Якщо побачити вертляву дитину, то часто можна почути - видра. А яка ж насправді видра, коли у нас з нею виникає порівняння зі жвавою поведінкою людини?

Видра – найбільший за розмірами представник родини куницевих. Довжина її граціозного тіла близько метра, а маса до 15 кг. Хутро  каштаново-коричневого кольору. Це тварина, яка живе у прісній воді і звідси її досить  стара назва «порічна». Зрозуміло, що це від слова річка, адже в основному видри полюбляють жити саме у річках та озерах. Головна особливість біології видри – це напівводний спосіб життя. Весь її зовнішній вигляд говорить, що ця тварина дійсно може перебувати у воді. Її тулуб видовжений, має обтічну форму, голова заокруглена та сплющена, шия коротка, хвіст довгий, що поступово звужується. Лапи короткі, пальці на них з’єднані плавальними перетинками, які доходять практично до кігтів. Голі «долоньки» обмежовані пружними волосинками, що збільшує гребну поверхню. Лапи тварина використовує лише тоді, коли необхідно плавати повільно або різко змінити напрямок руху. А щоб плавати досить швидко, звірок витягує їх вздовж тіла та починає звиватися всім тулубом та мускулистим хвостом. Такі рухи можливі завдяки рухливості та гнучкості хребта. Спостерігаючи за видрою у воді, вражає те, з якою легкістю, плавністю, спритністю і красою тварина рухається у своїй стихії. 

Будова шерсті допомагає тварині знаходитися у воді. Нахилені, зігнуті біля основи, з широкими сплющеними кінцями покривні волосинки щільно прикривають густі і хвилясті пухові волосинки. Все це перешкоджає намочуванню хутра, тому видра, яка виходить з води, здається сухою. Але сама тварина так не вважає, бо вилізши з води, вона обов’язково хоче обсушитися, і для цього починає валятися на землі, піску, навіть, на снігу, після чого ретельно вилизує боки, спину, черево, груди, лапи, і особливо хвіст. Взагалі видра надає гігієні багато часу і належної уваги, тому її шерсть завжди блискуча і красива. Кажуть, саме через споживання риб’ячого жиру хутро видр по-королівськи розкішне.

Вуха у видри маленькі, слуховий прохід при занурюванні у воду перекривається спеціальними клапанами, щоб туди не потрапляла вода. Взагалі - це спеціальні складки шкіри, що закривають вушні отвори під час пірнання. Ніздрі також закриваються, а повітря, що потроху видихається, заважає потраплянню води в ніс. Коли видра рухається у воді, її шлях можна чітко прослідкувати за маленькими бульбашками, що утворюються зверху. Хоча видра – досить скритна тварина, і побачити та прослідкувати за нею нелегко. 

Видри поширені практично по всьому світу за винятком Австралії та Антарктиди. У нас на Україні живуть практично скрізь, де є прісні водойми, особливо на околицях населених пунктів. Така поширеність визначає велику географічну мінливість виду. Вважають, що на Україні живе близько 17 тисяч особин видри річкової.

Був час коли видр вважали шкідниками рибного господарства. На них влаштовували полювання, і навіть вивели йоркширську видрову собаку – гончак-оттерхаунд. Ці собаки пізніше дали всю різновидність ердельтер’єрів, які спочатку використовувались для боротьби з видрами. На щастя відношення до видр як шкідників рибного господарства пройшло. Хоча видри дійсно полюбляють рибу. В інформаційних джерелах зустрічаються факти, що вони знищують значну кількість риби: 

-«З весни запустив у водойму два бідони товстолобика, добре годував, а під осінь, коли спустив воду, навіть луски не знайшов. Грішив на браконьєрів. А ними, виявляється, були... видри».

-«Власники ставків збентежені, що після візиту видр залишаються без щук, коропів, лящів та іншої смакоти, яку так полюбляють ці ненаситні звірки». 

