Білодушкою називають у нас кам'яну куницю з білою шерстю на горлі і на грудях. Ошатна, граціозна, красуня-білодушка - відважний, ненажерливий і неймовірно рухливий хижак. Горлова пляма, як правило, біла, в нижній частині роздвоюється і двома виступами переходить на верхні частини передніх лап.  Підшерсток майже білий або блідосірий. Загальний тон хутра змінюється від палево-сірувато-бурого до темнокоричневого.
 Ці тварини досягають довжини тіла від 40 до 55 см, а довжина хвоста складає від 22 до 30 см. Вага кам'яної куниці коливається в межах від 1,1 до 2,3 кг.
Куниці-білодушки полюбляють на сьогоднішній день поселятися не в дикій природі, а ближче до людини. На очі вони попадаються вкрай рідко, зате слідів залишають досить багато.  Наприклад, там де, навіть,  неможливо - по рівних прямовисних стінах. На гладеньких поверхнях цеглин, здається, неможливо втриматися нічим, але куниці спокійно можуть рухатися по цегляних стінах багатоповерхівок. Вони, чіпляючись кігтями за щербинки і шви між цеглою, спираючись спинками об водостічні труби, забираються вгору і ховаються на горищах. Інколи тваринка тягне за собою здобич, щоб спокійно з’їсти подалі від чужих очей. Якщо вже забереться в домашній курник (звичайно серед ночі), то граючись, за кілька хвилин передушить всю бентежну від жаху пташину сім'ю.
Вченими було доведено, що куниці-білодушки все більше заселяють ті місця, де їхні родичі раніше не жили.  Вони не дуже бояться людей, але хизуватися собою також не намагаються. Дуже часто люди приймають їх за кішок, хоча на звичне «кіс-кіс» ті не відкликаються. Живеться цим хижакам біля житла людини ситніше, ніж десь далеко в дикій природі. Там тварини добре знають, що таке голод, здійснюючи втомлюючі і безнадійні пошуки поживи. Часто люди бачать їх біля сміттєвих баків. А коли в садах спіє урожай, у куниць душа гуляє. Адже полюбляють вони солодке, втамовуючи і голод, і спрагу соковитими ягодами та іншими плодами. В кінці літа куниці стають вегетаріанцями, бо рано-ранесенько покидають схованки, щоб поласувати тим, що достигло за ніч. Не оминають ні глоду, ні терну, ні груш, ні винограду. Зустрічаються випадки, що цілі сім’ї куниць: і дорослі, і дитинчата крадуть із господарств залишене без догляду варення, ласуючи ним на повні роти..
Хоча куниць і порівнюють із кішками, але між собою вони не конкурують, притримуючись нейтралітету. Хоча ні одна кішка не полізе по крутій стіні на горище чи у вузьку щурину нору. Від собак куниці також легко втікають. Але від автотранспорту так легко не втечеш, та і не зовсім бояться вони світла машин, адже звикли до різноманітного і різнокольорового світла людських жител і рекламних щитів. Тому, освітлені фарами авто, куниці не вважають за потрібне швидко тікати, бо не відчувають реального наближення небезпеки.
Куничата швидко звикають до рук людини і стають надзвичайно ласкавими і поступливими. Їхні забавні вирази мордочок, уважні і серйозні, викликають симпатію навіть у тих людей, які не відмічаються до них особливою любов’ю.
 
 Лісова або європейська куниця - жовтодушка розміром як і білодушка, майже із свійського кота. Шерсть лісової куниці забарвлена у каштановий або темно-коричневий колір з жовтуватою округлою горловою плямою, яка на відміну від плями кам'яної куниці не розділена. Зимове хутро довге і шовковисте, влітку шерсть коротшає і жорсткішає. Як у багатьох куниць тіло лісової куниці довгасте з відносно короткими лапками і волосяним покривом на ступнях. Хвіст порівняно довгий, пухнастий і його функція полягає в збереженні рівноваги при лазінні та стрибанні. На голові розташовані трикутні, облямовані жовтою смужкою вуха, ніс на відміну від кам'яних куниць темний. Довжина тіла до 58 см, хвоста - 28 см, маса – до 2 кг.
 Мешкає в Європі та західній Азії. Водиться в лісах Полісся, населяє гірські карпатські ліси, а також зустрічається по прирічкових лісах і у степу. Лісова куниця уникає людських поселень. На відміну від своєї родички куниці-білодушки, куниця жовтодушка веде переважно деревний хижий спосіб життя. З усіх хижаків України це найспритніший дереволаз.
Лісова куниця тісно пов'язана з густими старими лісами, які захаращені хмизом: ялиновими, ялицевими, дубовими, мішаними та високостовбурними зрілими з дуплистими деревами. На відкриті місця виходить тільки під час полювання. Скелястих ділянок і кам'яних розсипів уникає. Своє кубло мостить в дуплах дерев, але нерідко використовує і старе біляче гніздо і гнізда хижих птахів. Чудово стрибає й лазить по деревах, утримуючись кігтями за кору дерев. Полює переважно вночі, але іноді буває діяльна і вдень. Вони всеїдні, але надають перевагу дрібним ссавцям, наприклад, полівкам, мишам і вивіркам, а також птахам і їх яйцям. Не гидують і плазунами, жабами, черв’яками,  равликами, комахами і падлом. Крім дрібної здобичі, іноді нападає на зайців і навіть на щойно народжених козуленят. Здобич лісова куниці вбивають укусом у потилицю. Восени частиною їхньої їжі можуть бути фрукти, ягоди і горіхи. Пізнього літа і восени вони накопичують і складають запаси їжі для холодної пори року. Тривалість життя – 15-17 років. Ділянка самця (10-25 кв.км) часто перетинається з ділянками декількох самок (5-15 кв.км).
Після всього вищенаведеного, важко навіть уявити, що її можна зустріти прямісінько на власній дачній ділянці: «Куниця неквапливо шурхотіла минулорічним листям, а побачивши нас заскочила на високе дерево. Причому зовсім не виглядала наляканою, з цікавістю розглядала людей. Визирала з-поміж гілок, облизувалася, а коли їй набридло позувати, почала позіхати і вмостилася на гілках».
Хутро куниці лісової цінувалося і цінується набагато більше, ніж хутро куниці кам'яної: воно м'яке, шовковисте, соболине, особливо взимку. У результаті інтенсивного полювання куниці стали в багатьох місцевостях рідкісними тваринами, хоча завдяки великому ареалу розповсюдження в цілому не вважаються під загрозою зникнення. Проблематичним є скорочення середовищ проживання, оскільки лісовим куницям потрібні великі ліси.

Цікаво, але факт!

 Куниця-білодушка розоряє джмелині гнізда і соти в дуплах з дикими бджолами. Кажуть, навіть, так, що коли дятел або куниця знаходять дупло з медом, то розбійничають разом. Пернатий ласун роздовбує отвір, куниця гризе його краї, а потім спільно їдять і мед, і личинок комах.
 Куниця-жовтодушка при лазінні по стовбурах та гілках дерев може крутити ступні лап на 180 '.
 Лісова куниця може схрещуватися з соболем, такі безплідні гібриди називаються кіндусами.
 Куниця білодушка – прекрасний стінолаз, а жовтодушка – дереволаз.
 Ростуть молоді куниці швидко і вже після трьох місяців від народження ведуть самостійний спосіб життя. До кінця вересня покидають материнське гніздо, поселяючись неподалік від нього.
 Кам'яні куниці-білодушки - досить рухливі істоти, які знаходять смачною пластмасу і люблять залазити під капот автомобіля.