Всі чули про вовче лігво – місце, в якому живуть всім відомі з дитинства хижаки – вовки. Яке ж воно? Які має таємниці? На жаль, більшість людей уявляють собі вовка, як жорстокого кровожерного хижака. Так, вовк хижак, але він практично ніколи не нападе на людину, а навпаки намагається обходити людей стороною. А вбивають  вони, як втім, і всі хижаки, щоб прогодуватися.

   Побачити вовчу нору не так просто, до неї веде зовсім непомітна стежечка. Зазвичай біля неї відчувається характерний запах гниючих залишків м’яса, валяються кістки жертви та пір’їни з’їдених птахів. Хоча мисливці вважають, що вовче лігвище – це не тільки нора чи яма під корінням, а досить великий простір із запасними сховищами. Також територія для полювання у вовків десь кілометрів тридцять в діаметрі.

   Розміри вовків у порівнянні з іншими хижими не найбільші. Довжина тіла до 160 см, тулуб подовжений. Голова витягнута, вуха стоячі. На передніх лапах по 5 пальців, на задніх - по 4. У зв'язку з м'ясоїдним характером живлення, зубна система різко вираженого ріжучого типу: сильно розвинені хижі зуби й ікла. Шерсть у вовків красива, природний колір сірий, звідки й народні назва «вовк-сіроманець», але в неволі вони виглядають неохайно. Вовк — відмінний мисливець. У нього настільки сильно розвинений нюх, що він може почути навіть дрібну, здобич за 1,5-2 кілометри, коли жертва ще нічого навіть не підозрює. Коли зграя жене оленя або іншу тварину, вовк може бігти зі швидкістю до 60 км / год. навіть по глибокому снігу.

   Без їжі вовк може прожити до 2 тижнів, але коли полювання закінчується успіхом, особливо на велику дичину, таку як олень, або козуля, наїдається вволю (до 10 кг). Коли вовки ситі вони з задоволенням посплять, а потім з таким же задоволенням будуть грати, точнісінько як наші домашні собаки.

   Вовки живуть сім’ями, які називають, зграями. Зграю очолює «подружня пара», яка має найбільший авторитет. Решта вовків їм беззаперечно підкоряються. Зазвичай зграя складається з 6-7 особин, хоча буває й більше, і всі пов’язані між собою родинними зв’язками. Зазвичай це діти ватажків до 2-3 років. Дорослі  сильні вовки або чекають свого часу в зграї, або частіше йдуть в надії створити свою зграю і стають вовками-одинаками.

   У вовка дуже виразна міміка морди. Вона та положення хвоста допомагають спілкуватися вовкам як всередині зграї, так і за її межами.

   Життя вовчої сім’ї триває понад 10 років, якщо хтось із них не потрапить в капкан чи «на мушку». На відміну від собак, які паруються без розбору, вовки – однолюби. Свої пари вони зберігають завжди. Шлюбний період у вовків буває у лютому-березні і часто супроводжується смертельним загризанням супротивників, які виясняють, хто сильніший, спритніший, здоровіший, витриваліший та сміливіший. Останнє слово у виборі партнера належить вовчиці, яка інколи допомагає обранцю прикінчити його суперника. 

   Вибір місця для життя також належить вовчиці. Вовк піде туди, куди його поведуть. Вовчиця обирає місця, де їй все відомо: сховища, ходи, водопої, місця полювання, зони небезпеки. В квітні самка шукає місця для народження потомства і обирає це таємниче місце в найрізноманітніших місцях, але обов’язково поруч з водою і, щоб до лігвища не добратись. Часто вовчиця народжує там, де вже колись народжувала, або народжували її. Народжує тихо і вже в найближчий час переносить вовченят в запасне сховище. 

   Народжує вовчиця від трьох до дев’яти щенят. Спочатку вони сліпі, безпомічні і ще пару тижнів знаходяться в лігвищі безвилазно. Їжу для малят і вовчиці носить самець і коли малюки прозрівають, то зразу починають показувати свої носи з нори. Молочна їжа починає чергуватися з м’ясною, яку спочатку батько відригує зі свого шлунку. Малюки ростуть досить швидко і їм вже не вистачає відригнутої їжі. В цей час самка вже може на деякий час кидати потомство, або залишати на самця, і полювати самостійно. Самець не завжди знаходиться поруч з малюками, він може лежати недалеко від нори, ледь помітно виставивши кінчики вух з трави і уважно стежачи очима за метушнею вовченят. Саме в цей період у малюків пробуджується тяга до досліджень навколишнього світу. Потихеньку вони намагаються досліджувати околиці лігвища, при небезпеці затамовуватись в заростях, а не тікати всім разом до нори, що небезпечно, так як саме тоді вони легко доступні ворогам. 