Переміщення видр обмежене простором, у якому вони живуть. Взимку їм важче, тому часто можна побачити їхні сліди вздовж водойм – це ланцюжок досить великих відтисків лап з перетинками між пальцями і за ними смуга від хвоста, який тягнеться. Видра полюбляє ходити по одних і тих же місцях і стежках. Ними вона користується із року в рік, тому собаки досить азартно себе поводять, коли почують їхній слід. Інші видри не роблять собі нових стежинок, всі користуються одними і тими ж. Тварина має добре розвинений нюх, який їй необхідний при пошуку поживи на березі, 

Видра ніколи не відходить далеко від води. Вона бігає вздовж водойми, причому ця відстань може бути 5-10 км. Тому великих річок тварини не обирають. Оптимальними для них вважаються середні річки, ширина яких не більше 10-15 метрів. На таких річках взимку зустрічаються промоїни, ополонки та інші незамерзаючі ділянки. Під льодом у таких річок є пусті місця між льодом і руслом після спаду води. Саме в них тварина відчуває себе у повній безпеці. 

Видра видає себе залишками своєї їжі. Її можна побачити скрізь, де вона їла: на великих каменях, на виступаючих коренях прибережних дерев, на стовбурах повалених дерев, на піщаних мілинах, на купинах. В основному це кістки та луска риби. Свій послід тварина виділяє у спеціальних місцях, які також практично не змінює. Тобто тварина має свій туалет. Цікаво, але саме за цими екскрементами зоологи-природодослідники взнають, як харчувалася тварина, як змінювався її раціон протягом року. Адже живиться видра не лише рибою, вона вживає також і жаб, і молюсків, і ракоподібних, і водяних жуків, і черв’яків, інколи невеликих черепах, змій та мишовидних гризунів. Не гербує хижачка і малюками ондатри чи бобрів, а також плаваючими птахами. В раціон входить також рослинна їжа – всілякі корінці та ягоди. В середньому одній видрі необхідно не менше 1 кг їжі на день і в основному це, звичайно, риба, адже видра - прекрасний рибалов. Якщо їй попадається велика рибина, то вона виносить її на берег і там з’їдає, а якщо дрібна - їсть прямо у воді, плаваючи на спині. Якщо ж попадеться зграя риби, то вона спочатку намагається наловити її якомога більше, складаючи на березі, і тільки потім приступає до трапези. Кажуть, що ні одна рибина від видри не сховається і не втече. Справа тільки в тому, що під водою видра може перебувати не більше 15 хвилин.

Крім трапезної і туалету, видра має свою ванну кімнату – це невелика і неглибока лунка у піску, де тварина валяється і катається на спині, боках, череві. Тут же вона чешеться і вилизує себе. Вчені вважають, що перебуваючи саме у купальні, звірки видають свій специфічний запах, за яким їх впізнають інші і знають, що тут вже хтось побував. 

Для житла видра вибирає прикореневу пустоту або якусь безводну промоїну, або стару боброву нору. При можливості житло розширяється, бо тварина туди натягує суху траву, листки, м’які гілочки та стебла і робить декілька ямок-доріжок під воду. Завдяки цьому вона може втекти від небезпеки. Крім цього, якщо немає іншого виходу, видра може дати ворогам запеклий опір.

Ще одна цікавинка є у житті видр. Вони будують катальні гірки. На якомусь крутому березі можна побачити добре накатаний слід, який створений видрами, що сковзаються на череві. Спостерігаючи за їх поведінкою природодослідники описують, що тварина по декілька разів з великою завзятістю збирається на вершину своєї гірки, лягає черевом вниз і з’їжджає вниз. У природі такі ігри можна побачити досить рідко, а в неволі частіше. Отже, не даром видр називають пустунками, на відміну від інших представників куницевих. 

