Урок 1

Основні  закономірності  функціонування  генів  у прокаріотів 

Мета.
 Освітня: розширити знання учнів про ген, генотип, фенотип та  про генотип як цілісну систему; ознайомити з основними закономірності функціонування генів у прокаріотів, а саме особливості геному вірусів та бактерій.
 Розвиваюча: розвивати уміння учнів порівнювати природні об’єкти та їхні фізіологічні процеси на прикладах прокаріотів та еукаріотів; уміння відстоювати власну думку та робити відповідні висновки та узагальнення.
 Виховна: виховувати бережливе ставлення до власного здоров’я.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Вступний.

Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно-рецептивні:
а) словесний:  розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
 Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація
уваги та  мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань.
2. Репродуктивні.
 Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді,
конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно-пошукові: постановка проблемного питання.
 Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4. Візуальний: складання схем.
5. Інтерактивні: аналіз думок, мікрофон.
6. Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, динамічні посібники.
Основні поняття та терміни: рекомбінації, цитоплазматична спадковість, епістаз, полімерія, множинна дія генів, позаядерна спадковість, структурні та регуляторні гени, експресія генів.

ХІД  УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

 Біологічний  диктант

1. Хромосоми є: ……………….
2. Гомогаметна стать – це ........., гетерогаметна стать - це ……
3. Схрещування, що відрізняється за однією парою взаємопротилежних ознак називається ………………
4. Успадкування ознак, при якому домінантний ген не повністю перемагає рецесивний носить назву …………….
5. Кількість груп зчеплення в організмів дорівнює ………… набору хромосом.
6. Закони успадкування ознак були сформульовані ………….., а хромосомна теорія ………….
7. Вивченням родоводів у людини займається ………….. метод.
8. ………….. мінливість не зачіпає генотипу.
9. Стійкі зміни генетичного матеріалу – це ………..

Пояснити схеми?

1. Одна хромосома --- один ген --- одна ознака (Г.Мендель)
2. Одна хромосома --- багато генів --- багато ознак (Т.Морган)
ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

 Повідомити тему, мету та завдання уроку. Поставити проблемні запитання:
- які закономірності функціонування генів у представників царств Віруси та Дроб’янки, тобто прокаріотів?
- чому прокаріотичні клітини швидко реагують на зміни в навколишньому середовищі?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

 Розширена розповідь про ген. Ген – неподільна одиниця спадкової інформації, рекомбінацій та мутацій. (До 1909 р. відкриття В.Іогансена).
 Мінімальна ділянка молекули нуклеїнової кислоти, що може бути поділена під час кросинговеру, становить 1-2 нуклеотидні пари.
 Сьогодні вчені вважають, що ген – це спадковий фактор, функціонально неподільна одиниця генетичного матеріалу у вигляді молекули ДНК чи РНК, що кодує первинну структуру поліпептиду, молекул т-РНК чи р-РНК або взаємодіє з регуляторними білками. Гени є структурні та регуляторні.
 Геном вірусів має певні особливості. Наприклад, у одного з бактеріофагів кільцева молекула ДНК  має лише 10 генів. Така незначна кількість генів компенсується тим, що спадкова інформація в одних і тих генів може зчитуватись у різний спосіб (ст..81 підручника для 11 кл. авторів П.Г.Балан та Ю.Г.Вервес, 2011).
 Невелика кількість ДНК у вірусів забезпечує зберігання відносно істотної кількості спадкової інформації.
 Гени вірусів кодують різні білки, наприклад, ферментні, які забезпечують процеси подвоєння їхньої нуклеїнової кислоти або регуляторні, які впливають на процеси обміну речовин клітини-хазяїна, змушуючи її синтезувати вірусні білки та білки, що забезпечують розчинення оболонки клітини-хазяїна. До складу ДНК можуть входити гени, які впливають на процеси транскрипції.
 Геном клітин прокаріотів містить значну кількість ДНК, а отже, і більше генів, порівняно з вірусами. Наприклад, у бактерії кишкової палички понад 4000 генів, які кодують білкові молекули та понад 100 генів, які кодують молекули РНК. Значна частина структурних генів кишкової палички утворює групи. Серед них існує три основні групи:
- гени першої кодують структуру молекул білків;
- гени другої групи кодують тРНК;
- гени третьої – рРНК.
 На кожній з груп синтезується одна молекула іРНК, що кодує кілька білків. Ці білки беруть участь у різних біохімічних процесах. Крім того, ДНК кишкової палички містить велику кількість регуляторних генів, які впливають на активність структурних.
 У багатьох видів прокаріотів геном представлений єдиною молекулою ДНК, яка зосереджена у ядерній зоні клітини – нуклеоїді. Тому їм притаманний гаплоїдний набір генів і рецесивні алелі можуть проявлятися у фенотипі. У цитоплазмі бактеріальних клітин є плазміди – позахромосомні фактори спадковості – невеликі кільцеві молекули ДНК, до складу яких входять всього кілька генів.
 Бактеріальні клітини можуть швидко реагувати на зміни в навколишньому середовищі. Це відбувається  у зв’язку з тим, що вони мають високий рівень активності обміну речовин і більшість генів у них активні. Хоча в природі структурні гени не можуть бути постійно в активному стані: їхня діяльність то активується, то пригнічується.
 Розповідь про експресію генів – процес, за якого спадкова інформація, закодована у вигляді послідовності нуклеотидів молекули ДНК, втілюється у функціональний продукт – молекулу білка або РНК певного типу.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Ми знаємо, що молекула іРНК синтезується лише на одному з ланцюгів молекули ДНК. При цьому послідовність нуклеотидів іРНК комплементарна послідовності ланцюга ДНК:
- АУГ-ГЦГ-АУЦ-ЦГГ – ділянка молекули іРНК;
- ТАЦ-ЦГЦ-ТАГ-ГЦЦ – ділянка молекули ДНК, на якій здійснюється процес транскрипції;
- АТГ-ГЦГ-АТЦ-ЦГГ – другий ланцюг молекули ДНК, який є кодуючим або змістовним.

