифітон, нейстон, симбіоз, паразитизм, коменсалізм, мутуалізм.

ХІД  УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Дати учням завдання по групах.

1. Розглянути малюнки, де зображені тварини різних видів. Описати їхні екологічні умови.
2. Поєднати частини розрізаних малюнків рослин і тварин. Дати характеристику деяким із них.
ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

 Повідомити тему, мету та завдання уроку. Поставити проблемне запитання:
- чи можуть особини уже існуючих видів змінити своє середовище існування і що для цього необхідно?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

 Сукупність умов, у яких мешкають певні особини, популяції, угруповання організмів називають середовищем існування. Живі організми планети населяють чотири основні середовища: наземно-повітряне, водне, грунт, живі організми. Кожне дане середовище має свій набір екологічних чинників, які в більшій чи меншій мірі впливають на організми.
 Прослухати короткі повідомлення учнів, які даватимуть характеристику основним властивостям середовищ існування.
 Розповідь про:
- вплив світла на живі організми;
- вплив температури на організми;
- вплив тиску на організми;
- вплив вологості на організми;
- вплив газового складу на організми;
Характеристика адаптацій організмів до середовищ існування.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

 Розглянути всі малюнки підручника, слайди згідно теми та охарактеризувати їх:
- екологічні групи рослин по відношенню до води, світла, тем-ри;
- екологічні групи тварин;
- основні властивості водного середовища та його мешканці;
- мешканців грунту;
- паразитичних організмів.
V. Узагальнення та систематизація знань.

 Продекламувати вірші про улюблених тварин або рослин
 (із набутих знань по літературі або з власного досвіду).

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Урок 3

Біологічні  адаптивні  ритми  організмів.

Мета.
 Освітня: ознайомити учнів із біологічними ритмами організмів; дати визначення понять “біологічні ритми”, “біологічний годинник”, “фотоперіодизм”; з’ясувати значення біоритмів у життєдіяльності живих організмів; визначити закономірності адаптації організмів до умов існування.
 Розвиваюча: розвивати уміння логічно мислити, робити відповідні висновки та узагальнення.
 Виховна: виховувати бережливе ставлення до живих організмів планети та до власного здоров’я.
Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетичний.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.

Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний:  розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
 Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та  мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань,   робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
 Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3.  Проблемно- пошуковий: постановка проблемного питання.
 Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4.Візуальний: складання схем.
5.Сугестивний: застосування різних видів мистецтва –  вірші, музика.
6.Релаксопедичний:  психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: хімія, метеорологія.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки.
Основні поняття та терміни: біоритми, фотоперіодизм, фітогормони, криптобіоз, біологічний годинник.

ХІД  УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

 З’ясувати знання учнів про сезонні зміни в житті організмів:
- з чим пов’язані зміни сезонів протягом року?
- чи залежить життя рослин від світла?
- яке значення гормонів у житті рослин, тварин та людини?

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

 Повідомити тему, мету та завдання уроку.

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

 Розповідь про:
1. Біологічні ритми – циклічні коливання інтенсивності й характеру біологічних процесів і явищ.
2. Біологічний годинник – властивість живих організмів орієнтуватися в часі.
3. Фотоперіодизм – реакція організмів на зміни довжини світлового періоду доби (рослини довгого та короткого дня, значення фітогормонів та нейрогормонів ( проростання насіння, бульб, строки цвітіння, листопад, відкладання яєць, вилуплення).
4. Бесіда про закономірності адаптації (активна адаптація, пасивна адаптація, криптобіоз).

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

 Розглянути малюнки, таблиці про біоритми, охарактеризувати їх та записати головні у зошит. 

V. Узагальнення та систематизація знань.

 Зробити висновки про значення біоритмів для здоров’я людини та виживання тварин і рослин у довкіллі.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Урок 4

Популяція. Характеристика популяцій. Статева і вікова структура популяції. Фактори, які впливають на чисельність популяції.

