В далекому дитинстві ми з друзями та однокласниками досить часто відшукували на плодових деревах рідину, яка витікала із тріщин на стовбурі. Називали її плодовим клеєм. За консистенцією він був схожий на досить сухий мармелад, причому солодкуватим на смак і приємним на запах. За кольором від світло-жовтого до темно-червоного. Тепер, через кілька десятиліть я досконало знаю, що це за рідина, яку давали дерева і кущі в певний період свого росту. Це рослинні камеді, причому з досить цікавими біологічними назвами та хімічними властивостями.

Рослинні камеді - це ексудати дерев або чагарників, які розчинні або мають здатність набрякати у воді. Вони містять суміш гомо- і гетерополісахаридів та супутніх речовин. Тому камеді поділяють на традиційні та речовини вуглеводної природи, які при розчиненні утворюють гідрозолі. 

Камеді-ексудати виникають внаслідок слизового переродження клітин серцевини або деревини, що знаходяться біля камбіального шару. Вони витікають із природних отворів в корі при травмуванні або зі штучних надрізів стовбурів дерев і кущів. Рослинні камеді одержують також з ендосперму насіння, переважно бобових рослин та з бульб (аморфофалус).

У посушливих місцевостях рослини виробляють значну кількість камеді, які утримують вологу під час посухи. Вони захищають рослини від інфікування патогенними мікроорганізмами, заповнюючи тріщини та інші пошкодження стовбурів та гілок. Камеді, які знаходяться в стовбурах дерев під великим тиском, одержують підсочуванням (трагакант, гуміарабік, камедь гутті, абрикосова); для цього на стовбурах роблять штучні надрізи. 

Кількість камеді, що виділилася, залежить від періоду вегетації рослини та її віку: найбільше камеді витікає до цвітіння, з віком рослини вихід збільшується. Камедь витікає у вигляді в’язкої маси, яка протягом декількох днів застигає, утворюючи тверді краплі або шматки різної форми. Збирають її через 5–6 днів після підсочування, сортують за кольором. Таку камедь використовують у вигляді порошку або рафінують, розчиняють у гарячій воді, фільтрують, а потім висушують розчин на сушарках або осаджують полісахариди спеціальними речовинами. 

Гуарову камедь, камедь ріжкового дерева й кондак одержують у вигляді муки при подрібненні бульб або очищеного ендосперму насіння, який попередньо відокремлюють від шкірки й зародку. Тамариндову камедь, а також гваякову смолу виділяють при кип’ятінні у воді, далі фільтрують, осаджують або висушують. У біотехнології камеді одержують як продукт ферментації цукрових субстратів мікробними культурами. Методами біотехнології одержують ксантанову, вівсяну камедь і курдлан.

Камеді рослинного і мікробного походження можуть складатися з одного або декількох полісахаридів, які у свою чергу утворюють полімергомологи. Склад біополімерів дуже непостійний, тому систематизація камеді за будовою ускладнюється. Хімічний склад камеді залежить від джерела й технології одержання, ступеня очищення, товарної форми. 

Властивості камеді залежать від хімічної будови полісахариду. Якщо їх біосинтез проходить за блочним принципом, то утворюються полімергомологи різної молекулярної маси, які здатні до міжмолекулярної модифікації. Гідрофільність високомолекулярних вуглеводів збільшується пропорційно до ступеня розгалуження основного ланцюга. Колоїдні розчини мають підвищену в’язкість, клейкість, більшість із них належать до гідрозолів, деякі утворюють гелі при охолодженні. Важкорозчинні камеді здатні до набухання в холодній воді.

За розчинністю розрізняють камеді: 

а) розчинні в холодній воді (аравійська, гуарова, тамариндова, камеді абрикосу, сливи, черешні, модрини сибірської);

б) малорозчинні, але сильно набухають у воді (трагакант, карайя, конжак, камедь лоху вузьколистого);

в) нерозчинні в холодній воді, частково розчинні при кип’ятінні, не набухають (камедь вишнева). 

Розчини камеді мають несталі властивості, наприклад, в’язкість розчину камеді тари така, що вона може бути розчинна і на холоді, і при нагріванні. Водні розчини курдлану і тамариндової камеді мають високу в’язкість, а при охолодженні (курдлан) або додаванні цукру (тамариндова) утворюють гелі, які за стійкістю до циклів заморожування-розтавання перевершують гелі з агару й карагінану. Для ксантанових гелів, особливо при взаємодії з камеддю ріжкового дерева, характерна тиксотропія, тобто властивість ставати рідкими при струшуванні або збовтуванні й потім знову повертатися до напіврідкого стану. У спиртових розчинах і спирті розчиняється обмежена кількість камеді. У жирних оліях, етері та інших органічних розчинах камеді нерозчинні, чим відрізняються від смол, каучуку, гутаперчі, які також належать до рослинних ексудатів (вони нерозчинні у воді, але легкорозчинні в спирті). Смоли при спалюванні дають ароматний запах, а камеді - запах горілого паперу, бо належать до вуглеводів. 

Практичне використання камеді у фармацевтичній, харчовій, косметичній, текстильній, паперовій, лакофарбовій і шкіряній промисловості пов’язане з високою поверхневою активністю та емульгуючою дією. Їх переважно використовують як загусники і стабілізатори емульсій, суспензій, пінок. У фармації та косметиці їх застосовують насамперед при виготовленні масляних емульсій; значно менше - як допоміжні зв’язувальні речовини в технології випуску таблеток.

Камеді використовують як стабілізатори запаху ліків та харчових продуктів на основі етерних олій завдяки їх здатності рівномірно розподіляти ароматизатор по всьому об’єму рідини. У технології емульсій несумісні з милами. 

У харчовій промисловості камеді використовують як харчові добавки. Їх також відносять до харчових волокон, які мають адсорбуючі властивості й здатність утримувати воду. Гуміарабік у шлунку й товстому кишечнику не розщеплюється й не всмоктується, ферментується повільно, метаболізує з утворенням коротколанцюгових жирних кислот із вивільненням 3,5 ккал. Є еквівалентом 80% енергії крохмалю. Камеді гхатті, ксантанова, тамариндова і курдлан не перетравлюються в шлунково-кишковому тракті. Трагакант, карайя, полісахариди конжакової муки тощо є баластовими речовинами в харчуванні, які утримують воду, збільшують об’єм калових мас, виступають як регулятори дефекації. Галактоманани набухаючи у шлунку, викликають почуття насичення й заглушають відчуття голоду, тому входять до складу БАД для схуднення.

Використання в кондитерських виробах глюкомананів заборонено внаслідок летальних випадків серед дітей, удушених набряклим полісахаридом. Також зафіксовано закупорку кишечнику порошком конжакової камеді, який поглинає об’єм рідини, в 100 разів більший за власний. У шлунку утворюється гель, що не перетравлюється. Фахівці вважають, що гель знижує засвоєння не тільки жирів і цукрів, але й вітамінів, мінералів і мікроелементів. Гуміарабік у низьких концентраціях (0,017%) застосовують як стабілізатор кольору червоного вина. Курдлан може спонтанно з’являтися у розчинах цукру, які зберігаються в нестерильних умовах.