Пошук:
Автор Pavlenko | 28 января 2015 | Коментарів: 0 | Переглянуто 1820
Рубрика: Корисна інформація / Тваринний світ

Життя у компанії з матріархатом

  Вивчаючи життя тварин, ми з впевненістю можемо сказати, що більшість видів живуть у зграях, стадах, прайдах, роях… , хоча, звичайно, є такі, що полюбляють жити наодинці. Насправді в природі більше тих, що живуть групами, адже в цьому багато переваг. Наприклад, сурикати - ці південноафриканські звірки ніяк би не змогли суміщати розумну обережність і потребу регулярно і багато живитися. Життя в компанії собі подібних – це те, що для них потрібно. Вони до цього добре пристосувалися: у них наявний розподіл праці – хто сторожує, хто риє нори, хто шукає поживу, хто слідкує за малюками, хто ходить у розвідку, …
   Сурикати - досить цікаві тварини і належать вони до тих мешканців планети, яких у нас на Україні не зустрінеш просто так. Належать вони до родини віверових і є родичами мангустів. У підручниках для загальноосвітніх Життя у компанії з матріархатомшкіл про сурикатів практично не згадується, але й не дивно. Ці тварини тривалий час були поза увагою біологів. Зате на сьогоднішній день інформації про цих надзвичайно особливих за поведінкою тварин достатньо. Їхнє суспільне життя захоплює своєю непередбачуваністю. За характерну стійку на задніх лапах та складеними на животі передніми, люди називають їх «земляними чоловічками». Розміри тіла всього до 0,5 м та хвіст довжиною понад 25 см, маса також незначна – всього 0,5-1 кг. Шерсть рідка, волохата, покрита рядами плям і смуг на спині і боках. Лапки довгі, тоненькі та закінчуються великими кігтями. Чорні кола навколо очей та наявна третя повіка є потужним захистом зору, завдяки чому звірок з легкістю може дивитися на сонце. 
   Ці маленькі хижаки риють нори на рівнинах або поселяються у розщілинах між скелями. Суспільні групи можуть нараховувати від 10 до 20 особин. Вчені вважають, якщо їх менше десяти – колонія буде слабкою, а якщо більше двадцяти – виникнуть проблеми з кормом. Адже за дослідженнями, сурикати повинні жувати кожні 5 хвилин. Найкращою їхньою поживою є корені рослин, цибулини різного походження, комахи. Полюбляють ласувати сараною, якщо натраплять на їхню велику кількість, також термітами, інколи можуть ловити дрібних пташенят, мишей та піщанок. Вони зовсім не бояться жала скорпіона та отрути змії. А от без води вони можуть прожити декілька місяців. 
   Після нічного відпочинку та ранкового туалету сурикати обмінюються ласками, мабуть, вітаючи один одного з початком нового дня. Крім цього у них розвинена міжвидова дружба із земляними білками, що зустрічається в природі досить рідко. Вони разом риють підземні ходи, потім ходять в гості і спільно проводять вільний час. Інколи буває, що вони можуть ними ще й поживитися. Отже, така дружба буває з певним інтересом. 
   У сурикатів належним чином відбувається дозорна служба, причому у двох варіантах:
-у першому випадку звірки чергуються, завмираючи стовпчиком та оглядаючи горизонт;
-у другому випадку один бажаючий шукає високе місце – деревце, кущ, горбик, високий камінь, навіть, підходять термітник та покинутий мурашник – збирається на нього і «завмирає» на посту. Дозорець своїм родичам повідомляє, що не спить і стоїть на посту у повній готовності, видаючи для цього неголосний безперервний писк.  Вся колонія, чуючи ці звуки, спокійно займається щоденними справами. Перебувати на одному місці вартовий може годину-другу, незважаючи на вітер, сонце і хижаків. У разі небезпеки від відволікає ворога на себе і останнім ховається в нору, хоча інколи такий сміливець не встигає добігти до неї. Якщо звірок втомиться і зголодніє, це обов’язково зрозуміють товариші і замінять його, причому не зволікаючи ні хвилини.Сторожувати не дають вагітним самкам, самкам із дітьми та хворим тваринам. Тобто професійних сторожових, як наприклад, у бджіл чи мурах, у сурикатів немає. Хоча деякі особини колонії полюбляють частіше інших виконувати ці обов’язки. Природодослідники інколи описують цікаві моменти з життя сурикатів: «…лізуть, лізуть, до найвищої гілки, чи найвищого місця, а потім бух – і внизу. Крику після цього не обібратися. Але ж знову лізуть туди ж, і раптом знову падають вниз. Важко встояти стовпчиком на хиткому місці». Сурикати володіють відмінним зором і нюхом, вони добре бігають, стрибають і лазять по деревах і скелях.
   Звірки обережні і прив’язані до своїх місць. Але від постійного їхнього проживання ці місця стають біднішими і біднішими. Через тиждень-два територія вже частково відновлюється. Інколи тваринам приходиться мігрувати в інші місця. Але не виключено, що там немає іншої колонії. В разі її наявності, через секунду про наближення родичів вже чути на значну відстань, так як починається особливе верещання вартового. І через мить всі мешканці стовпчиками стають на захист володінь. До їхніх голосів приєднуються голоси переселенців і обидві групи починають оцінювати сили і чисельність суперника. Господарі території можуть досить високо підстрибувати, а потім стрибаючи направлятися до прибульців. Не досягнувши ворогів, вони починають гребти землю своїми кігтями, для того, щоб здійняти якнайбільше пилу. Чужаки повторюють такий же маневр і чисте повітря перетворюється на пиловий туман, із-за якого не видно ні краплі світла. Вважається, що сильнішими і страшнішими будуть ті, які