Мета.
Освітня: продовжити формувати знання учнів про популяцію як структурну одиницю виду; розкрити особливості статевої та вікової структур популяції; дати поняття “популяційні хвилі”, “гомеостаз популяцій”; охарактеризувати фактори, які впливають на чисельність популяції.
Розвиваюча: розвивати уміння порівнювати, співставляти особливості різних структур популяції та фактори, що впливають на її чисельність, а також уміння уважно спостерігати, аналізувати та робити відповідні висновки.
Виховна: виховувати бережливе ставлення до живої природи планети.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Комбінований.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.

Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний:  розповідь, пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
 Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та  мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань,   робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
 Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно- пошуковий: постановка проблемного питання.
 Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4. Візуальний: складання схем.
5.Сугестивний: застосування різних видів мистецтва –  вірші, музика.
6. Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: історія, палеонтологія, географія.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці, слайди.
Основні поняття та терміни: популяція, екологічна ніша, статева структура, вікова структура, густота популяції, міграції, етологія, біологічний потенціал, ієрархія.

ХІД  УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

 Письмова перевірка знань.

І  варіант: чим зумовлені сезонні явища в житті організмів?

ІІ варіант: які є шляхи пристосування організмів до періодичних змін умов існування?      
ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

 Повідомити тему, мету та завдання уроку. Поставити проблемне запитання: від чого залежить наявність популяцій у природі? (До кінця уроку учні повинні дати відповідь: це пов’язано з нерівномірністю розміщення по території, яку займає вид, а також оптимальних умов існування).

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

 Накоплення відомостей до кінця ХVІІ ст. про різні форми рослин і тварин призвело до уявлень про вид як реальну групу особин. Ґрунтовна робота про види була здійснена К.Ліннеєм, який заклав основи систематики. Пізніше про вид говорили Ж.Б.Ламарк і Ч.Дарвін.
За Ліннеєм: вид – група особин, які подібні між собою як діти одних батьків, що можуть схрещуватися між собою і давати плодюче потомство.
За Ламарком: вид – це група особин, які справді існують у природі, але не вічно, протягом певних проміжків часу; вони змінюються, але дуже повільно і непомітно.
За Дарвіним: він вважав, що категорія вид умовна і тимчасова. Кожен вид виник з іншого і існуватиме, поки не зміняться умови. Якщо умови зміняться, вони можуть призвести до вимирання виду, а змінившись, вид може початок новим видам. Отже, Дарвін вважав, що нові види в природі утворюються під впливом рушійних сил еволюції.
Сучасне визначення: вид – сукупність популяцій морфологічно подібних особин, здатних схрещуватись між собою і давати плодючих нащадків, які населяють певний ареал, мають однакові вимоги та пристосування до умов довкілля і не схрещуються з особинами інших видів.
Критерії – це сукупність ознак, які відрізняють один вид від іншого, їх декілька: морфологічний; фізіологічний; генетичний; географічний; екологічний; біохімічний.
На території, яку займає вид, окремі особини утворюють групи – популяції. Популяція – це сукупність особин виду, які тривалий час мешкають у певній частині його ареалу частково чи повністю ізольовано від інших подібних сукупностей особин цього ж виду.
 Популяція як структурна одиниця виду має певні особливості:
- чисельність – кількість особин, які входять до її складу;
- густота – середнє число особин, що припадає на одиницю площі або об’єму;
- біомаса – маса особин популяції, що припадає на одиницю площі або об’єму;
- народжуваність – число особин, які народжуються за одиницю часу;
- приріст – різниця між народжуваністю і смертністю.
Екологічна ніша – це просторове і трофічне положення популяції кожного виду в біогеоценозі, комплекс його взаємозв’язків з популяціями інших видів та вимог до умов довкілля.
Кожна популяція характеризується певною структурою:
1. Статева: залежить від співвідношення особин різних статей.
2. Вікова: залежить від розподілу особин за віковими групами.
3. Просторова: розподіл особин популяції по території, яку вона займає.
За характером використання території популяції тварин можна поділити на: осілі, кочові та мігруючі.
4. Етологічна: це система взаємозв’язків між її особинами, що проявляється у поведінці.
Наука, що вивчає біологічні основи поведінки називається етологією. Особинам різних видів властиві поодинокий та груповий способи життя. Груповий пов’язаний з утворенням постійних родин, колоній, табуній, зграй, стад…
 Система поведінкових зв’язків між особинами у зграї, родині, табуні… називається ієрархія.
 Розповідь про популяційні хвилі. Вперше це поняття ввів російський біолог С.С.Четверіков.
 Будь-яка популяція теоретично здатна до необмеженого росту чисельності, звичайно, якщо її не лімітують фактори середовища. Зростання її чисельності залежить від величини біологічного потенціалу –теоретичного максимуму нащадків від однієї пари батьків, що народилися за одиницю часу. Ми знаємо, що народжуваність і смертність залежать від багатьох факторів. За низької густоти популяції, коли наявні надлишкові ресурси, народжуваність буде переважати і навпаки. Якщо густота популяції падає нижче певного рівня, здатного забезпечити зустріч особин різної статі, то така популяція приречена на загибель. Але ж надмірне зростання призводить до виснаження ресурсів та збільшення тиску природних ворогів, що є також негативним явищем.
 Для кожного комплексу умов середовища життя існує оптимальна густота популяції того чи іншого виду, за якого народжуваність і смертність будуть врівноважувати один одного. Такий врівноважений стан популяції вважають ємністю середовища, тобто це його спроможність забезпечити нормальну життєдіяльність певній кількості особин без порушень довкілля. 
 Густота популяцій залежить і від кліматичних умов. Популяції, що мають тривалий період життя, характеризуються відносно повільними темпами розмноження і малою чутливістю до змін кліматичних факторів. Коливання чисельності таких популяцій розтягнена у часі. Організми із нетривалими строками життя зазвичай здатні до швидкого розмноження.
 На коливання чисельності популяції впливають також взаємозв’язки з популяціями інших видів. Наприклад, чисельність паразитів залежить від чисельності популяції хазяїна, а хижаків від популяції здобичі.
 Популяціям властиві різні механізми, які допомагають уникнути необмеженого росту чисельності, перенаселення чи виснаження ресурсів середовища. Підтримання чисельності популяції на певному, оптимальному для даного середовища життя, рівні називають гомеостазом популяції. 

