Всім нам є звичним бачити маму з коляскою, або з дитям на руках. В кожній країні дітей носять по-різному: в руках, в спеціальному рюкзаку - «кенгурушці», в люльці, просто в тканині за плечима, або на грудях – «слінгу», на плечах (характерно для батька). А як же носять тварини своїх малюків у дикій природі?

   У тварин після народження обов’язково виникає певна необхідність кудись перенести своє, ще зовсім безпомічне, потомство. У мавпенят, наприклад, досить розвинений хапальний рефлекс, тому вони з народження чіпляються руками за материнську шерсть, надійно звисаючи. Мати при цьому може спокійно лазити, і навіть, стрибати по деревах, не причиняючи малюку неприємностей. За цей час малюки встигають навчитися всім тонкощам добування їжі, рятуванню від ворогів, засвоюючи соціальні закони життя. Опосуми ще більше перевершили мавп, у них не одне, а декілька дитинчат, які обліплюють матір зі всіх боків, тримаючись за шерсть, і нікого вона не губить. 

   Про австралійських кенгуру знають всі, їх виношують у спеціальній сумці, де мініатюрне дитя розміром з велику квасолину, перетворюється на нормальну дитину. Спочатку дитинча висить на соску, міцно присмоктавшись, з часом починає виглядати з сумки, а вже пізніше вистрибує, в основному, поживитись. Тобто кенгурята до двох років можуть перебувати у материнській «кишені», причому бувають випадки, що в сумці може перебувати 1-2 річне дитя і на соску присмоктане щойно народжене маля. 

Маленькі бегемотики спокійно «їздять» у воді на спині матері. Слонихи, хоч і досить рідко, але піднімають своїх дітей на бивнях і переносять на інше місце. 

   Миші, землерийки рятують своє численне потомство, розміщуючи у вигляді «потяга»: один малюк хапає зубами шерсть матері вище хвоста, другий бере так третього, той наступного і так до останнього. Таким чином, всі сім’я переміщується разом. Щурі ще краще пристосовані до змін місця перебування: якщо щурята більш-менш дорослі, вони йдуть одне за одним, тримаючись за хвости, але якщо малюки зовсім крихітні, мати транспортує їх на хвості, нанизуючи їх немов намистинки. 

   Крокодили, дочекавшись вилуплення свого потомства, яке подає голос з піску, допомагають їм вибратися, розриваючи пісок, і відносять у воду у своїй страшній пащі, практично між зубами. Причому ні один малюк від цього не страждає.   Деякі земноводні також можуть виношувати ікру, пуголовків і маленьких жабенят у себе на спині.

   Цікаві історії повідомляють природодослідники про черепах: потомство крокодилів і черепах виводиться в однакових умовах, їхні яйця відкладаються у пісок і малюки лупляться однаково. Тому крокодили можуть переносити разом із своїми малюками і черепашат, пригнічуючи при цьому свою жорстокість і агресію, тобто в даній ситуації материнський інстинкт домінує.

   Транспортування у зубах - найпоширеніший спосіб у багатьох тварин. Спостерігаючи за звірами, можна чітко побачити, що вони беруть малюків саме за холку, яке є досить вразливим місцем. Батьки можуть міцно-міцно стискати зубами шкіру, але ніколи не наносять ні шкоди, ні поранень, ні каліцтв. Уважно придивившись до домашніх улюбленців - котів і собак – це можна побачити часто.

   Мати-ведмедиха не балує свого малюка перенесеннями, частіше ведмежа біжить за дорослими, перевертається клубком, долаючи перешкоди, але коли загрожує дійсна небезпека чи перешкода, мати бере його в зуби і переносить в безпечне місце. Трапляються випадки, що навіть, їжачиха у зубах переносить малюків на сухе місце, якщо їхня нора залита водою.

   Вовки, відчувши небезпеку, стрімко, з гарячковою швидкістю, переносять у зубах своїх щенят в запасну нору. Але протягом еволюції склалася інша думка про вовків: мисливці повідомляють, що вовчиха не подасть, навіть, голосу, а не то що буде кидатися на людей, які забирають її вовченят у мішок. Надто дуже бояться вони людину.  

   Копитні тварини подорожують з малюками на далекі відстані, тримаючи їх між своїми тілами, відчуваючи їхні боки поруч із собою. Лосі стають надто агресивними, коли люди наближаються до них в той час, коли малюк ще на досить тонких нестійких ногах, знаходиться поруч. У слонів, хоч на вигляд малюки і великі, але зовсім безпомічні, їм навіть, і особистий хобот заважає, тому знаходитися збоку у матері найбезпечніше. Часто малюк ховається до дорослих слонів під живіт, а вони своїми міцними хоботами підтримують їх при необхідності. 