пустять більше пилу. Після цього настає час рокіровки: особини однієї групи неначе підбадьорюють один одного, шльопаючи по боках передніми кінцівками, штовхаючи плечима і підштовхуючи вперед. Після всього в однієї групи здають нерви і вони втікають, ще навіть до того, як противники покажуть один одному зуби і кігті. Якщо перемагають переселенці, то вони займають нори попередників. Але якщо перемогли господарі території, вони вже не залишаються тут, а йдуть далі, а ті, що перемогли радіють і починають мітити нову територію. Природодослідники описують їхні радощі так: вони грайливо накидаються на рослини, що ростуть поряд, молотять лапками пил, дотикаються один до одного і неначе покусують шкіру. Колонія тварин, що пішла з даної території ще може здалеку спостерігати за переможцями, і якщо їм вдасться ненароком спіймати одного з них, без пошкоджень і травм той не обійдеться. 
   Маючи розвинені комунікативні інстинкти, ці тварини перемовляються між собою за допомогою голосових сигналів. За оцінками вчених, в їх звуковому ряду присутні не менше 10-ти поєднань. Інколи буває, що один із членів родини відіб’ється від ватаги своїх і десь буде поневірятися, поки не знайде своїх. Спочатку вони не приймуть його, а з великою обережністю будуть спостерігати за ним, показуючи оголені ікла.Тварина ще тривалий час буде тинятися на відстані від групи, поки до нього не звикнуть і не приймуть. 
   В деяких інформаційних джерелах описувалось, що наївшись, сурикати люблять поніжитися на сонці або спокійно поспати під сонцем. Але більшість вважає, що ці звірки більше знаходяться в тіні, крім вартового. Цікаво ще й те, що всередині групи цих тварин ніколи не буває бійок, на відміну від інших тварин, у яких за місце в ієрархічній драбині треба добре посперечатися. У сурикатів практично немає одного постійного вожака, зате є справжні майстри своєї справи: той краще і спритніше знаходить корм, той – шустріший, той – кращий вартовий, той – краще слідкує за молоддю, той краще відволікає хижака… Вчені вважають, що найгірше сурикатам-нянькам, так як приходиться жити впроголодь, тобто малюків треба годувати, а самому немає часу здобувати їжу, так як від малюків не можна відходити. 
Досить цікавими є ігри «земляних чоловічків» під час відпочинку. Наприклад, самці танцюють на задніх лапках, помахуючи передніми, неначе боксери на ринзі. Також вони можуть по-несправжньому кусатися, їхні псевдоукуси характерні для обох бійців, і закінчуються вони валянням. Перед цим тваринки можуть робити напівсальто назад, падаючи спинками на пісок. Коронним номером їхньої показової програми є дійсно спортивний номер, під час якого вони зіскакують один на одного, а останній потім починає оглядати місцевість з усіх сторін. Перед сном вся група сурикатів по-дружньому лащаться і поклавши мордочки одна на одну спокійно засипають.
   Деякі природодослідники вважають, що сурикати не такі вже дружелюбні і спокійні гравці. Їх інколи називають бандою, ватагою, шайкою забіяк. Це пов’язано з тим, що у дорослих особин, особливо самців, на тілі дуже багато шрамів, що можливо говорить про те, які вони задерикуваті. В цьому є дійсно частина правди, адже для них характерний кращий захист – це напад першими. Вони спокійно можуть ганятися за лисицею, яка за розмірами більша за них, або степового кота, або шакала. Навіть, побачивши пролітаючих птахів, сурикати намагаються підстрибнути і вхопити за ноги. 
Своєю кількістю сурикати можуть створювати «стінку», що нагадує захист футбольних воріт. Якщо хижак раптово зазівається, то десяток, вишикованих у шеренгу тварин «шкірка до шкірки», оскалюючи ікла і настовбурчивши шерсть, створюють грізну картину захисту. Спереду зазвичай міцний і грізний самець. А за ним всі інші захисники, які стрімголов накидаються на супротивника. Переслідують його лише деякий час, і врешті-решт через 50-100 метрів гальмують і втікають подалі. Правда один-два самці прикривають відступ. Оце тактика: не візьмемо силою, візьмемо кількістю і раптовістю. Але більше всього задерикуватість сурикатів проявляється у драматичних сутичках ватаг. Такі схватки характерні завдяки частим міграціям. 
   Самка суриката може народити 2-4-х дитинчат вагою близько 30 грамів. Коли годуюча мати йде на полювання, за молодняком доглядає хтось із дорослих особин. Іноді малюків навіть об’єднують в "дитячі садки". Уже в тритижневому віці дитинчата пробують дорослу їжу. Причому їх може годувати не тільки мати, а й інші члени зграї. Відмінними рисами цих милих звірків є взаємовиручка і колективізм, а також трепетне ставлення до потомства. Відомі випадки, коли при нападі орла самка суриката жертвувала собою, закриваючи дитинча своїм тілом.
   До людей сурикати відносяться з побоюванням, але якщо особина, яка відбилася від своєї групи і яку назад не приймають, легко товаришує з людьми після нетривалого знайомства. Природодослідники описують факти, що роззнайомившись, сурикати можуть в одну мить зібратися на плечі людини, а то й на голову і стати в позу сторожа, оглядаючи все навколо. Мабуть тварина вважає, що людина - досить високе місце, як сторожова вишка, і звідти добре все видно. 
Ось таке життя сурикатів – «земляних чоловічків», що викликають непідробну симпатію до себе, а для африканських аборигенів, поруч з якими живуть, вони є сонячними ангелами, які захищають їх від негативної енергії. 