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

 Самостійна робота з дидактичним матеріалом.
1. Розглянути картки “Фази розвитку, що забезпечують розповсюдження у малорухливих або паразитичних тварин”. Дати відповідь на запитання: яким чином особливості життєвого циклу організмів впливають на характер популяційних хвиль?
2. Розглянути колекцію плодів та насіння. Дати відповідь на запитання: які пристосування до поширення плодів і насіння у вищих рослин?

V. Узагальнення та систематизація знань.

 Кожен біологічний вид під час свого історичного розвитку пристосовується до умов довкілля, вступає у різноманітні взаємовідносини з іншими видами . Все це визначає екологічну нішу, яку займає даний вид у природі.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Повторити види взаємозв’язків між організмами (доцільно у вигляді слайдів).

Урок 5

Угруповання та екосистеми. Склад і структура угруповань. Взаємодії організмів в екосистемах.

Мета.
 Освітня: сформувати поняття про різноманітні угруповання: біоценоз, біогеоценоз та  екосистему; охарактеризувати їхній склад, структуру і властивості; з’ясувати взаємозв’язки організмів у біогеоценозах та зміни в них.
 Розвиваюча: розвивати уміння логічно мислити, робити висновки та узагальнення, уміння порівнювати та співставляти.
 Виховна: виховувати бережливе ставлення до оточуючого середовища, рослин і тварин, які живуть навколо нас.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Комбінований.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.

Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний:  розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником, з роздатковим матеріалом.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
 Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та  мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань.
2. Репродуктивний.
 Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно- пошуковий: постановка проблемного питання.
 Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4.Візуальний: складання схем.
5.Сугестивний: застосування різних видів мистецтва – музика.
6.Релаксопедичний:  психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: географія.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці, слайди.

Основні поняття та терміни: біоценоз, біогеоценоз, екосистема, фітоценоз, біотоп, автотрофи, гетеротрофи, сапротрофи, продуценти, консументи, редуценти, поліфаги, ланцюги живлення, правило екологічної піраміди, трофічна сітка, фітофагів (виїдання).

