Вивчаючи біологію людини в загальноосвітній школі про такий надзвичайно важливий орган, як селезінка, не згадується практично не в одному параграфі. Деякі підручники повідомляють про цей орган досить коротко. 

   Допитливі учні часто задають запитання про місцезнаходження та значення селезінки в житті людини, адже часто можна почути, що після певних травм селезінку видаляють, тому й цікаво, чому ж цілий орган зникає з організму, а життя продовжується?

За дослідженнями вчених, селезінка – орган, що виконує кровотворну та імунну функції. Вона також вважається природним біологічним фільтром на шляху крові з артеріального русла в систему ворітної вени, яка несе кров у печінку. Проходячи через селезінку, кров збагачується лейкоцитами, її клітини захоплюють і знезаражують потраплені в кровоносне русло хвороботворні мікроби та чужорідні частинки. В селезінці також руйнуються еритроцити, а залізо, яке звільняється в результаті цього процесу, використовується організмом в процесі утворення нових еритроцитів в червоному кістковому мозку.

   Селезінка розміщується у лівому підребер’ї, під діафрагмою, і за формою нагадує кавове зерно темно-червоного кольору. В ній розрізняють зовнішню і внутрішню поверхні, верхній і нижній краї, передній і задній кінці. Зовнішньою опуклою поверхнею селезінка прилягає до діафрагми, а внутрішньою ввігнутою дотикається до шлунка, лівої нирки та лівого згину ободової товстої кишки. Довжина селезінки становить 10-12 см, ширина 8-9 см, товщина 4-5 см, маса 150-200 г. 

   На внутрішній поверхні селезінки є глибока вирізка, що називається воротами (така назва зустрічається також в інших органах), через які в неї входять артерія та нерви, а виходять вена та лімфатичні судини. 

З усіх сторін, крім воріт, селезінка вкрита очеревиною, яка утворює зв’язки. Під нею знаходиться щільна сполучнотканинна оболонка – фіброзна капсула, від якої вглибину органу йдуть перекладини у вигляді певних тяжів – трабекули, що утворюють своєрідний сітчастий каркас і поділяють селезінку на окремі ділянки. Капсула і трабекули утворюють опорно-скоротливий апарат селезінки. Вони складаються із щільної волокнистої сполучної тканини, в якій переважають еластичні волокна, що дають змогу селезінці змінювати її розміри і витримувати значне збільшення в об'ємі. Крім цього, в селезінці розрізняють білу та червону м’якоть – пульпу.

Біла пульпа являє собою сукупність лімфоїдних вузликів округлої або овальної форми, розміром з 0,5 мм. В цих вузликах розвиваються лімфоцити – кровоносні клітини, що виконують захисні функції. Основу вузлика складають сполучнотканинні волокна, а всередині його пронизує центральна артерія, тобто виходить, що неначе вузлик нанизаний на артерію. В тканині вузлика, яка прилягає безпосередньо до артерії чітко виділяються ділянки, де зосереджені молоді і зрілі лімфоцити.

   На долю червоної пульпи приходиться більша частина загальної маси селезінки. Вона складається із сіткоподібної, або ретикулярної тканини, лунки якої заповнені численними клітинами: еритроцитами, лімфоцитами, моноцитами, макрофагами та іншими. Крім того, червона пульпа пронизана густою сіткою кровоносних судин. 

   Особливості галуження кровоносних судин в селезінці тісно пов’язані з функцією кровотворення. Селезіночна артерія, ввійшовши у ворота органу, починає послідовно ділитися і від артерій, що проходять в трабекулах, відокремлюються гілки в пульпу. Ці артерії діаметром близько 0,2 мм називаються центральними, на них у вигляді муфт нанизані лімфатичні вузлики. Після виходу з вузлика центральна артерія поділяється і утворює цілий «пензлик» тоненьких артерій, що переходять в капіляри. Із капілярів кров надходить в розширені судини – синуси, які мають тонку, своєрідно влаштовану стінку.

