Не всім нам приходилось зустрічатися із вовками віч-на-віч. Але уявлення про зовнішній вигляд, норов та поведінку цього хижака знають всі ще з дитинства. Та сьогодні мова піде не про звичайного вовка, що мешкає в лісах, а про незвичайного – гривастого, якого і в зоопарках практично не побачиш.

В Південній Америці на болотах, порослих чагарниками і високою травою, мешкає дивовижна тварина, яка прозвана місцевими жителями болотяною лисицею, хоча насправді це гривастий вовк. У перекладі назва біологічного роду перекладається як «короткохвоста золотиста собака». 

Гривастий вовк дійсно схожий на лисицю, яка має високі, стрункі ноги. Тіло в нього досить коротке, всього до 125-130 см, а ноги справді дуже високі, тому висота цього вовка в холці до 90 см; вага трохи більше 20 кг. Непропорційність статури ще сильніше підкреслюється високими вухами і коротким (28-45 см) хвостом, а також подовженою мордою: довжина його черепа 21-24 см. Отже, цей вовк ввібрав у себе риси своєї далекої родички, «лисички-сестрички»: тонку витягнуту морду, іржаво-червоне забарвлення шерсті. Та й подушечки лап не круглі, як у справжнього вовка чи собаки, а овальні, як у лисиці. 

Незважаючи на зовнішню схожість з лисицями, гривастий вовк не є їх близьким родичем. Зокрема, у нього відсутня характерна для лисячих вертикальна зіниця. Зате у нього наявні риси, які не дозволяють сплутати його ні з однією твариною родини собачих – це довгі ноги і чорна стояча грива, тобто шерсть на загривку і у верхній частині шиї довша (до 13 см) і густіша, що й утворює гриву, яка постає дибки та візуально збільшує розміри тварини, коли вона стурбована або агресивна. Весь волосяний покрив у гривастого вовка високий і досить м'який. Загальне забарвлення жовтувато-руде, підборіддя і кінець хвоста світлі. Від маківки до середини спини йде чорна смуга. Кінцівки темні. На морді бувають темні плями. 

Висока «посадка» дозволяє звіру розшукувати в густій траві здобич: мишовидних гризунів, птахів, їхні яйця, також рептилій, молюсків, і зовсім не нехтує він комахами та рослинною їжею, в основному ягодами, але може живитися корінням та бульбами рослин. Довгі ноги гривастих вовків, мабуть, є еволюційним пристосуванням до місця проживання - трав'янисті рівнини, які допомагають вовку оглядати околиці, рухаючись у високій траві.

Межі поширення гривастого вовка займають близько 5 млн.км². Країни поширення: Аргентина, Болівія, Бразилія, Парагвай, Перу. Шкоди гривастий вовк практично не приносить, тільки інколи в голодний період вони можуть збиратися зграями і нападати на овець. 

Гривастий вовк досить обережна і полохлива тварина.  Він повністю надіється на свій слух. Величезні, непропорційно великі вуха повертаються одночасно в різних напрямках, чутливо уловлюють всілякі шарудіння на відстані багатьох десятків метрів. Гривасті вовки ведуть нічний і сутінковий спосіб життя; протягом дня вони зазвичай відпочивають серед густої рослинності, зрідка переміщаючись на невеликі відстані. Самці більш активні, ніж самки. Основою соціальної структури у гривастих вовків є шлюбна пара, яка займає ділянку до 30 км². Самець і самка відпочивають, полюють і подорожують порізно. Межі ділянки охороняються від бродячих самців і позначаються сечею і фекаліями, що залишають в певних місцях.

Самці гривастих вовків видають цікаві звуки: 

-глибокий горловий гавкіт, який можна почути відразу після заходу сонця;

-довге гучне виття, за допомогою якого вони, розділені великою відстанню, спілкуються один з одним;

-глухе бурчання, яким вони відганяють суперників.

Ареал гривастого вовка прив’язаний до тих районів, де ділянки з низькою рослинністю переходять в болота. Але таких місцевостей стає все менше із-за осушування боліт та розорювання територій під сільськогосподарські культури, також вирубування лісів і випасання скоту. Щільність популяції гривастих вовка тривалий час залишається низькою. Статус гривастих вовків в міжнародній Червоній книзі - «nearthreatened», що означає «під загрозою».