Ігрові моменти видр полягають ще у ловінні кінчика свого хвоста та задньої лапи. Причому це тварина може робити не лише на суші, але і у воді. Спочатку вона бавиться з хвостом, а потім переходить до лапки. Тварина то крутиться колесом, то пірнає, то виринає. Коли гра з хвостом і лапами закінчується, видра просто стрімко плаває, викручуючись у різні сторони і звиваючи своє тіло. Таким же чином видра грається і з рибою. Зоологи вважають, що ігри видри з рибою схожі на ігри кота з мишкою. Нагулявшись, видра може лягти на березі, наполовину занурившись у воду і спокійно їсти свою здобич. 

Сімейне життя видри досить просте. Самки живуть зі своїми дітьми близько року, якщо самець забажає, він може приєднатися до них. До того ж самці інколи влаштовують бійки. Поза періодом розмноження самці взагалі живуть поодинці. Шведські вчені визначили, що у видр, як і в багатьох інших тварин існує ієрархія. Домінуючі самці займають кращі ділянки простору. Інші звірки бояться, навіть, стежок, по яких ходять головні самці. Коли вожак помирає, чи зникає, інший займає його місце і користується тими ж благами, що мав попередник. Взагалі, коли тварини живуть поодаль один від одного, головними є «сигнальні пункти», де видри залишають свої мітки. Причому ці мітки можуть бути не лише на камінцях чи повалених стовбурах поруч, а спеціально споруджується так званий об’єкт: видри нагрібають на березі невеликі кучки піску, дрібних камінців, опалого листя і там залишають свої виділення.

Крім усього цього видри спілкуються між собою не лише за допомогою візуальних, а й звукових сигналів. Вони видають досить різноманітні звуки: скрекотання, верещання, шипіння, свист, які залежать від певної життєвої ситуації. Доведено, що коли тварина чогось боїться вона шипить, причому настільки більше, наскільки більше вона боїться. У період розмноження свист видри стає мелодійнішим. Вважається, що саме ці звуки допомагають знайти пару. Самки, які бавляться, видають незвичні звуки верещання або скрекотання. Такі звуки вони мають, коли граються з хвостом. Кандидат біологічних наук В.Рожнов у своїх записах повідомляє, що записавши звуки видри (звичайно у неволі) на плівку, а потім включивши їх, можна спостерігати незвичну поведінку тварини. Видра стає злою, передніми лапами гребе землю, погрозливо хоче напасти на магнітофон.

Розмноження видр таке як і в інших куницевих. Вагітність триває по-різному, самки можуть мати діапаузу вагітності: зародок може призупинити свій розвиток і перейти у стан «консервації». Питань з приводу розмноження видр ще достатньо. Малят у приплоді від 2 до 4. Ростуть вони повільно і дорослими стають лише на другий рік життя, а статевозрілими на третій. Дорослі видри можуть жити 12-15 років.

Відомі випадки, що видр вирощують не заради хутра, а для того, щоб допомагати ловити рибу. Тварини ловлять рибу, витягують її господарю і знову занурюються у воду за новою здобиччю. 

Тепер можна зрозуміти порівняння вертлявої гіперактивної дитини з надзвичайно цікавою твариною видрою. До речі видра річкова, вона ж видра звичайна занесена до Червоної книги України. Причин для цього достатньо: полювання мисливців, нелюбов рибоводів, турбування з боку рибалок та відпочивальників, помітне збідніння кормової бази, що і призвело до значного скорочення чисельності і широти ареалу видри. Охоронний статус виду «зникаючий» запроваджений ще до першого видання "Червоної книги". Падіння попиту на хутро хижих тварин дещо покращили ситуацію, проте практично повсюдно вид знаходиться у пригніченому стані.

Від 2009 року в Україні кожний рік присвячується одному з видів-символів, існування яких визначає цінність природних комплексів і охорона яких, як і увага дослідників фауни, має бути посилена. 2010 рік за рішенням 16 теріологічної школи-семінару (Поліський заповідник, 2009) присвячено охороні і дослідженням видри річкової. Така активність проводиться з метою привернення уваги громадськості та влади України до проблем збереження у дикому стані найбільш уразливих видів хижих ссавців, стан популяцій якого залежить, насамперед, від ставлення людей до нього.