   Дані синуси вміщують значний об’єм венозної крові, чим забезпечується депонуюча функція.  Крім цього, синусоїдні судини переходять у пульпарні вени, а ті в свою чергу – в трабекулярні. Причому ці вени мають незвичну будову. Вони майже не мають шару власної м’язової тканини, середня оболонка також виражена слабо, а зовнішня взагалі зрослася з трабекулами. Така будова обумовлює зіяння трабекулярних вен, що забезпечує викид крові при скороченні гладеньких м’язових волокон селезінки. Селезіночна вена, яка виходить з воріт, впадає у воротну вену, по якій кров поступає у печінку. 

   В стінках кровоносних судин селезінки наявні пристосування, що дозволяють регулювати її кровопостачання. По-перше, це досить розвинуті м’язові пучки в тих місцях, де синуси переходять у вени. Скорочення цих пучків неначе закриває на замок синусоїдні судини, в результаті чого в них накопичується кров, а стінки судини розтягуються. Ендотеліальні клітини, що вистилають стінки судин, розходяться, утворюючи мікроскопічні щілинки, і в них направляються клітинні елементи та рідка частина крові – плазма. Вона надходить у міжклітинний простір селезіночної паренхіми, де імунні, захисні клітини селезінки поглинають чужорідні частинки, мікроорганізми, продукти розпаду еритроцитів та лейкоцитів. Більшість із продуктів розпаду не пропадають для організму даремно, а утилізуються.

   Селезінка – своєрідний резервуар, що здатний затримувати в собі до 300 мл крові. Звідси і назва – депо крові. У тих випадках, коли в організмі виникає фізіологічна необхідність у підвищеному кровопостачанні органів і тканин, збільшується їх потреба у кисні, то селезінка викидає необхідні порції крові в загальний кровотік. Адже відомо, що фізичне навантаження, підвищена фізична активність (ходіння, біг, тренування) потребують підвищеної витрати кисню.

   Селезінка активно віддає накопичену кров і в аварійних ситуаціях, пов’язаних з втратою певної кількості крові. Помічено, що після травм або операційних втручань вона починає скорочуватися набагато інтенсивніше, ніж зазвичай, виштовхуючи депоновану кров у загальне русло. Таким чином, селезінка вносить свою лепту не лише в забезпеченні тканин організму поживними речовинами та киснем, але й у підтриманні артеріального тиску на певному рівні. 

   Селезінку інколи називають кладовищем еритроцитів, так як кожного дня в організмі гинуть мільярди клітин крові, від яких необхідно позбавитися. Але інші вчені вважають, що правильніше назвати селезінку пунктом по сортуванню, переробці та відтворенню клітин крові.

   Руйнування клітин крові відбувається в системі органа, утвореній червоною пульпою та клітинами, які вистилають синуси. Серед цих клітин виділяють клітини-поглиначі – макрофаги. Саме в них знаходять залишки еритроцитів, лейкоцитів, також зустрічаються бактерії, чужорідні тіла, пігменти, жироподібні речовини. Причому було доведено, що переробляються не лише ті клітини крові, що втратили здатність функціонувати повноцінно, а також і ті клітини, які мають незначні непомітні пошкодження, що не впливають на функціональну діяльність. Вченні вважають, що стан клітини макрофаг оцінює за зовнішньою мембраною, яку він неначе ощупує. 

В селезінці може відбуватися і позаклітинне руйнування еритроцитів без участі макрофагів. Дослідження показали, що дефектні еритроцити підлягають дії гемолітичних (руйнуючих, розчиняючих) факторів зразу ж при вході в пульпу селезінки, де вони стискаються, темніють і в кінці кінців розпадаються. Причому для здійснення таких функцій необхідно, щоб циркуляція крові в селезінці була досить інтенсивною. А цьому сприяє саме наша фізична активність, в результаті якої селезінка звільняється від накопленої крові і заповнюється новою. Також під час фізичних вправ м’язи живота та діафрагми, які скорочуються, здійснюють масаж селезінки, що сприяє посиленому кровообігу та покращенню депонуючої, кровотворної, гемолізуючої та імунної її функцій.

   У деяких професій людей, що потребують швидкого переміщення селезінку, навіть, видаляли, щоб збільшити їх мобільність та рухливість. Звичайно, даремно, адже біль, яка виникає під час фізичних навантажень, пов’язана з рефлекторними скороченнями селезінки, які зовсім не заважають, а навпаки, допомагають організму пристосуватися, адаптуватися до навантаження.