Цокор – хто це? Запитуючи на уроках біології про цю істоту, учні, навіть, і гадки не мають, що це за тварина, адже інформації про неї у наших українських підручниках не знайдеш. Чому? Тому, що не живе вона у нас.  

Цокор – гризун із хом’якової родини, хоча його спосіб життя подібний до кротів: живуть під землею, риють тунелі за допомогою масивних кігтів передніх лап. Цікаво, але факт!  

На території України цокори не зустрічаються. Мешкають ці тварини в Азії, де поширені в лісолукових і степових ландшафтах Сибіру, Кореї, Китаю та Північної Монголії. Звідси і назви видів: Забайкальський цокор або його інша назва Північнокитайський, Маньчжурський цокор, Даурський цокор та Алтайський цокор. 

Цокори мають тіло довжиною 20-25 см, хвіст короткий (від 4 до 6 см). Самці трохи більші і важчі за самок. Тулуб видовжений, гнучкий, сильний, з короткою шиєю, яка непомітно переходить в масивну голову. Особливістю цокорів є наявність потиличного майданчика на голові, облямованого добре розвиненим і перерваним посередині гребенем, що має форму валика. В загальному тіло циліндричне, лапи короткі, але потужні. На передніх наявні дуже довгі і міцні кігті, які вигнуті у вигляді серпа. У порівнянні з довжиною тіла, пазурі досягають довжини до 3 см. Підошви лап голі. Волосяний покрив густий і зовсім не заважає руху у вузьких лабіринтах, і навіть у тих випадках, коли доводиться задкувати: волосинки спрямовані перпендикулярно до поверхні шкіри. Щось подібне спостерігається і у кротів.

Шкіра усюди, окрім голови, лап і основи хвоста, легко відтягується, що полегшує тварині пересування по підземним ходам. Забарвлення звірка буро - або сірувато-іржаве, іноді коричнево-буре. На боках і на череві тон забарвлення світліший.

У цокорів відсутні вушні раковини, хоча вважають, що вони просто досить короткі і приховані в шерсті. У алтайського цокора зовнішнє вухо у вигляді невеликого валика. Очі редуковані, або досить маленькі, хоча помітні і захищені від попадання землі повіками і волосками. Тому цокору в його підземному царстві більше доводиться покладатися на слух і нюх. Він реагує на звуки, що доносяться з поверхні землі, причому здалеку чує кроки людини, яка підходить до нори, і тому гризун завчасно йде вглибину. Ось чому вони й віддають перевагу м'яким грунтам. 

За численними дослідженнями вчених підземне житло цокорів має надзвичайні особливості. Ось як його описують: «Невтомний землекоп – цокор, будуючи свій підземний палац,  вириває складну систему ходів, тунелів, галерей. Його житло - справжнє диво архітектури: безліч коридорів та переходів пов'язують верхню і нижню галереї. Стінки головних ходів твердо і міцно утрамбовані, що свідчить про постійну присутність цокора. У глибині катакомб, між верхньою і нижньою галереями, він влаштовує собі квартиру (десь на глибині 4 м) з центральною прибудованою гніздовою камерою, в якій знаходиться його постіль з сухого листя і трави. Недалеко від спальні (від 1,5 до 3,5 м) розташовані комори для зберігання корму, у яких знаходили до 8 кг різних кормів. Наявні також віднорки для туалету. Їх звірок робить менш ретельно. Заповнені вбиральні ймовірно закопуються, так як екскрементів навколо нір практично немає.

Від просторої кімнати - гнізда променями розходяться тунелі. Таке гніздо цокор будує відразу, як тільки облюбує поляну для нової кормової території. Потім під шаром дернини звірок прокладає розгалужені довгі кормові ходи, які іноді досягають довжини декількох сотень метрів. При цьому вся зайва земля викидається наверх. Нерідко цокори риють так інтенсивно, що неможливо розрізнити межі ділянок проживання окремих звірків. Відстані між купами складають не більше метра». 

Харчуються соковитими підземними частинами рослин, а також травою, чим і шкодять полям, городам, лукам. Одного разу у норі цокора було знайдено до 3 кг картоплі. Сліди його діяльності можна знайти в посівах люцерни, на бурякових плантаціях, пасовищах і сінокосах. У цих місцях умови для цокорів особливо сприятливі. Любить звірок жити і біля людини - на городах і в садах. Пізно восени і взимку тварина живиться коренеплодами, кореневищами, цибулинами, бульбами. Їжу тваринного походження цокори вживають мало і в основному навесні, коли не вистачає повноцінного рослинного корму. За тваринами вони не полюють, а поїдають личинок, жуків, дощових черв'яків тільки тоді, коли вони трапляються при прокладанні ходів. До кінця літа вони додають у вазі, стають вгодованими, зберігаючи жир на всю зиму, хоча великих жирових відкладень у цокорів не спостерігається.

Цокор не сидить на місці, він постійно риє все нові і нові ходи, збільшуючи території своєї діяльності. Чому це так?  Тому, що йому необхідно цілий рік піклуватися про їжу, адже в сплячку він не впадає.  Природодослідники описують цікаві факти із його життя: риючи ходи, тварина постійно змінює своє положення тіла, то може лежати на боці, то на спині, упираючись ногами в стінки. В глибших  шарах він неначе угвинчується в грунт, розпушуючи землю передніми лапами та відкидаючи її задніми, а стінки ущільнює  всім тілом, причому сила його шиї також величезна. В літературі зазначено, що за 45 хвилин цокор сильними і швидкими рухами прориває на глибині 30 см хід довжиною до 3 м. Як тільки звір зникає у норі, він забиває вхідний отвір земляною пробкою.

Виходити на поверхню землі з підземних сховищ цокори не зовсім хочуть, вони лише висовуються на хвилинку і швидко зривають рослини, які поїдають вже потім в норі. Якщо він випадково опинився на поверхні, то стає боязким і незграбним: рухається короткими перебіжками, часто зупиняється. 

Жвава діяльність цокорів триває приблизно до середини жовтня. У міру промерзання грунту викинутих куп стає все менше і менше. Взимку звір копати не припиняє, хоча працездатність його знижується. Пристосовуючись до умов суворої зими, цокор вибирає багатосніжні місця і йде на велику глибину в зимові "квартири". Цокор чутливий до різких змін температури і вологості навколишнього повітря. Він дуже стежить за тим, щоб у його підземному будинку не було протягів. Перебуваючи у своїй зимовій квартирі безвилазно (майже 4 місяці), звірок обходиться без води. Джерелом вологи йому служать соковиті цибулини і бульби.

В кінці березня - початку квітня глибоко під землею народжуються малюки, які є голими і сліпими, але ростуть і розвиваються досить швидко. Зовсім скоро вони покривається м'яким густим хутром попелястого кольору і починають активно пересуватися. Батьки живуть порізно, і піклується про дітей лише мати. Ледь досягнувши самостійності, молоді звірки залишають материнський дах. Вони розселяються поодинці і обзаводяться своїм житлом. Відносини між дорослими і молодими звірками, причому, незалежно від статі, ворожі. Вони досить злісні і можуть сильно кусатися. 

У цокорів є природні вороги: 

-степовий тхір, який постійно відвідує його нори;

-лисиця, яка ловить звірка лише поза норою;

-хижі птахи, які можуть ловити молодих звірків при їхньому розселенні.