ХІД  УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

 З попередніх розділів біології згадати:
-  які організми належать до автотрофів, гетеротрофів та міксотрофів?
- що таке хижацтво, паразитизм, коменсалізм, мутуалізм? Навести приклади.
- що таке планктон, фітопланктон, зоопланктон?

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

 Доповнити відповіді учнів та повідомити тему і мету даного уроку. Поставити проблемне запитання: які ланцюги живлення існують в угрупованнях організмів, які зв’язки їх поєднують, які взаємодії організмів існують в екосистемах?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

 Популяції різних видів існують у природі не відокремлено, а мають різноманітні взаємозв’язки. Завдяки цьому утворюються багатовікові угруповання – сукупності популяцій різних видів, що займають певну ділянку біосфери.
Пояснити, що таке біоценоз та дати йому характеристику. Основні характеристики біоценозу: видове різноманіття, біомаса, продуктивність, густота популяцій, площа, яку займає біоценоз.
Кожен біоценоз має видову, просторову, екологічну та інші структурні складові. (робота із підручником на порівняння різних структур).
     Екологічна структура біоценозу має такі типи живлення:
- автотрофи – фототрофи, хемотрофи;
- гетеротрофи – сапротрофи, хижаки, паразити, фітофаги, поліфаги;
- міксотрофи – евглена зелена, хламідомонада.
Поняття про екосистему та біогеоценоз. Структура біогеоценозу:
- абіотична частина – неорганічні та органічні сполуки, мікроклімат;
- біотична частина – продуценти, консументи, редуценти.
Властивості біогеоценозів: цілісність, стійкість, саморегуляція, здатність до само відтворення.
Взаємозв’язки у біогеоценозах:
- антагоністичні (паразитизм, конкуренція);
- мутуалістичні;
- нейтральні. Крім цього типи взаємозв’язків є:
- трофічні – хижак-здобич, паразит-хазаїн;
- топічні – ярусність рослинних угруповань.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

 Розглянути ланцюги живлення на роздаткових картках і зробити відповідні позначення стрілками. Кожен ряд дає свої вичерпні відповіді щодо ланцюгів живлення організмів.

V. Узагальнення та систематизація знань.

 Угруповання популяцій організмів різних видів, які населяють певну ділянку біосфери з однорідними умовами існування і тісно взаємодіють між собою складають біоценоз. Кожен біоценоз характеризується певним видовим різноманіттям, біомасою, продуктивністю. Основою біоценозів є фотосинтезуючі організми.
 Популяції організмів різних видів, які входять до складу певного біоценозу тісно взаємопов’язані між собою і з умовами середовища, що носить назву біогеоценоз. Їм властиві цілісність, стійкість, здатність до саморегуляції, підтримання гомеостазу і само- відтворення.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Урок 6

Різноманітність екосистем. Розвиток і зміни екосистем. Колообіг речовин і потік енергії в екосистемах. Продуктивність екосистем.

Мета.
 Освітня: розширити знання учнів про біогеоценози, ознайомити із різноманітністю природних та штучних ценозів; охарактеризувати колообіг речовин та потік енергії в них; розкрити роль агроценозів у практичній діяльності людини; з’ясувати значення живих організмів у перетворенні оболонок Землі та колообіг основних хімічних сполук: кисню, вуглекислого газу, сірки, азоту, вуглецю…
 Розвиваюча: розвивати уміння порівнювати біологічні процеси на планеті та їх значення для перетворення її обличчя.
розвивати уміння наводити приклади із власного досвіду, уміння логічно мислити і робити висновки.
 Виховна: виховувати бережливе ставлення до різноманіття природи рідного краю. виховувати бережливе ставлення до зовнішнього середовища планети: живого і неживого.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Комбінований.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.

Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний:  розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
 Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та  мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань,   робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
 Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3.  Проблемно- пошуковий: постановка проблемного питання.
 Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4.Візуальний: складання схем.
5.Сугестивний: застосування різних видів мистецтва –  вірші, музика.
6.Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: географія, хімія.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці.
Основні поняття та терміни: цілісність біогеоценозу, саморегуляція біогеоценозу, продуценти, консументи, редуценти, ланцюг живлення, агроценоз, сукцесії, циклічні зміни, інтродукція.