V. Узагальнення та систематизація знань.

 Робота з малюнками у  підручнику або зі слайдами презентації до даного уроку над регуляцією активності генів у кишкової палички.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

 Повторити та підготувати повідомлення про ДНК, всі види РНК і особливо мікро-РНК.

Урок 2

Основні  закономірності  функціонування  генів  у еукаріотів.

Мета.
 Освітня: продовжити формувати знання учнів про генетику організмів, що мають ядро в своїх клітинах; ознайомити з організацією їхнього геному та з основними закономірностями функціонування генів у еукаріотів; розкрити значення двох функціональних груп генів багатоклітинних організмів; дати поняття «промотори, псевдогени».
 Розвиваюча: розвивати уміння учнів порівнювати генетичні процеси у прокаріотів та еукаріотів; вміти виділяти суттєве у матеріалі, що вивчається та вміння робити відповідні висновки та узагальнення.
 Виховна: виховувати бережливе ставлення до власного здоров’я.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.

Методи і методичні прийоми:
1.Інформаційно-рецептивні:
а) словесний:  розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
 Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація
уваги та  мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань,
робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивні.
 Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді,
конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно-пошукові: постановка проблемного питання.
 Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4. Інтерактивні: робота в парах, робота в групах.
5. Візуальний: складання схем.
6. Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, динамічні посібники, м\медійна дошка.
     Основні поняття та терміни: екзони, інтрони, мозаїчний характер будови генів, сплайсинг, псевдогени, промотори, нуклеосома, РНК-інтерференція, мікро-РНК, антисенсорні молекули РНК.

ХІД  УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

 Чим досягається компактність кодування генетичної інформації у вірусів?
 Які характерні риси геному прокаріотів?
 Які механізми експресії генів у прокаріотів?
 Як чинники зовнішнього середовища можуть впливати на експресію генів прокаріотів?

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

 Повідомити тему, мету та завдання уроку. Поставити проблемні запитання:
- чому клітини еукаріотів синтезують не всі закодовані в них білки одночасно;
- чому у про- та еукаріотів різні закономірності функціонування генів?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

 Генам еукаріотів, на відміну від генів прокаріотів, притаманний мозаїчний характер будови: кодуючи ділянки – екзони, чергуються з некодуючими – інтронами.  Серед інтронів є ділянки, що здійснюють важливі регуляторні функції. Обов’язковим етапом, необхідним для здійснення іРНК своїх функцій є процес сплайсингу. При ньому інтрони за участю відповідних ферментів вирізаються, а екзони зшиваються, утворюючи матрицю для синтезу білкової молекули.
 На відміну від прокаріотів, у клітинах еукаріотів молекули іРНК синтезуються на молекулах ДНК в ядрі, а вже звідти транспортуються до цитоплазми. Це говорить про те, що основні етапи експресії генів - транскрипція і трансляція – у еукаріотів розділені у просторі і часі.
 Гени багатоклітинних організмів поділяються на дві функціональні групи:
- гени, що активні в усіх клітинах, де забезпечують універсальні функції живого;
- гени, що активні лише у клітинах певних типів.
 Особливу групу становлять псевдогени – змінені внаслідок мутацій послідовності нуклеотидів, які нагадують певні гени, але інформація з них не зчитується.
 До регуляторних елементів експресії генів належать:
- промотори – послідовність нуклеотидів, з якої розпочинається процес транскрипції;
-  послідовність нуклеотидів, які впливають на ефективність процесу транскрипції;
- послідовність нуклеотидів, які забезпечують припинення транскрипції і трансляції.
 Гени еукаріотів, які керують процесами транскрипції, не можуть бути активними постійно. Під впливом певних чинників чи фаз клітинного циклу одні гени активуються, а інші залишаються неактивними. А потім навпаки. Завдяки цьому, що не всі гени  клітини активні одночасно, тому й утворюють, тобто синтезують, лише потрібні білки в даний час.
 Для регуляції активності певних генів використовується механізм, за якого особливі білкові молекули запобігають розпізнаванню ферментом, що забезпечує синтез іРНК, сигналу про припинення синтезу цієї молекули. Цей сигнал становить собою певну послідовність нуклеотидів, розташовану всередині кодуючої частини гена.
 Деякі неактивні гени можуть активуватися позаклітинним сигналом. Це може бути підвищення температури, надмірне виділення гормонів.
 Деякі білкові молекули здатні переміщуватись у внутрішньому середовищі клітини, відшукуючи відповідні регуляторні послідовності нуклеотидів.
 Перехід певних генів у активний чи неактивний стан можливий і при взаємодії цих білкових молекул з ферментами, що каналізують синтез іРНК.
 Загальними пригнічувачами активності генів є нуклеосоми -  структурні частини хромосом. Формується нуклеосома за допомогою спеціальних білків – гістонів. ’’
 На експресію генів може впливати й зміна хімічного складу ДНК, хоча послідовність нуклеотидів у молекулі при цьому не змінюється.
 Активність генів може залежати від взаємодії молекул нуклеїнових кислот між собою. Одним з таких механізмів є РНК-інтерференція – процес пригнічення експресії гена за допомогою молекул мікро-РНК. Це пригнічення відбувається і піл час транскрипції, і під час трансляції. Молекули мікро-РНК не кодують структуру білків і мають незначну довжину: десь близько 20 нуклеотидів. (розповідь або повідомлення учнів про виникнення мікро-РНК).
 І, нарешті, останній шлях регуляції експресії генів – це альтернативний сплайсинг. Прикладом його може бути вирізання кількох екзонів за допомогою спеціальних ферментів і на початку і всередині гена. У результаті цього з однієї ділянки можуть бути синтезовані різні варіанти молекул іРНК, які кодують різні білки.
 Активність генів досить широко застосовується у генетичній інженерії. Для цього необхідно знати і враховувати всі чинники, які впливають на експресію генів. Наприклад, досконале вивчення проблем експресії дозволило отримати такий важливий препарат, як інсулін, введенням відповідних генів у бактеріальну клітину.
 Розповідь про застосування методу РНК-інтерференції у медицині, завдяки створенню антисенсорних молекул РНК.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Робота на м\медійній дошці, розглядаючи процес сплайсингу та альтернативного сплайсингу.

