Всі знають, що зустріч людини з дикими кабанами не призводить ні до чого доброго. А з їхніми самками тим більше. Адже кожна мати захищає своє потомство і близько до себе нікого не підпускає. Лісниками було досліджено підготовку самки до народження малят і піклування про них. Рано навесні, коли природа ще не зовсім проснулась від зимового сну, у лісі можна побачити сліди їхньої діяльності.
Природодослідники розповідають цікаві моменти із життя кабанів. Наприклад, молода вагітна самка перед народженням покидає стадо своїх родичів і  ховається між розлогими кущами. Вона по діловому снує в заростях, все обнюхуючи: і чужі сліди, і бруньки на рослинах, які вже набухають, і стовбури дерев та кущів, а також глибоко втягує повітря, щоб вчасно відчути небезпеку. Її п’ятачок досить активно рухається, жваво подьоргуючись в різні сторони,  ловлячи запахи весняного лісу. Навіщо?
Ось вона знайшла серед густоти невелику улоговинку, уважно роздивилась все навколо і тихенько хрюкнула, виразивши задоволення. Їй сподобалось це місце, адже скоро на світ з’явиться її потомство. Тобто всі оглядини, які були зроблені твариною, пов’язані саме з цим. Самка проробляла цікаві маніпуляції: вона рилом відкидала в сторони товсті гілки, викопуючи все глибшу ямку, викорінювала молоду поросль, обкусувала нижні гілки кущів і все ретельно вкладала на дно майбутнього «гнізда». Після пророблених маніпуляцій  її лежбище ставало більше ніж 2 м у довжину і 1,5 м в ширину.
Потім тварина бралась за підстилку. Неподалік знайшла сухий очерет, який перетаскала в житло, нагребла сухих листків і минулорічної трави. Воно стало м’яким, теплим і досить затишним. Але у ньому не вистачало накриття. Свиня знайшла велику розлогу гілку і нею накрила своє «гніздо», після чого воно стало добре замаскованим. Тварина вмостилась зручно і затихла.
Перші сонячні промені, освітивши верхівки дерев, заглянули в гніздо. Із його глибини доносилось тихе похрюкування самки, а потім почувся тихенький вереск. Вночі на світ з’явились 5 світло-бурих, з поздовжніми смужками поросят, кожне з яких важило біля 1 кг. Мама, повалившись на бік, годувала новонароджених.
Першу добу самка не кидала свого укриття і годувала малюків кожні 3-4 години. В наступні дні вона відлучалась на декілька годин, щоб самій знайти поживу. Поросята, коли залишались одні, збивались в щільну кучку і тихенько лежали, не видаючи ні найменшого шереху.
Через декілька днів малюки вже виглядали зі схованки, із здивуванням вивчаючи великий і не зовсім зрозумілий для них світ. Нарешті, одне, набравшись сміливості, пішло за матір’ю. Іншим також захотілося піти, але вони були ще безпомічними і слабкими, тому далеко від укриття йти не могли. Вже через тиждень малюки окріпли і почали бігати та гратися. Інколи хапали в рот перші листки і травинки, які потрапляли на очі.
Якщо спокій сім’ї порушувався якоюсь твариною, наприклад, собакою лісників чи грибників, виводок кидався хто-куди, а самка, захищаючи малюків, кидалась на собаку.
Після того як поросята стануть кріпшими, всі відправляються у далекі подорожі, щоб відшукати живильні місця. Ці походи були для малюків як «поросяча школа»: вони вчились відрізняти їстівні рослини від неїстівних, запам’ятовували, де можна заховатися від негоди або де знайти воду і чим втамувати спрагу.
Інколи на галявину пощипати соковитої травички  виходять декілька самок зі своїми виводками. Кожна з них займає окреме місце, поодаль одна від одної, але малюки частково перемішуються у пошуках чогось цікавого.
З кожним днем малюки прибавляють у вазі і до місячного віку вже починають рити п’ятачком землю, добуваючи соковиті корінці, личинок та різноманітних червів.
Зі своїм батьком – старим вепрем-сікачем, поросята практично не бачаться, бо самці ведуть поодинокий відокремлений спосіб життя.
