Пошук:
Автор Pavlenko | 30 ноября 2013 | Коментарів: 0 | Переглянуто 2523
Рубрика: Статті

«Хитра» і «скупа» жирова тканина

Всі знають, що жири – це джерело біологічної енергії в організмі, а жирова тканина – її cховище. А вуглеводи? Адже вони окислюються набагато швидше, ніж ліпіди, і тому здатні набагато швидше видавати необхідну енергію. 
 Вченими були зроблені численні розрахунки, після чого з’ясовано, що людина вагою 70 кг має запаси жиру, які можуть забезпечувати енергетичні потреби організму протягом 40 днів повного голодування. А якщо це необхідно було б зробити вуглеводам, то витримати 40-денне голодування могла б людина лише із вагою 140 кг. Звідси висновок, що жири забезпечують більш високу енергетичну цінність. І ще одна перевага на відміну від вуглеводів – це те, що вуглеводи містяться у розчиненому вигляді, а жири не потребують присутності води і важать набагато менше. Нарешті, запаси вуглеводів дуже швидко виснажуються. Всі ці якості і висунули жирову тканину на роль основного сховища біологічної енергії.
 До того, жирова тканина здатна виконувати й інші, не менш важливі для організму функції. Наприклад, жири володіють низькою теплопровідністю. Підшкірна жирова клітковина утворює ізоляційний шар, який попереджує нераціональні втрати тепла. М’яка і і одночасно пружна жирова тканина – ідеальна подушка для внутрішніх органів, що оберігає їх від струсів при різких рухах і падіннях. Нарешті, як стало відомо, в останні роки, молекули жирів і жироподібних речовин – це основний компонент клітинних мембран, на внутрішній і зовнішній поверхнях яких постійно проходять складні реакції обміну речовин. 