V. Узагальнення та систематизація знань.

 Із розглянутих на двох уроках закономірностях функціонування генів зрозуміло, що на активність генів і у прокаріотів, і у еукаріотів впливають певні регуляторні послідовності нуклеотидів, які між собою функціонально пов’язані.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

 Повторити закони успадкування Г.Менделя та хромосомну теорію Т.Моргана.
 Підготувати окремим учням повідомлення про особливості каріотипу людини та дослідження геному людини.

Урок 3

Генетика людини

Мета.
 Освітня: на основі знань, які були отримані протягом вивчення закономірностей спадковості та мінливості сформувати знання в учнів про особливості генетики людини; ознайомити із історією вивчення генетики людини; охарактеризувати методи досліджень генетики людини; розкрити поняття «євгеніка»;
 Розвиваюча: розвивати уміння порівнювати генетику бактерій, рослин, тварин з генетикою людини; порівнювати типи успадкування ознак;  
 Виховна: виховувати бережливе ставлення до здоров’я особистого та здоров’я нащадків на прикладі споріднених і неспоріднених шлюбів людей.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.

Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно рецептивні:
а) словесний:  розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
 Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація
уваги та  мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань,
робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивні.
 Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді,
конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно-пошукові: постановка проблемного питання.
 Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4. Інтерактивні: мозаїка, броунівський рух, аналіз ситуації, мікрофон.
5. Візуальні: складання таблиці, робота зі слайдами.
6. Релаксопедичні: психологічне розвантаження.

Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, динамічні посібники, презентація з даної теми.
Основні поняття та терміни: генетика людини, геном людини, євгеніка, споріднене і неспоріднене схрещування, аутосоми, аутосомно-домінантне успадкування, аутосомно-рецесивне успадкування,  

ХІД  УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

 Для розгляду даної теми, ми повинні повернутись до вивчених раніше законів успадкування ознак Г.Менделя та хромосомної теорії Т.Моргана.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

 Чим особливою є генетика людини?
 Чи можемо ми прослідкувати Менделівські закони успадкування ознак у людини?
 Чи можна використати методи генетичних досліджень для дослідження генетики людини?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

 Розділ генетики, що вивчає особливості організації та функціонування геному людини, закономірності її спадковості та мінливості називається генетикою людини. Вперше спадковість людини розглядав як предмет самостійного дослідження Френсіс Гальтон – двоюрідний брат Ч.Дарвіна. виникла генетика людини на основі вчення про спадкове здоров’я – євгеніку. (Історична довідка про євгеніку, її завдання та використання для обґрунтування расистських теорій).
Так як генетика людини – окрема наука, то і методи повинна мати свої. Звичайно, вони перекликаються із загальноприйнятими біологічними методами.
 У генетиці людини застосовують такі методи:
- генеалогічний;
- цитогенетичний;
- молекулярно-генетичний;
- близнюковий;
- популяційно-статистичний.
  Вчені враховують особливості життєдіяльності людини, тому і заборонено вивчати генетику людини за допомогою втручання у її спадковий матеріал. Виключенням можуть бути лише дослідження, пов’язані із наявністю численних аномалій протягом багатьох поколінь у одного роду або цілої нації.
 Які ж ці особливості генетики людини?
1. Відносно пізнє статеве дозрівання у людей.
2. Мала кількість нащадків.
3. Неможливість створення однакових умов існування для всіх (житлові умови, мікроклімат, харчування, навички професії, навчання та виховання).
4. Неможливість давати потомство від членів однієї сім’ї.
5. На сучасному етапі життя – це надмірний вплив негативних факторів життя та шкідливих звичок з дитинства, що не дає можливості прослідкувати нормальний перебіг всіх життєвих процесів.
6. Високі статистичні цифри передчасної смертності населення в різних вікових категоріях, і, навіть, у зародковий період, що не може дати вірного очікуваного результату досліджень.
7. Відсутність поваги у багатьох мешканців планети до передової наукової думки та небажання вірити у краще майбутнє людства, втрата довіри, «що наука створить чудеса і ми будемо здоровими»
Із попередніх розділів ми вже знаємо, що таке схрещування, які є типи схрещувань. (один учень на дошці швидко зображує результати менделівських схрещувань за генотипом і фенотипом: 3:1; 1:2:1; 9:3:3:1; інший учень показує результати відхилень від законів успадкування: 1:1; 1:1:1:1).
У рослин і тварин наявне споріднене і неспоріднене схрещування, а в людини споріднені і неспоріднені шлюби. (Розповідь про наслідки шлюбів між братами і сестрами). ’
 Повідомлення учнів про:
- каріотип людини (22 аутосом +ХХ або ХУ);
- кількість груп зчеплення (24 групи);
- розшифрування геному людини (3,2 млрд.пар нуклеотидів, 15 тис. структурних генів);
- встановлено кількість генів, які саме ознаки вони кодують (12,5 тисяч генів);
- екзони та інтрони у геномі (екзони відносно короткі, а інтрони видовжені);
- кільцева молекула ДНК мітохондрій людини утворена 16 569 парами нуклеотидів і містить усього 37 генів.
У людини відомі такі типи успадкування ознак:
1. Аутосомний, що пов’язаний з генами нестатевих хромосом.
2. Аутосомно-домінантний, якщо певний стан ознаки визначає домінантний алель.
3. Аутосомно-рецесивний, якщо певний стан ознаки визначає рецесивний алель.
4. У-зчеплений тип успадкування, якщо певний ген розташований лише в У-хромосомі. Ознака, яку визначає такий ген передається по чоловічій лінії.
5. Х-зчеплений тип, якщо певний ген локалізований в Х-хромосомі. Він може бути і Х-зчепленим домінантним і Х-зчепленим рецесивним. Цікаво те, що при Х-зчепленому рецесивному типу відповідний стан ознаки передається лише чоловікам, а Х-зчепленому домінантному і чоловікам, і жінкам. Якщо такий ген наявний у чоловіка, то він передасть його донькам, а синам ні, так як син отримує від батька У-хромосому.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