ХІД  УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Письмові роботи за картками.

Картка № 1.
1. Скласти схему ланцюгів живлення в біоценозі прісної водойми.
2. Які властивості біогеоценозу відомі?
3. Навести приклади топічних зв’язків.
Картка № 2.
1. Назвати основні ланцюги живлення в біогеоценозі мішаного лісу.
2. Дати визначення понять: хижацтво, виїдання, конкуренція.
3. На які екологічні групи поділяються організми за типом живлення?
Картка № 3.
1. Охарактеризувати ланцюги живлення пасовищного типу.
2. Дати визначення понять: коменсалізм, паразитизм, мутуалізм.
3. Чим забезпечується цілісність біогеоценозів?

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Повідомити тему, мету та завдання уроку. Поставити проблемні запитання:
- Які властивості природного і штучного біогеоценозів забезпечують їх існування?
- Намагатися порівняти обмін речовин та енергії в живому організмі та колообіг речовин на планеті.

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

 Становлення певного біогеоценозу досить складний і тривалий процес, під час якого живі організми різних видів адаптуються до умов середовища, а також один до одного. Цілісність біогеоценозів забезпечують взаємодії популяцій організмів всередині угруповання між собою та середовищем, що забезпечують потоки енергії та коло обіг речовин. Здатність біогеоценозів до самовідтворення зумовлена активністю організмів відтворювати свою чисельність та умови власного існування. Стійкість біогеоценозів проявляється у їхній властивості протистояти несприятливим зовнішнім впливам без руйнування власної структури. Саморегуляція біогеоценозів полягає в тому, що кількісні та якісні показники коливаються навколо оптимальних значень.
 Послідовності, у яких особини одного виду, їхні рештки або продукти життєдіяльності слугують об’єктом живлення для організмів іншого називаються ланцюгами живлення. Популяція кожного виду займає в певному ланцюзі живлення певне положення – трофічний рівень. Здебільшого першою ланкою у біогеоценозах слугують продуценти. Наступні трофічні рівні належать консументам, які визначаються кількістю ланок, через які надходить енергія продуцентів: консументи І порядку – рослиноїдні тварини, консументи ІІ порядку – хижаки.
 Ланцюги живлення бувають двох типів: пасовищного і детритного.  Ланцюги пасовищного типу починаються від продуцентів, послідовно включаючи ланки консументів всіх порядків і завершуються редуцентами. Ланцюги детритного типу починаються з мертвої органічної речовини (решток організмів або продуктів їхньої діяльності) і продовжуються організмами, які її безпосередньо споживають  (сапротрофами), якими живляться консументи і закінчуються знову редуцентами.
 У будь-якому біогеоценозі різні ланцюги живлення не існують окремо один від одного, а тісно переплетені завдяки тому, що представники одного і того самого виду можуть бути ланками різних ланцюгів живлення. Переплітаючись, ланцюги живлення формують трофічну сітку. Її існування забезпечує стійкість біогеоценозу.
Для всіх біогеоценозів характерні певні закономірності передачі енергії та біомаси між трофічними рівнями.
 Кожен біогеоценоз характеризується певною продуктивністю, яку виражають в одиницях маси або енергії. Розрізняють продуктивність первинну і вторинну. Розповідь про правило екологічної піраміди: біомаси, енергії, чисел
 На зміни в біогеоценозах впливають екологічні фактори. Для біогеоценозів характерні циклічні і поступальні зміни. Розповідь про зміни природних біогеоценозів – сукцесії. Сукцесії бувають:
1. первинні – поява і розвиток рослинних угруповань у місце- існуваннях, де рослинності раніше не було;
2. вторинні – це відновлення природної рослинності після певних порушень (наприклад, відновлення лісів після пожеж).
Розповідь про різноманітність природних біогеоценозів та штучних. Агроценоз – це збіднене видами угруповання рослин, тварин, грибів і м\о, створене людиною для одержання с\г продукції.
 Особливості агроценозів:
- незначна видова різноманітність;
- погано розгалужені трофічні сітки;
- слабка стійкість;        
- висока продуктивність одного чи кількох видів;
- практично відсутня саморегуляція,
- можливе масове розмноження бур’янів та шкідників.
- Розповідь про перетворення енергії в біогеоценозах, ланцюги живлення, правило екологічної піраміди: на кожному трофічному рівні кількість біомаси та енергії, що запасають організми за одиницю часу, більша, ніж на наступному.
Розповідь про:
- колообіг води;
- колообіг кисню;
- колообіг вуглецю;
- колообіг азоту;
- колообіг вуглекислого газу.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Робота з таблицями та м/м дошкою, де зображені різні колообіги речовин на планеті.