скачать dle 10.3фильмы бесплатно


Подібні публікації:
Видра, як риба у воді Видра, як риба у воді
 Якщо побачити вертляву дитину, то часто можна почути - видра. А яка ж насправді видра, коли у нас з нею виникає порівняння зі жвавою поведінкою...
Тварини, з притаманною їм грацією Тварини, з притаманною їм грацією
 Соковита трава на галявинах, ніжна зелень молодих пагінців та листочків – все це ласий і поживний корм для найграційніших представників...
Невтомний землекоп - цокор Невтомний землекоп - цокор
 Цокор – гризун із хом’якової родини, хоча його спосіб життя подібний до кротів: живуть під землею, риють тунелі за допомогою...
Кріт із зіркою на носі Кріт із зіркою на носі
 Зірконоси досить ненажерливі і тому постійно зайняті пошуками поживи. Робити запаси вони не вміють, а без їжі можуть вмерти за раховані години....
Тварина, що «соромиться» свого вигляду Тварина, що «соромиться» свого вигляду
 Досить дивно, що ікла верхньої щелепи ростуть не вниз, а вгору. Вони пронизують шкіру морди і загинаються назад. У старих самців вони інколи...
Навігація ↓
Реклама ↓
Статистика ↓
bigmir)net TOP 100

free counters
Реклама ↓
На сайті знайшли ↓