 Робота над таблицею «Домінантні та рецесивні стани ознак у людини».
 Огляд різних проявів ознак на слайдах.
V. Узагальнення та систематизація знань.

 Порівняння між собою наслідків спорідненого схрещування у:
- рослин;
- тварин;
- людини.
До чого це може призвести у майбутньому?

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Урок 4

Роль  генотипу  і  середовища  у  формуванні  фенотипу.

Мета.
 Освітня: розширити знання учнів про неспадкову мінливість, а саме вплив генотипу та умов середовища у формуванні фенотипу;
з’ясувати значення знань про модифікаційну мінливість у практичній діяльності людини; звернути увагу на формування фенотипу людини.
 Розвиваюча: розвивати уміння учнів порівнювати різні види мінливості та їхнє значення для життєдіяльності організмів; уміння використовувати теоретичні знання про модифікаційну мінливість у практичній діяльності людини.
 Виховна: виховувати бережливе ставлення до живих організмів планети та відповідність за тих, кого приручили.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетичний.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.

Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно-рецептивні:
а) словесний:  розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
 Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги
та  мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань.
2. Репродуктивний.
 Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді,
конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно-пошукові: постановка проблемного питання.
 Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4.Візуальний: складання схем.
5.Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці.
Міжпредметні зв’язки: історія, зоологія, екологія.
Основні поняття та терміни: генотип, фенотип, медична генетика, «вимкнені» гени, медико-генетичне консультування.

ХІД  УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Довести аргументованою відповіддю, що генотип – цілісна система, що склалася історично.
Охарактеризувати основні закономірності функціонування генів у прокаріотів та еукаріотів.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

 Поставити проблемні запитання:
- чи зміниться організм (рослина або тварина), якщо їх перевести в інші умови, відмінні від попередніх?
- яке значення вивчення модифікаційної мінливості для розвитку еволюційних уявлень та для селекційної роботи.

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

 Розповідь: одна з проблем генетики – з’ясування співвідношення ролі генотипу та умов довкілля у формуванні фенотипу. Історична довідка про Ж.Б.Ламарка, та його вчення  про умови довкілля як еволюційний фактор.
 Формування фенотипу в організмів – генетично визначений процес, який залежить від умов середовища, в якому мешкає організм. Особливості фенотипу пов’язані із:
- взаємодією алельних генів при повному і неповному домінуванні;
- взаємодією неалельних генів – епістаз, комплементарність, полімерія;
- множинною дією генів.
У клітинах різного типу існують «вимкнені» гени, що можуть бути активовані за певних умов.
Досить яскраво вплив оточуючого середовища на фенотип помітно у однояйцевих близнюків, які за долею потрапили у різні місця проживання.
 На формування фенотипу певне значення має і позаядерна спадковість. Чому? Адже, мітохондрії мають свій спадковий матеріал, але цікаво те, що при заплідненні сперматозоїди не передають своїх мітохондрій до зиготи, і тому у ній  наявні лише гени мітохондрій яйцеклітини.
 Медична генетика – наука про спадкові хвороби та вади людини. Її завданнями є розробка методів діагностики спадкових захворювань, їхньої профілактики та лікування.
 Розповідь про медико-генетичне консультування, генну терапію та молекулярну діагностику спадкових захворювань.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

 Розглянути малюнки, таблиці та м/м матеріали про формування фенотипу під дією генотипу та умов середовища.  Робота з таблицею на ст..94 підручника про відсотки збігу певних ознак одно яйцевих близнюків.
 Перелік захворювань людини які є фенотипними наслідками через втрату ділянок деяких хромосом (перегляд слайдів).
 Генна терапія – це досягнення сучасної науки, завдяки якій виправляється або знищується спадкова інформація, що зумовлює захворювання.

V. Узагальнення та систематизація знань.

 Зробити відповідні висновки та узагальнення. Умови життя можуть як знижувати так і підвищувати ризик прояву у фенотипі певних відхилень від норми: аномалій чи хвороб.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

 Описати свій фенотип та членів родини, проаналізувавши успадкування ознак та вплив довкілля на формування певних ознак.