V. Узагальнення та систематизація знань.

 У біогеоценозі енергія у вигляді хімічних зв’язків органічних сполук накопичується на рівні продуцентів, потім проходить через організми консументів і редуцентів  і на кожному з послідовних трофічних рівнів частково розсіюється у вигляді тепла. Енергія, яка зберігається у мертвій органічній речовині, переходить у тепло внаслідок діяльності редуцентів.
 Відповідь на проблемне запитання про агроценози:
Людина створила штучні угруповання організмів – агроценози для одержання с/г продукції. Від природних біогеоценозів вони відрізняються незначним видовим різноманіттям, слабко розгалуженими ланцюгами живлення, нездатністю до саморегуляції. Внаслідок цього людина повинна постійно втручатись у функціонування агроценозів для того, щоб запобігти небажаним сукцесіям.
Колообіг речовин – це обмін речовиною між абіотичною (неживою) та біотичною (живою) частинами біосфери. В кожному колообігу провідну роль грає певна речовина.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Урок 7

Практична  робота “Розв’язування  задач  з  екології”

Мета.
Освітня: розширити знання про екосистеми і біогеоценози та взаємозв’язки між організмами, розв’язуючи задачі на правила екологічної піраміди.
Розвиваюча: розвивати уміння приміняти теоретичні знання у практичній діяльності.
Виховна: виховувати бережливе ставлення до оточуючого середовища та живих організмів, які мешкають на планеті.

Тип уроку. Застосування знань.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.

Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний:  пояснення,  робота з підручником та інструктивною карткою.
б) практичний: виконання розрахункових вправ.
2. Репродуктивний.
 Прийоми навчання: конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно- пошуковий: постановка проблемного питання.
 Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4.Візуальний: складання формул та ланцюгів живлення.
5.Релаксопедичний:  психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: географія, математика, хімія, фізика.
Матеріали та обладнання: схеми, інструктивні картки, картки із розрахунковими завданнями.

ХІД  УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

 Повторення знань про правило екологічної піраміди, про трофічні рівні та ланцюги живлення в біогеоценозах.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

 Сьогодні ми повинні навчитися застосовувати теоретичні знання у практичній діяльності. Для цього нам необхідно розв’язати декілька вправ.

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

 Вправа № 1.
Користуючись правилом екологічної піраміди визначити, яка площа (в га) біоценозу може прогодувати одну особину останньої ланки в ланцюгу живлення:
- планктон-риба-тюлень (300 кг);
- планктон-нехижі риби-щука (10 кг);
Суха біомаса планктону з 1кв.м становить 600 г за рік.
Із вказаної у дужках маси 60% становить вода.
1). Визначаємо суху масу тюленя: 300 кг --- 100%
                                                              х кг ---- 40%
                                                               х = 120 кг
2). На підставі правила екол. піраміди визначаємо, скільки потрібно планктону: 120 кг  тюлень
                                   1200 кг  риба
                                   12000 кг  планктон
3). Визначаємо площу даного біоценозу, якщо відомо, що суха біомаса планктону з 1 кв.м становить 600 г.
Отже, 1 кв.м ----0,6 кг
           х кв.м ---- 1200 кг
                                            х = 20000 кв.м = 2 га
Відповідь: необхідно 2 га планктону.

Вправа № 2
Скільки потрібно фітопланктону, щоб у Чорному морі виріс дельфін білобочка масою 300 кг.

Вправа № 3
Скласти ланцюг живлення, Користуючись правилом екологічної піраміди, визначити, скільки га лугів потрібно, щоб прохарчувати людину масою 58 кг (із них 66% становить вода). Суха біомаса трави з 2 кв.м становить 200 г на рік.