   Невдовзі у вовченят пробуджується інстинкт мисливців: вони ганяються за жуками, метеликами, ловлять мишовидних гризунів. Батьки заохочують такі ігри, приносячи ще живу здобич, щоб малюки вчились її умертвляти. Причому здобич буває різноманітною, від пташенят до дитинчат косуль або ягнят. Інколи батьки ховають їжу в різних місцях, для того, щоб малюки шукали її – це свого роду гра в хованки.

   Вовки – батьки досить строгі, але насправді вони люблять своїх малюків. Захищають їх при найрізноманітніших небезпеках, але за дослідженнями природодослідників, найбільше вовки бояться людей і проти них ніколи не йдуть. Є описані очевидцями події, що навіть, своє потомство вовки залишать напризволяще, якщо поруч будуть знаходитися люди. Також, якщо хтось буде забирати дитинчат із нори, вовчиця буде спостерігати із схованки, а голосу не подасть і приближатися не буде. Цікаво! Адже часто говорять, що самки хижаків до смерті захищають своїх дітей. Так воно і є, але вважається, що вовки найбільше бояться людину.

   Вовче виття – особлива пісня в природі. Генетикою їм дані саме такі звуки для вираження різних станів. Вони добре в них орієнтуються, але мисливці також уміють вірно їх розуміти, і наслідувати. По звуках у відповідь мисливці можуть визначити місцезнаходження звірів чи відстань до них. 

   Взимку пожива вовків мізерна, тому їм необхідно пробігти значну відстань у пошуках їжі. Перед тим як вийти на відкрите місце, вовки зупиняються і прислуховуються, ворушачи сторчма стоячими вухами. 

   У неволі вовки поводять себе більш-менш вільно, особливо, коли живуть так тривалий час і мають потомство. На спеціальній території, розміри якої повинні бути не менше стадіону, можна спостерігати їхнє життя в неволі, поставивши в кожному кутку камеру. Звідси всі наукові та художні фільми.

   Із самого дитинства діти чують від дорослих слово «вовк» або різноманітні розповіді про те, якщо не буде слухатись вовк може вкрасти, з’їсти, в кращому випадку налякати. Тобто, ще змалку ми взнаємо про витівки цього звіра. Казка про Червону Шапочку – одне з цих підтверджень, потім мультфільми з негативним героєм вовком, як наприклад, «Ну, погоди». Зовсім мало прикладів про вовка як позитивного героя, наприклад, «Капітошка».

   Пізніше при вивченні усної народної творчості, літератури, ми продовжуємо зустрічатися з вовком у негативному плані:  «вовкулака», «вовчий білет», «з вовками жити – по вовчому вити»… Отже, з дитинства, вовк викликав до себе певне негативне відношення, і знищення вовків у природі було важливою і необхідною справою. Звичайно, траплялись випадки, що вовки нападали на домашніх тварин і людей.  А.Черкасов у свій час сказав, що «волки – большие охотники к человеческому мясу». Таких вовків називають людожерами. Тому в історії всім відомі полювання на вовків «матёрых и щенков». Протягом кількох століть ведуться війни на вовків. Наприклад, в ХХ ст. для таких війн були задіяні немалі засоби, з використанням автомобільної техніки, зброї,  людських ресурсів, і навіть, авіації. Причому мова йде не лише про нашу країну, а взагалі на планеті.  Тому вчені вважають, що в кінці другого тисячоліття війна з хижаками закінчилась перемогою людини. Після чого можна спокійно було вирощувати сільськогосподарських тварин і птахів. Але природа бере своє, вона та її мешканці не повинні страждати від необдуманих бажань людини.

   Пізніше, на уроках біології ми нарешті чуємо, що вовк – зовсім не негативний фактор у природі, а важлива ланка біогеоценозу.