Урок 5

Генетичні  основи  селекції  організмів.

Мета.
 Освітня: сформувати знання учнів про селекцію як складову частину біологічної науки; з’ясувати основні завдання та методи селекції; дати поняття про “сорт”, “породу”, “штам”; ознайомити із досягненнями селекції рослин і тварин в Україні.
 Розвиваюча: розвивати уміння використовувати набуті знання з генетики у селекційній роботі (приватне господарство); уміння порівнювати, співставляти та робити відповідні висновки.
 Виховна: виховувати бережливе ставлення до живих організмів планети.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетичний.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.

Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно-рецептивні:
а) словесний:  розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником та м/м дошкою.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
 Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та  мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань,   робота
з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
 Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді,
конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно-пошукові: постановка проблемного питання.
 Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4. Інтерактивні:
5. Візуальний: складання схем.
6. Сугестивний: застосування різних видів мистецтва –  вірші, музика, мистецтво.
7. Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: географія, історія.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці, м/м дошка.
Основні поняття та терміни: сорт, порода, штам, районування, штучний добір, масовий добір, індивідуальний добір, віддалена гібридизація, гетерозис, інбридинг, аутбридинг, міжвидові гібриди, центри походження культурних рослин.

ХІД  УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

 Бесіда за малюнками сортів рослин та порід тварин.
1. Роздивитись малюнки. З’ясувати, що подібного і відмінного між цими рослинами (тваринами)?
2. Що таке генетика, яке її значення для с/г?
ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

 Повідомити тему, мету та завдання уроку. Поставити проблемне запитання, відповідь на яке повинна бути до кінця уроку:
- чому штучний, а не природний добір є теоретичною основою селекції?
- чому кожен має бажання виростити гарний  врожай, придбати домашню тварину із гарними якостями, …?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

 Повідомлення учнів про рослин і тварин, яких вони вирощують на присадибній ділянці, на дачі, вдома у квартирі.
 Селекція – наука про теоретичні основи та методи створення нових і поліпшення вже існуючих сортів рослин, порід тварин і штамів м\о.
Дати поняття про “сорт”, “порода”, “штам:
- сорт, породою називають сукупність особин одного виду (популяції) з певними спадковими особливостями – продуктивністю, морфологічними та фізіологічними ознаками, створених людиною у процесі штучного добору;
- штамом (від нім. штам – стовбур, родина) називають чисту культуру м\о. Від однієї клітини можна дістати різні штами.
 Розповідь про штучний добір у генетиці як теоретичну основу селекції.
 Завдання сучасної селекції:
- підвищення продуктивності існуючих, виведення нових сортів, порід та штамів м\о, пристосованих до умов сучасного автоматизованого с\г та промисловості;
- участь у забезпеченні максимального виробництва харчових продуктів за мінімальних витрат;
- вивчення і врахування різноманіття вихідного матеріалу, спадкову мінливість, роль середовища у формуванні фенотипу, закономірності успадкування при гібридизації з метою поліпшення якостей існуючих і створення нових порід, сортів та штамів.
 Бесіда про основні методи селекції.
 Що таке штучний добір? Механізм штучного добору за Ч.Дарвіним:
- виділення окремих особин з ознаками, що цікавлять людину;
- добір особин, що успадкували від батьків бажані для людини ознаки;
- розмноження особини з корисними ознаками;
- розвиток бажаної ознаки та її закріплення.
 Форми штучного добору: несвідомий та методичний, масовий та індивідуальний. На початкових етапах створення культурних форм діяв несвідомий вибір, потім – методичний.
 Що таке гібридизація? Це комбінування в нащадків різних корисних для людини ознак батьківських форм. Гібридизація має такі форми: внутрішньовидова та міжвидова (віддалена). Внутрішньовидова буває споріднена та неспоріднена, тобто споріднене та неспоріднене схрещування.
Споріднене схрещування – інбридинг (ін – усередині, бридінг – розведення) – схрещування організмів, що мають безпосередніх спільних предків. Результати інбридингу: з кожним наступним поколінням підвищується гомозиготність гібридів; він часто призводить до появи організмів з різними спадковими аномаліями. Інбридинг застосовують для отримання чистих ліній – АА або аа. Він також дає можливість дістати цінні ознаки в гомозиготному стані і закріпити їх серед нащадків.
Неспоріднене схрещування – аутбридинг (аут – поза англ.) – гібридизація організмів, які не мають тісних родинних зв’язків. Результат аутбридингу: підвищення гетерозиготності нащадків. Часто спостерігається явище гетерозису – “гібридної сили”.
 Гетерозис – явище, за якого перше покоління має підвищені життєздатність і продуктивність порівняно з вихідними батьківськими формами (Летальні і сублетальні рецесивні гени переходять у гетерозиготний стан).
 Розповідь про віддалену гібридизацію – це схрещування особин, які належать до різних видів, родів з метою поєднання у гібридів цінних спадкових ознак. Наприклад,
жито і пшениця = тритікале;
кобила і осел = мул.
Як подолати стерильність міжвидових гібридів у рослин? Над цим питанням працював Г.Д.Карпеченко на прикладі схрещування редьки і капусти. Перегляд презентаційних матеріалів про віддалену гібридизацію.
Особливості селекції рослин:
- характерне як статеве так і безстатеве (вегетативне) розмноження;
- велика кількість нащадків; 
- невибагливі до умов середовища;
- незначні економічні затрати.
 Методи селекції рослин:
- використання різних форм штучного добору – індивідуального та масового;
- використання різних форм гібридизації – споріднене схрещування, неспоріднене та міжвидове;
- поліплоїдія – метод подолання стерильності рослинних міжвидових гібридів. Поліплоїдія виникає в результаті подвоєння хромосом, яке не супроводжується поділом клітини, злиттям соматичних клітин, утворенням гамет із нередукованим числом хромосом. Мутагенами є колхіцин, іонізуюча радіація, у\ф промені, критична температура… Серед поліплоїдних рослин є: картопля, суниці, цукрові буряки, пшениця, жито, гречка, кукурудза, просо, льон, кавуни. Поліплоїдні рослини характеризуються інтенсивним ростом, більшими розмірами, масою плодів та насіння, підвищеною стійкістю до несприятливих факторів та умов.
- щеплення – особливий спосіб штучного об’єднання частин різних рослин. Воно не є справжньою гібридизацією, бо призводить лише до не спадкових змін фенотипу.
Особливості селекції тварин:
- характерне тільки спадкове розмноження;
- нечисленне потомство;
- кожен об’єкт є значною селекційною цінністю;
- складні взаємодії з оточуючим середовищем через розвинену нервову систему;
- значні економічні витрати утримання.
 Методи у селекції тварин такі як і рослин, але є відмінності:
не застосовують масовий добір, застосовують штучне запліднення та одержання цінних порід у штучних умовах – у “пробірці”.
 Особливості селекції мікроорганізмів:
- не мають статевого процесу;
- мають гаплоїдний набір хромосом або кільцеву молекулу ДНК, що дає змогу мутаціям проявлятися уже в першому поколінні нащадків;
- швидкі темпи розмноження дають можливість одержати велику кількість клітин-нащадків.
 Методи селекції м\о: штучний добір, індукований мутагенез, штучне схрещування різних штамів за допомогою вірусів-бактеріофагів, методи генної та клітинної інженерії, не застосовують метод гібридизації.
Що таке районування? Це комплекс заходів, спрямованих на перевірку відповідності якостей породи, сорту, штаму до умов певної природної зони.
 Археологічні та палеонтологічні дослідження дали змогу з’ясувати, що перші вдалі спроби введення в культуру рослин і приручення тварин відбулися 20-30 тисяч років тому.
 У 20-30 роках ХХ ст.. М.І.Вавілов відкрив та дослідив центри походження і різноманітності культурних рослин. Ним було зроблено висновок, що ці центри є водночас і районами їхнього походження.
Примітка! На мою думку, щоб детальніше розглянути та вивчити центри походження можна взяти резервний урок.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Порівняння між собою природних популяцій від породи, сорту, штаму:
- сорт, порода, штам не здатні існувати без постійного втручання людини;
- для кожного сорту, породи, штаму характерні певні реакції на умови довкілля.