Задачі ст. 199-200

ІV. Підведення підсумків уроку.

V. Надання та пояснення домашнього завдання.

 Підготувати повідомлення про життєвий і творчий шлях В.І.Вернадського.


Урок 8

Загальна характеристика біосфери.  Вчення В.І.Вернадського про біосферу. Роль живих організмів у біосфері. Біомаса.

Мета.
 Освітня: сформувати поняття про біосферу як оболонку живої матерії планети; з’ясувати розподіл живої речовини біосфери та її властивості; розширити знання учнів про оболонки Землі та колообіг речовин і потік енергії у біосфері, ознайомити з роллю живих організмів у перетворенні цих оболонок.
 Розвиваюча: розвивати уміння порівнювати та робити відповідні висновки та узагальнення.
 Виховна: виховувати бережливе ставлення до живих організмів планети як основної складової частини біосфери.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетичний.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.

Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний:  розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація   уваги та  мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань,   робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
 Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно- пошуковий: постановка проблемного питання.
 Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4.Візуальний: складання схем, робота за таблицями.
5.Сугестивний: застосування різних видів мистецтва.
6.Релаксопедичний:  психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: історія, географія, хімія, фізика.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці.
Основні поняття та терміни: літосфера, атмосфера, тропосфера, стратосфера, гідросфера, біосфера, озоновий екран, біогенна міграція атомів.

ХІД  УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

 Бесіда з використанням міжпредметних зв’язків з географії та фізики:
- які оболонки Землі відомі з географії?
- які ділянки виділяють у спектрі сонячного випромінювання?
- яке значення випромінювання для живих істот?
- що таке колообіг речовин?
ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

 Повідомити тему, мету та завдання уроку. Поставити перед учнями проблемне запитання:
- чи можуть колись змінитися оболонки, якщо буде змінюватися біосфера?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

1. Бесіда з використанням таблиць про оболонки Землі.
2. Розповідь про біосферу та її межі.
3. Вклад В.І.Вернадського у вчення про біосферу.
4. Жива речовина планети та її властивості.
5. Колообіг речовин у біосфері.
6. Роль живих речовин у перетворенні оболонок Землі.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

 Складання схем на основі таблиць.

V. Узагальнення та систематизація знань.

 Жива речовина біосфери забезпечує постійний колообіг речовин та потік енергії, здійснює значну біохімічну роботу з перетворенням оболонок Землі.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Урок 9

Вплив діяльності людини на стан біосфери. Збереження біорізноманіття.

Мета.
 Освітня: продовжити формувати знання учнів про біосферу; ознайомити з дією позитивних та негативних впливів людини як антропогенного фактора; охарактеризувати практичні дії людини по забезпеченню довкілля; сформувати поняття про екологічне мислення; дати поняття “раціональне використання природних ресурсів”.
 Розвиваюча: розвивати уміння учнів порівнювати біологічні явища у природі та їхній вплив на живу природу; уміння логічно мислити та робити висновки і узагальнення.
 Виховна: виховувати гордість за вклад вітчизняних вчених у розвиток біологічної науки (В.І.Вернадський) .

Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетичний.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.

Методи і методичні прийоми:

1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний:  розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
 Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та  мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань,   робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
 Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно- пошуковий: постановка проблемного питання.
 Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4.Візуальний: складання схем.
5.Сугестивний: застосування різних видів мистецтва –  вірші.
6.Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: історія, хімія, фізика, історія.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці.
Основні поняття та терміни: демографічний вибух, ноосфера, урбанізація, парниковий ефект, озонова дира.