Взагалі кабани відносно мирні тварини, але якщо їх розізлити або поранити, стають небезпечними. Вони вміло використовують у двобої свої гострі ікла. Крім того, це обережна тварина із досить тонким нюхом. Він чує і людину, і тварин на відстані 500 м, тому зустрічі з кабанами і людьми не такі вже й часті. Зате сліди їхнього риття можна побачити на великих площах. Лісники вважають, що цим кабани приносять користь лісу, зариваючи насіння деревних порід у землю, щоб ті проростали та розпушуючи підстилку. Одночасно вони поїдають багато шкідників лісу, отримуючи безцінну білкову добавку до рослинної їжі. Крім цього поросятам дуже докучають комарі.
Ходять самки із виводком в основному по натоптаній стежці. Вони дуже добре відчувають сторонні і особливо небезпечні запахи. Навіть, легкий подих вітру може дати зрозуміти свиням де причаїлась небезпека. Якщо самка її відчує, дає сигнал тривоги малюкам і ті миттєво завмирають. Якщо малюки смертельно небезпечно налякані, вони розбігаються незрозуміло куди. При втраті матері, якщо в неї влучила браконьєрська куля, поросят беруть до себе інші самки. Так велять їхні свинячі закони.
Спостерігаючи за поведінкою стада можна побачити, що у них часто бувають сімейні негаразди. Мама, не церемонячись, може піддати малюка своїм п’ятачком, щоб не заважав їй робити свою справу. Незадоволені підсвинки передають свої незадоволення іншим братам чи сестрам, приймаючи погрозливу позу.
Дикі свині полюбляють живитися на полях, особливо вночі, а вдень відлежуються в очеретяних заростях. Найкраще лакомство для диких свиней, звичайно, жолуді, яких вдосталь під дубами. Дуже подобається їм плескатися у калюжах чи невеликих лісових водоймищах. Брудні від грязі, вони спокійно підсихають на сонці, а потім труться об стовбури дерев, щоб почистити свою шкіру. Тертям об стовбури ці тварини очищають себе і від ектопаразитів.
Підрісши, у поросят зникають смужки. А із зовнішнім виглядом змінюється і поведінка тварин. Коли мати перестає їх годувати молоком, їхні почуття спорідненості зникають. Вони повинні побільше нагуляти на зиму жиру. 
Восени і на початку зими у свиней настає період гону. В цей час самці стають дуже активними, вони розшукують стада самок з поросятами і приєднуються до них. Між самцями виникають жорстокі бої. В цей період у них розростається захисна броня – калкан. Він досить міцний, а найтовщий в області грудей – 2-3 см. Призначення калкана – захищати найбільш вразливі місця від ударів супротивника. Найсильніші і найміцніші самці оточують себе 3-4-6 самками. Після закінчення гону такі сім’ї розпадаються і самки зі своїми виводками живуть самі по собі.
Взимку диким кабанам - мешканцям лісу дуже важко. Вони переходять на зимовий розклад існування: їжу відшукують вдень, а вночі сплять. Тому важливо, щоб грунт не промерзав. Корму в цей час надто мало, основу живлення становлять підземні частини рослин, а також  груші, яблука, різні горішки та жолуді, які ще залишилися на гілках дерев. Інколи попадаються і жучки, і гусені, і личинки, і гнізда мишовидних гризунів. Не гребують вони і падлом. 
Довжина добових переходів у диких кабанів та їхнього потомства залежить від наявності корму і глибини снігового покриву. Вони часто худнуть на 30% маси тіла, і не лише від недостачі корму, а ще й тому, що основна частина енергії використовується на зігрів власного тіла. Коли влаштовуються на ночівлю, то вибирають місця, де немає снігу, часто під кронами дерев. Старі самці ночують поодиноко, а самки із поросятами сплять щільно притиснувшись один до одного. Менші намагаються пробратися всередину. Зима приносить багато важких днів і ночей, сильні морози, хурделицю, голод. Тому навесну стадо залишається поріділим.
Лісники ще багато цікавого розповідають про зустрічі з дикими кабанами, але це не відноситься до самок та потомства. Будьте обережними у лісі, так як він має чимало несподіванок.