V. Узагальнення та систематизація знань.

 Робота з підручником: опис центрів різноманітності та походження культурних рослин.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

 Виписати (знайти в енциклопедії) диких предків всіх наших свійських тварин.

Урок 6

Основні  напрямки  сучасної  біотехнології. Химерні та трансгенні організми.

Мета.
 Освітня: поглибити знання учнів про ген, ДНК, будову та життєдіяльність вірусів; сформувати знання про біотехнологію як сучасний вид промисловості; ознайомити з основними процесами біотехнології, з генетичною та клітинною інженерією; особливу увагу звернути на розуміння, що таке химерні і трансгенні організми.
 Розвиваюча: розвивати уміння учнів порівнювати біологічні процеси та їхнє значення для розвитку життя; вміти відрізнити продукти, що можуть спричинити певні відхилення у здоров’ї.
 Виховна: виховувати бережливе ставлення до біологічних об’єктів та позитивне відношення до біотехнології; виховувати бажання та необхідність вести здоровий спосіб життя.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Комбінований.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний (останній у темі).

Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний:  розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником та науковою літературою.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
 Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація
уваги та  мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань,   робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
 Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді,
конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно- пошуковий: постановка проблемного питання.
 Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4. Візуальний: складання схем.
5. Сугестивний: застосування різних видів мистецтва –  вірші, музика.
6. Релаксопедичний: фізкультхвилинка, психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: мікробіологія, медицина.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, м\м дошка.

Основні поняття та терміни: біотехнологія, синтез генів, плазміди, культура тканин, клон, ембріональна індукція, химерні організми, трансгенні організми, біоінформатика.

ХІД  УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

 Самостійна робота з картками: вставити пропущені слова. (за бажанням можна зробити кожному учню своє завдання на окремій картці ).

 Наука про теоретичні основи та методи створення нових і поліпшення вже існуючих сортів, порід та штамів називається … (селекцією). Порода, сорт, характеризуються такими властивостями … (продуктивність, особливість морфологічних та фізіологічних ознак). Чиста культура, тобто нащадки однієї клітини м\о називається … (штам). Теоретичною основою селекції є … (генетика). Основними методами сучасної селекції є … (штучний добір і гібридизація). Є такі форми штучного добору … (масовий та індивідуальний). Процес одержання гібридів, що ґрунтується на об’єднанні генетичного матеріалу у різних клітин або організмів називається … (гібридизація). Гібридизація в межах одного виду називається … (внутрішньовидова), а між особинами різних видів … (міжвидова або віддалена). Внутрішньовидове схрещування буває … (спорідненим і неспорідненим). Схрещування організмів, що мають безпосередніх спільних предків носить назву … (інбридинг).  Гібридизація організмів, які не мають тісних родинних зв’язків, називається … (аутбридинг). Явище, за якого перше покоління гібридів має підвищену життєздатність і продуктивність порівняно з вихідними формами називається … (гетерозисом). Схрещування особин, які належать до різних видів з метою поєднання гібридів цінних спадкових ознак представників різних видів називається … (віддалена гібридизація). Гібрид пшениці та жита … (тритікале), а кобили та осла - … (мул).