ХІД  УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

1. Виступи учнів з питань знання про:
- біосферу та її межі;
- живу речовину біосфери та її властивості.
2. Проведення дискусій з питань впливу людини на біосферу.
ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

 Повідомити тему, мету та завдання уроку про вплив людини на стан біосфери. Постановка проблемного запитання про позитивний і негативний впливи на довкілля:
- “після нас – хоч потоп”;
-  що потрібно зробити для створення екологічно стабільного суспільства?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

 На певному етапі розвитку цивілізації людина почала активно перетворювати природу і вплив на довкілля зростав із кожним сторіччям, доки не став провідним екологічним фактором. 
 В основі багатьох проблем, які стоять перед людиною, є стрімке збільшення кількості людей, за підрахунками вчених:
- у  VІІ тис. до н.е. населення на Землі = 10 млн. осіб;
- на початку нашої ери = 300 млн.;
- всередині ХVІІ ст. = 700 млн. ;
- у 1970 р.= 3,6 млрд.;
- у 1990 р. = 5,3 млрд;
- у 2030 р. (за підрахунками вчених) буде 9 млрд.
Прослухати повідомлення учнів про демографічний вибух та
перенаселення, а також проблему забезпечення планети харчовими продуктами.
 Розповідь про ерозію і забруднення грунтів та знищення лісів.
 Розповідь про проблеми енерговикористання.
 Розповідь про кліматичні зміни.
 Розповідь про діяльність людини і стан атмо- і гідросфери.
 Розповідь про ноосферу та внесок В.І.Вернадського до вчення про живу оболонку планети.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.
 Господарська діяльність людини є одним з провідних чинників, які визначають обличчя нашої планети. Зростаючий вплив людини призводить до порушення структури природних біогеоценозів, забруднення довкілля, зникнення багатьох видів.
 Перед людством нині виникає багато екологічних проблем, без розв’язання яких загрожує екологічна криза з непердбачуваними наслідками:
- проблема забруднення довкілля;
- проблема харчування;
- проблема прісної води;
- проблема енергозабезпечення.
Проблема енергозабезпечення:
Ця проблема тісно пов’язана з екологічним станом нашої
планети, з розвитком народонаселення та інтенсивним розвитком промисловості. Ефективне використання енергоресурсів дає змогу не тільки знизити собівартість виробництва, а й рівень видобутку корисних копалин і цим самим зменшити рівень забрудненості довкілля.
Проблема зміни клімату:
Діяльність людини є однією з причин зміни клімату Землі. Інтенсивний розвиток промисловості та енергетичного комплексу збільшують концентрацію вуглекислого газу, що спричинює парниковий ефект.
Проблема забруднення довкілля:
Забруднюють атмосферу викиди шкідливих відходів промислових підприємств, вихлопні гази автотранспорту, підприємства будівельної, вугільної пр-сті..
Особливу небезпеку становлять кислотні дощі, спричинені забрудненням атмосфери сірчистим газом: щорічно викидається понад 160 млн.т двооксиду сірки та оксидів натрію.
Іншою небезпекою може стати послаблення озонового екрану: це відбувається внаслідок надходження в атмосферу хлорфторвуглецевих сполук, які використовуються в охолоджувальних агрегатах, кондиціонерах, аерозолях. За підрахунками вчених уже зруйновано 5% озонового шару, а це спричиняє появу озонових дір.
Проблема харчування та питної води:
Збільшення народонаселення призводить до використання для харчування генетично модифікованих продуктів. Діяльність людини негативно впливає і на різноманітні водойми: забруднення їх промисловими та побутовими відходами пестицидами, добривами
До вимирання цілих водних екосистем призводять аварії танкерів, нафтовидобувних платформ.

V. Узагальнення та систематизація знань.

 Висновок з приводу проблемного запитання:  “Після нас – хоч потоп”, використовуючи інтерактивний метод – мікрофон.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Урок 10

Охорона біосфери.

Мета.
 Освітня: ознайомити учнів із природоохоронним законодавством України та основними напрямками збереження різноманітності організмів; розширити знання про охорону природи: Червону книгу, заповідники, природоохоронні території…
 Розвиваюча: розвивати уміння логічно мислити і передбачувати можливі наслідки впливу людини на біосферу.
 Виховна: виховувати бережливе ставлення до живих організмів планети, а також до життя людини як найвищої цінності; профорієнтаційна робота – «професія: еколог».

Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний (останній у темі).

Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний:  розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
 Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та  мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань.
2. Репродуктивний.
 Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно- пошуковий: постановка проблемного питання.
 Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4.Візуальний: складання схем.
5.Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: історія, географія, хімія.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці.
Основні