 Ось скільки функцій у «простого» джерела енергії. Саме цьому витрачати жир на енергетичні потреби в організмі дозволено тільки «обраним» органам і лише в критичних ситуаціях, коли відчувається недостатність вуглеводів. Але на особливому положення серцевий м’яз – міокард. 67 % використовуваного серцем кисню іде на окислення жирних кислот і не більше 20% - на окислення глюкози. Всім іншим таке право надається після тривалої та інтенсивної роботи, з тим, щоб уникнути небезпеки «енергетичної кризи».
 Жирову тканину ми знаходимо під шкірою у вигляді підшкірної жирової клітковини, в черевній порожнині, навколо кишок і, навіть, у кістковому мозку.
Жирова тканина знаходиться також в грудній порожнині, особливо навколо серця у людей з надмірною вагою. На відміну від підшкірної жирової клітковини, жирова тканина у грудній і черевній порожнинах, називається глибоким жиром.
 Комірниками жиру в організмі служать спеціальні клітини – адипоцити. Вони розвиваються від молодих неспецифічних клітин, які оточують собою кровоносний капіляр. «Хитра» і «скупа» жирова тканинаЇх перетворення на адипоцит відбувається шляхом прогресивного накопичення жиру. На початку вони являють собою дуже тонкі жирові зернятка, які поступово стають більш об'ємними і більш численними. Потім зливаються у вигляді маленьких жирових крапель навколо круглого і центрального ядра і клітина стає схожою на плід ожини. Збільшення кількості цих крапель призводить до високого збільшення об'єму клітини. З часом, ці жирові крапельки збираються в одну товсту центральну краплю, яка займає головну частину клітини. На цій стадії ядро клітини переміщається до периферії до клітинної мембрани. Група адипоцитів, кровоносні судини і їх розгалуження утворюють жирову часточку. 
 «Хитра» і «скупа» жирова тканинаАдипоцити скрупульозно збирають кожну молекулу цінного пального, перетворюючи в жир все, що можна: різноманітні вуглеводи, обломки молекул білка та інше. При цьому адипоцит настільки переповнюється жиром, що ядро змушене тулитися біля самого краю клітини.
 Адипоцити уважно слідкують за тим, щоб рівень жиру в крові відповідав енергетичним потребам організму. Коли ми переїдаємо і в крові з’являються надлишки жирових молекул, адипоцити приймаються активно їх засвоювати. І, навпаки, негайно викидають в кровотік молекули жиру, як тільки рівень його в крові падає нижче необхідної норми.
 Все здається добре. Але з’ясувалось, що не всі адипоцити однакові. Частково у деяких накопичення перетворюється в пристрасть, якщо, звичайно, так можна сказати про клітини. Вони воліють, поглинати, а не віддавати жири в кров. Саме із-за цього в процесі збільшення ваги при ожирінні в крові виявляється мало жирів. Організм намагається приборкати знахабнілих «скнар» виділяючи в кров жиромобілізуючі гормони, які примушують адипоцит віддавати жирні кислоти. Але він «хитрує», вимушений залишатися зі своїм добром, в той же час приймає різні заходи, щоб збільшити захоплення жиру. З цією метою він вступає в контакт з інсуліном.
 Справа в тому, що гормон підшлункової залози – інсулін, сприяє засвоєнню глюкози і синтезу із її метаболітів вільних жирних кислот, одночасно знижує активність розпаду жирів. І ще, знижуючи рівень цукру в крові, інсулін сприяє збудженню центрів голоду, підвищенню апетиту, переїданню і як результат – накопичення жиру в жирових депо. Таким чином, інсулін, що в усіх асоціюється із цукровим діабетом, відіграє надто важливу функцію в регуляції жирового обміну. Саме від цього всі форми ожиріння  - це стани, що загрожують утворенню цукрового діабету.
 На перших етапах розвитку ожиріння, коли людина ще не про що не підозрює, у відповідь на збільшення розмірів адипоцитів, і відповідно на накопичення надлишків жиру, в кров виділяються жиромобілізуючі гормони. Надлишки жиру у вигляді жирних кислот виводяться із адапоцитів у кров, доставляються в робочі органи і там згорають. Звільнена енергія йде, або на внутрішні потреби, або розсіюється у вигляді тепла. Порушена рівновага відновлюється. В міру накопичення «топливних» речовин і падіння енергозатрат, жиромобілізуючі гормони перестають справлятися з поставленим перед ними завданням, а розтовстівший адипоцит уже в стані підвищити інтенсивність зворотного всмоктування жирів, які продовжують у надлишку циркулювати в крові.
 Але на цьому етапі порушення сталості внутрішнього середовища жирні кислоти, блокують ті ділянки клітинних мембран, які взаємодіють з гормонами, і з інсуліном також. Справа в тому, що із усіх поживних речовин клітини особливо потребують глюкози, за засвоєння якої відповідає інсулін. Коли жирні кислоти блокують відповідні ділянки мембрани, чутливість до гормону знижується, і в ЦНС поступає сигнал: інсуліну не вистачає! Тому слідує негайна вказівка підшлунковій залозі. Але її компенсаторні можливості не безмежні. І при ослабленні функцій цієї залози створюються передумови для розвитку цукрового діабету. «Хитра» і «скупа» жирова тканина
 Дослідження вчених дозволяють стверджувати, що пусковим моментом цього захворювання може бути порушення регуляції жирового обміну у зв’язку із переїданням. Вже тоді виникає порочне коло, розірвати яке з часом стає все важче. Поглинуті в надлишку жири та вуглеводи стимулюють виробку великої кількості інсуліну.
 Адипоцити, особливо ті, які намагаються до накопичення, тримати в узді досить важко. Як же бути? Необхідно попереджувати збільшення їхньої кількості. Від адипоцтів, з якими ми з’являємося на світ, позбавитись неможливо, та й непотрібно, адже вони виконують важливу для організму роль. Але в якому темпі буде рости їхня кількість і наскільки, залежить від батьків. Справа в тому, що адипоцити розмножуються лише в перші роки життя. Тому постійне перегодовування дітей в цей період тягне за собою бурхливе і навіть, надмірне розмноження комірників жиру, привчених добросовісно виконувати свою основну роль. А серед них може бути немало клітин, які відрізняються особливою пристрастю до накопичення. Але, на жаль батьки ігнорують природну регуляцію апетиту і перегодовують своє чадо, адже пухленький малюк подобається мамам, бабусям і всім іншим родичам. Але ніхто не задумується, що чекає таких малюків у майбутньому.
 Ще багато залишається нерозгаданим у регуляції жирового обміну. Наприклад, чому худі люди з’їдають набагато більше товстих? Як розірвати те коло, яке виникає після встановлення тісного контакту між товстіючими адипоцитами та інсуліном? Але зрозуміло одне: до жирової тканини необхідно ставитися з більшою цікавістю, ніж до простого резервуару біологічної енергії. Розуміння закономірностей регуляції жирового обміну підвищить ефективність методів оздоровлення організму та продовження життя.
 Таким чином, жирова тканина може розвиватися двома способами: з одного боку, ми можемо спостерігати за перетворенням певної кількості молодих клітин в адипоцити (жирові клітини). Феномен розмноження однотипних клітин називається гіперплазією. З іншого боку, вже існуючі адипоцити, можуть збільшуватися в розмірах, збільшуючи обсяг жиру, який в них міститься. Цей феномен називається гіпертрофією. Для кращого розуміння ожиріння необхідно знати, що при гіпертрофії, адипоцит може збільшити до 10 разів свій жировий вміст.
Існує 2 типи жиру:
- білий жир, його іноді називають жовтим жиром, із за каротину, який в ньому міститься, і надає йому цей характерний колір. Він має більше поширення по всьому організму;
- коричневий жир - більш рідкісний у людини, в основному поширений у ссавців; бере участь у процесі терморегуляції.
Закономірно, але адипоцити у цих жирах неоднакові.
Ті адипоцити, які знаходяться близько черевних органів, множинні і мають маленький розмір у порівнянні з тими, які знаходяться в підшкірній жировій клітковині. У чоловіків, адипоцити в області плечового пояса, більш об'ємні, ніж ті, які знаходяться в області сідниць. У жінок же, навпаки, адипоцити на сідницях вони більші.
Білий жир становить 15 - 20 % маси тіла у дорослого чоловіка і 20 - 25 % у дорослої жінки. Його головна роль полягає в захопленні, утворенні, зберіганні та вивільненні жиру таким чином, щоб забезпечити організм потрібними калоріями для його функціонування. Підшкірний жир виконує ще дві інші функції: він утворює термічний і механічний ізолятор.
 Отже, адипоцити, або ліпоцити - клітини, з яких в основному складається жирова тканина. Вони беруть участь у жировому обміні, мають здатність накопичувати жири, які в подальшому використовуються організмом, наприклад, для вироблення енергії. Є два різновиди адипоцитів: білі жирові клітини і коричневі жирові клітини. Відповідно вони й утворюють білу і коричневу жирову тканину.

