Земляний заєць – невелика своєрідного вигляду тварина. В основному нам відомі лише заєць русак, заєць біляк, а земляний заєць виділяється вченими у окрему групу. Довжина тіла 9,5-26 см. Голова спереду вкорочена, ніс приплюснутий у вигляді "п'ятачка". Хвіст довгий, на кінці з китицею. Волосяний покрив м'який, густий, забарвлення зверху бурувато-сіре з іржавим відтінком. Горло, груди і черево білі. Китиця хвоста яскраво-біла з чорною основою.
 У будові земляного зайця найбільш характерні короткий тулуб, велика голова з тупою мордочкою, великі закруглені вуха, відігнуті наперед, аж до кінця морди, великі круглі очі і довгі вуса – вібриси. У цього звірка дуже розвинені слух, чуття дотику та виключно  сутінковий зір, які потрібні йому під час розшукування їжі і захисту від ворогів в умовах нічної темряви.
 Земляні зайці чудово пересуваються лише на задніх лапах, у зв’язку з чим у них виробилися дуже спеціалізовані ознаки: задні лапи довгі, сильні, видовжені стопи яких завдовжки 10 см, а бічні пальці, перший і п’ятий, розвинені слабо і далеко не доходять до трьох середніх. Така своєрідна будова задніх лап – пристосування до пересування лише стрибками.
 Передні лапи у земляного зайця коротенькі. Ними він захоплює і утримує їжу, деякою мірою риє нори, у чому ці звірі досягли виключної майстерності.
Довгий тонкий хвіст перебільшує довжину тіла, закінчується широкою наче розчесаною на обидва боки китицею. Хвіст забезпечує рівновагу тіла під час стрибків, особливо коли звірок різко розвертається або швидко скаче.
 Поширені земляні зайці переважно в лісостеповій і степовій зонах на Лівобережжі України, головним чином у південних, центральних i східних регiонах - Миколаївськiй, Херсонськiй, Запорiзькiй, Київськiй, Днiпропетровськiй, Черкаськiй, Чернiгiвськiй, Луганськiй, Харкiвськiй, Сумськiй та Донецькiй областях, Криму. Також проникають на південь до узбереж Чорного та Азовського морів. У правобережних районах України дуже нечисленні, тут проходить західна межа їх поширення. Оселяються вони найчастіше на обніжках оброблюваних земель, шляхів, на вигонах, пристосовуючись до найрізноманітніших грунтових умов. Уникають лише добре розпушених та культурно оброблених земель.
 Зустріти в природі земляного зайця дуже важко. Це типово нічні тварини, які з’являються на поверхні землі лише після заходу сонця, з настанням повної темряви. Удень вони міцно сплять, добре замасковані в своїх своєрідно побудованих норах з досить складним улаштуванням. Нори виривають переважно зубами – довгими різцями, якими розпушують грунт. Передні лапки служать їм, головним чином, для відгрібання вже розпушеного грунту.
 Розрізняють кілька типів нір земляних зайців: постійні, тимчасові, нічні й зимові, в яких вони перебувають у сплячці. Найпростіші серед них тимчасові нори. Починаються вони вертикальним довгим ходом, який на глибині близько 80 см закінчується сліпо, без гніздової камери. Такі нори будуються в разі небезпеки. У житті земляних зайців цей тип нір має неабияке значення, бо земляні зайці в пошуках їжі нерідко відходять далеко від своїх постійних нір і ці тимчасові  нори є надійною схованкою.
 Усі типи нір земляних зайців відрізняються від нір інших гризунів фауни України тим, що вони зовні непомітні, бо їхні вхідні отвори закупорені зсередини землею. Відкриті вони лише в тимчасових норах.
 Живляться земляні зайці майже виключно рослинною їжею – соковитими корінцями та цибулинами, які викопують з грунту, насінням бурянів – пирію, мишію, лободи. Улюбленою їжею є кавуни та гарбузи. Лише зрідка вони споживають комах та їхніх личинок, але істотного значення в їх живленні вони не мають.
 Розмножуються земляні зайці раз на рік, народжуючи в травні – на початку червня двох-трьох, дуже рідко більше малят, які до осені вже досягають розмірів дорослих.
 З першими нічними заморозками земляні зайці, дуже розжирівши, залягають у зимову сплячку в спеціально виритих зимових норах, що заглиблюються більше, ніж на 2 м, у кінці нори – добре вистелене кубло. Зимова сплячка продовжується до кінця квітня, поки не настануть теплі дні.
 До масових шкідників сільськогосподарських культур земляні зайці не належать, хоч в окремих районах свого оселення можуть завдавати деяких збитків, там де є баштанні культури. Тут вони визбирують щойно посіяне насіння, чим дуже проріджують посіви. Але у зв’язку з тим, що цих тварин дуже мало, шкода від них незначна і практичного значення вони не мають.
 Природних ворогів у земляних зайців небагато. Цьому сприяє виключно майстерне маскування нір і надзвичайно швидкий біг, під час якого тварини можуть робити стрибки понад 2 м завдовжки. Серед найбільш вірогідних хижаків, які полюють на земляних зайців, - степові тхори, ласки, лисиці, сови.
 Охороняється у заповідниках Асканія-Нова, Чорноморському, Луганському, Карадазькому й Українському степовому та Азово-Сивашському національному природному парку. Щоб не зменшувалась кількість земляних зайців, слід зберегти цілинні ділянки степу у місцях їхнього перебування.