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

 Повідомити тему, мету та завдання уроку. Поставити проблемне запитання про те, чому сьогодні необхідно мати таку галузь як біотехнологію? Чи можливе сучасне життя без неї?
 Зачитати цитату і підвести до вивчення нової теми:
“ Мікроорганізми, це гидке каченя перших років епідеміології, завдяки успіхам науки і техніки, досягненням людського генію перетворилось у чудового лебедя генетичної інженерії, сучасної біотехнології і індустрії живих клітин”. (Б.Я.Нейман).

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

 Розповідь про:
- зміст, завдання і методи сучасної біотехнології. Біотехнологія – сукупність промислових методів, що застосовують для виробництва різних речовин із використанням живих організмів, біологічних процесів чи явищ.
- історію розвитку біотехнології. Давні біотехнологічні процеси: випікання хліба, виготовлення сиру, молочних продуктів, виноробство, пивоваріння, силосування…
- основні напрямки та досягнення біотехнології: мікробіологічна промисловість і медицина, харчова промисловість, поліпшення екологічного стану планети, боротьба з шкідниками с\г, виготовлення біопрепаратів.
Методи біотехнології.
1. Синтез генів поза організмом:
- 1969 р., США, індійський вчений Г.Хоран синтезував ген аланілової т-РНК дріжджів, що складаються з 77 пар нуклеотидів;
- 1969 р. за допомогою бактеріофагів виділили в чистому вигляді гени кишкової палички;
- як переносників синтезованих генів використовують віруси та плазміди. Плазміди – позахромосомні фактори спадковості, генетичні елементи здатні існувати у клітині в стані не пов’язаному з хромосомами.
     2. Виділення з клітини та перебудова окремих генів або їх частин:
- видаляють дефектні гени на ранніх етапах онтогенезу і замінюють їх нормальними алелями.
3. Копіювання та розмноження виділених та синтезованих генів.
4. Введення генів та їхніх груп у геном інших організмів.
5. Поєднання різних геномів в одній клітині:
- перенесення метафазних хромосом з однієї еукаріотичної клітини в іншу. Хромосоми розпадаються на фрагменти, одні з яких втрачаються, а інші вбудовуються у хромосому клітини-хазяїна і можуть у них функціонувати.
 Повідомлення про генну. клітинну інженерію та клонування.
Генна інженерія – прикладна галузь молекулярної генетики та біохімії. Її завдання – це розробки методів перебудови геномів організмів.
Клітинна інженерія – галузь біотехнології, у якій застосовуються методи виділення клітин з організму і перенесення на штучні поживні середовища, де продовжується їх життєдіяльність. Її завданнями є: отримання соматичних клітин різних видів, створення культурних клітин (тканин) для отримання цінних речовин.
Клонування – перспективний напрям клітинної інженерії. Клон – сукупність клітин або особин, що виникли від спільного предка нестатевим шляхом.
Гібридизація соматичних клітин – напрям досліджень клітинної інженерії. Вона дає можливість створювати препарати, що підвищують стійкість організму проти різних інфекцій, лікувати рак.
Ембріональна інженерія – галузь, що займається штучними змінами організмів у ході зародкового розвитку. Ембріональна індукція – взаємовплив частин зародка під час його розвитку. Можна змінювати розвиток певних частин зародка в напрямі, який цікавить дослідників.
Унаслідок накопичення великої маси даних у різних галузях біотехнології виникла окрема галузь знань – біоінформатика, головним напрямками роботи якої є застосування математичних методів і комп ‘ютерної техніки для збереження та аналізу цієї інформації.
Широкі можливості глибше зрозуміти роль генів у диференціації клітин і в регуляції взаємодій між клітинами в процесі розвитку дають химерні і трансгенні тварини. Розвиток експериментальних методів останнім часом уможливило одержувати зовсім незвичайних тварин, що несуть гени не тільки одного батька й однієї матері, але і більшої кількості предків.
 Химерні тварини - це генетичні мозаїки, що утворяться в результаті об'єднання бластомерів від ембріонів з різними генотипами.
 За допомогою химерних мишей було, наприклад, вирішене питання про спосіб виникнення в ході розвитку багатоядерних клітин посмугованих м'язів. Вивчення химерних тварин дозволило вирішити чимало важких запитань, і в майбутньому завдяки застосуванню цього методу з'явиться можливість вирішувати складні питання генетики й ембріології.
Розвиток генної інженерії створив принципово нову основу для конструювання послідовностей ДНК, потрібну дослідникам. Успіхи експериментальної біології дозволили створити методи введення таких штучно створених генів у ядра сперматозоїдів чи яйцеклітинах. У результаті виникла можливість одержання трансгенних тварин, тобто тварин, що несуть у своєму організмі чужорідні гени.
Одним з перших прикладів успішного створення трансгенних тварин було одержання мишей, у геном яких був убудований гормон гена росту пацюка. Деякі з таких трансгенних мишей росли швидко і досягли розмірів, що істотно перевищували контрольних тварин.
 Перша у світі мавпа зі зміненим генетичним кодом з'явилася на світ в Америці. Самець по кличці Енді народився після того, як у яйцеклітину його матері був упроваджений ген медузи. Досвід проводився з макакою-резусом, що набагато ближче по своїх біологічних ознаках до людини, чим будь-яка інша тварина, що дотепер піддавалися експериментам по генетичній модифікації. Учені говорять, що застосування цього методу допоможе їм при розробці нових способів лікування таких хвороб, як рак грудей та діабет. Але цей експеримент викликав критику з боку організацій по захисту тварин, які побоюються, що ці дослідження приведуть до страждань приматів у лабораторіях.