   Про цікавих родичів наших свиней – бородавочників пишуть, що ті виховують у своїх малюків властивість вивертатися ще від народження: маючи великі ікла, у тісній норі мати ніколи не піклується про те, щоб не поранити ними дітей, вони повинні самі вміти вивертатися від небезпеки, тому той хто вижив, зможе жити далі. За статистикою у дикій природі смертність потомства досить велика. Зате, навчившись премудростям виживання з дитинства, тварина має шанси прожити стільки, скільки дано.

   Деякі птахи можуть переносити у дзьобі не лише пташенят, а й яйця. Деякі переносять під крилами. Водоплавні «катають» малюків на спині, так як вони вже зразу після вилуплення готові до життя: обсохли і в дорогу. Дивне видовище можна побачити як каченята біжать за качкою прямо по воді, хоча сил мають зовсім небагато. Але коли настане втома, збираються на спину і ховаються у маминому пір’ї. Те ж саме можна спостерігати у лебедів. На материнській спині вони не лише відпочивають і гріються, але відчувають себе у безпеці. Не кожен хижак захоче добратися до плаваючих посеред водоймища птахів з пташенятами на спині. На суходолі лебеді також можуть дати відсіч, удари їхніх крил досить сильні і можуть вбити, навіть, лисицю.

   Найбільше люблять подорожувати на спині у матері малюки чомги. Своє гніздо ці птахи будують із водоростей прямо на воді, і пташенята з нього пересаджуються прямо на спину матері, плаваючи з нею по водяних просторах болота, обживаючи свої володіння. Природодослідники описують досить цікаво про чомгу: пливе по воді гостродзьоба пташка з чубчиком, «виблискує очима кольором червоної смородини, а на спині в неї дорогі серцю пасажири, зарившись між її пір’ям, і тільки дзьобики стирчать назовні».

Неймовірно, але деякі птахи переносять своїх малюків у лапках. Наприклад, таким способом це робить лісовий кулик вальдшнеп. При небезпеці він хапає пташеня у лапи і летить подалі від неї, роблячи у польоті, навіть, зигзагоподібні рухи. А тетереви, глухарі і деркачі потрібним сигналом заставляють пташенят ховатися, або непомітно переміщатися в бік матері.

   Вчені вважають, що пташеня, яке випало із гнізда, мало хвилює його батьків. Спостереження за чаплями доказ цього. Коли чапленя, хитаючись у гнізді над водою, раптом падає, мати його не піднімає, хоча маючи довгий дзьоб це зробити досить легко, мабуть вважають, «що упало, те пропало». Але орнітологи думають інакше: це природний відбір, якщо немає чіпкості, значить не зовсім життєздатний. 

   На відміну від чапель, майже всі птахи та інші тварини, рискуючи життям стараються за будь-яку ціну врятувати своє потомство: відволікають від хижаків, майструють по декілька гнізд, одне з яких фальшиве, прикидаються самі хворими та раненими, хапають у зуби, піднімають страшний шум і гам. Адже піклування про потомство – одна з головних турбот у житті.  

   Звичайно, для деяких груп організмів турботи про потомство не існує. По-перше, у риб, бо кількість репродуктивного матеріалу у них досить велика, і їхній рід процвітає протягом мільйонів років. Хоча у деяких з них можна зустріти піклування: 

-у лосося, який відкладає ікру у сприятливих умовах, мігруючи до місць нересту на значні відстані, після чого гине, удобрюючи собою середовище для мальків;

-риба колюшка метає мало ікри, десь 50-70 штук, майструючи рослинне гніздо на дні водоймища, а після появи малюків – охороняє його від ворогів; 

-у тиляпії турбота зовсім своєрідна – мальки при небезпеці тікають у рот;

-морський коник ховає своїх мальків у сумку на череві.

   Не можна забути і мурах, які піклуються про потомство, перетягуючи яйця з місця на місце при зміні температури і вологості. Правда, робить це не мама, а мурахи-няньки. 

   Курка, що насиділа курчат, при небезпеці тривожно кудкудакає, настовбурчує пір’я, намагається дзьобнути того, хто привніс негаразд і швидко збирає курчат під крила.

   Отже, у багатогранному тваринному світі мати готова ризикувати і жертвувати життям заради свого потомства. Це найголовніший закон природи.