скачать dle 10.3фильмы бесплатно


Подібні публікації:
Молоко: кому, скільки і навіщо? Молоко: кому, скільки і навіщо?
 Всі з дитинства чують слова «вигодувати дитину». По-перше, це означає вигодовування молоком: спочатку це материнське молоко, а вже...
Анаболізм + катаболізм = метаболізм Анаболізм + катаболізм = метаболізм
 Кожного дня всі живі організми живляться, причому не один раз на день. Навіщо? Всі скажуть, для того, щоб зберегти життя, а ще бути активними,...
Мама – грудне молоко – «Молочний шлях» - життєвий шлях… Мама – грудне молоко – «Молочний шлях» - життєвий шлях…
  Про значення жіночого молока відомо ще з античних часів, що це не лише продукт харчування дитини, а й багато того, що визначає подальший...
Голод – апетит – насичення - переїдання: харчова необхідність?! Голод – апетит – насичення - переїдання: харчова необхідність?!
Якщо організм тривалий час не отримує необхідних поживних речовин, щоб забезпечити свої енергетичні потреби, він переходить на ендогенне живлення -...
Процес всмоктування речовин у різних відділах травного каналу. Процес всмоктування речовин у різних відділах травного каналу.
Із власного досвіду викладання біології людини у звичайній загальноосвітній школі знаю, що вивчаючи травну систему, учні досить важко засвоюють: яким...
Навігація ↓
Реклама ↓
Статистика ↓
bigmir)net TOP 100

free counters
Реклама ↓
На сайті знайшли ↓