Створення гібрида людини і свині. З людської клітини втягається ядро і імплантується до ядра яйцеклітини свині, яку попередньо звільнили від генетичного матеріалу тварини. У результаті вийшов ембріон, що прожив 32 доби, поки вчені не вирішили його знищити. Дослідження проводяться як завжди заради шляхетної мети: пошуку ліків від захворювань людини. Незважаючи на те, що спроби клонування людської істоти не схвалюються багатьма вченими і навіть тими, хто створив ягничку Доллі, подібні експерименти буде важко зупинити, тому що принцип техніки клонування уже відомий багатьом лабораторіям.
В даний час інтерес до трансгенних тварин дуже великий. Це викликане двома причинами. По-перше, виникли широкі можливості для вивчення роботи чужорідного гена у геномі організму-хазяїна, у залежності від місця його вбудовування в ту чи іншу хромосому, а також будівлі регуляторної зони гена. По-друге, трансгенні сільськогосподарські тварини можуть представляти в майбутньому інтерес для практики.
Термін "клон" походить від грецького слова "klon", що означає - гілочка, черенок, і має відношення насамперед до вегетативного розмноження. Клонування рослин черенками, чи бруньками бульбами в сільському господарстві, зокрема в садівництві, відомо вже більш 4-х тис. років. При вегетативному розмноженні і при клонуванні гени не розподіляються по нащадках, як у випадку статевого розмноження, а зберігаються в повній сполуці протягом багатьох поколінь.
Однак у тварин є перешкода. В міру росту їхніх клітин, вони в ході клітинної спеціалізації - диференціації - втрачають здатність реалізовувати усю генетичну інформацію, закладену у ядрі. Можливість клонування ембріонів хребетних вперше була показана на початку 50-х років у досвідах на амфібіях. Досвіди з ними показали, що серійні пересадження ядер і культивування кліток in vitro збільшує цю здатність.
Вже на початку 90-х р. була вирішена проблема клонування ембріональних клітин ссавців. Реконструйовані яйцеклітини великих домашніх тварин, чи корів, овець спочатку культивують не in vitro, а in vivo - у перев'язаному яйцепроводі вівці - проміжного (першого) реципієнта. Потім їх звідти вимивають і трансплантують у матку остаточного (другого) реципієнта - чи корови, вівці відповідно, де їхній розвиток відбувається до народження дитинчати.
Уперше клонування тварина (вівці Доллі) з'явилася в результаті використання донорського ядра клітки молочної залози дорослої вівці. У цього першого успішного експерименту є істотний недолік - дуже низький коефіцієнт виходу живих особин (0,36 %). Однак він доводить можливість повноцінного клонування (чи одержання копії дорослої людини). Залишається лише дозволити технічні й етичні питання.
Згадаємо, що найбільш близько до людини по будівлі внутрішніх органів, як не дивно, свині. У березні 2000 p. PPL Therapeutics оголосила про те, що в їхньому дослідницькому центрі народилися п'ять клонованих поросят. Клонування свині більш складна операція, чим клонування овець або корів, тому що для того, щоб підтримувати одну вагітність необхідно кілька здорових плодів. Органи свині найбільше підходять до людині по розмірах. Свині легко розмножуються і відомі своєю невибагливістю. Але найбільшою проблемою залишається відторгнення органа тварини, якій організм не приймає за свій. Саме в цьому напрямку будуть розвиватися подальші дослідження вчених. Учені бачать один з можливих шляхів рішення цієї проблеми в тім, щоб генетично "замаскувати" органи тварини, для того, щоб людський організм не міг розпізнати їх як чужі. Ще однією темою для дослідження є спроба "олюднити" генетичним шляхом органи свині, для того щоб значно знизити ризик відторгнення. Для цього передбачається вводити людські гени в хромосоми клонованих свиней.
Тими ж завданнями, але без застосування клонування, займаються и інші інститути. Наприклад, компанія "Imutran", розташована в Кембриджу, змогла одержати ціле стадо свиней, у генетичному наборі яких вже відсутня одна з ключових характеристик, відповідальна за відторгнення чужорідних тканин.
А в січні 2001 року з'явилася інформація про відкриття, що може зробити клонування просто не потрібним. Вдалося повернути назад біологічний годинник усередині людської клітини, змусивши її повернутися до стану, у якому вона знаходилася на момент утворення в ембріоні.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

 Виконати біотехнологічні вправи на проблемні ситуації.

1. Чи можна за допомогою продуктів, виготовлених з деревини, отримати яловичину, свинину, курятину чи яйця птахів і яким способом?
2. Як малюнком зобразити використання м\о для біотехнології у виробництві тканин білків, амінокислот, засобів захисту рослин, ферментів…
3. Чому у великих населених пунктах роль м\о для очистки стічних вод і перетворення гною у родючий гумус набуває все більшого значення?

V. Узагальнення та систематизація знань.

 Провести підсумкову бесіду про значення біотехнології. В усній формі опрацювати ст. 110 підручника, а дома виписати: де використовуються біотехнологічні процеси.
VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

 Зробити міні-презентації про застосування біотехнології у господарській діяльності людини.