Всі рослини нашої планети мають одну з важливих функцій – рух соку по провідній тканині. В основному ми помічаємо цей процес навесні, але тканинні рідини рухаються по рослині постійно, забезпечуючи життєдіяльність. Кожна рослина має властивий тільки їй склад клітинного соку, і серед них є частина таких, що утворюють смоляні речовини. Тому такі рослини носять назву смолоносні, або смолоноси.   

   Відомі смолоноси - сосна звичайна, ялиця сибірська, види модрини, кедр сибірський, яловець звичайний та туя західна, береза повисла, тополя чорна.

   У смолоносних рослинах містяться переважно такі сполуки: 

-резени - бурштин, смола молочайних;

-дитерпенові вуглеводні;

-гідроцикличні сполуки та продукти їх окиснення; 

-резенолові, або смоляні кислоти - похідні нафталіну та похідні фенантрену, які взаємодіють з їдкими лугами і натрію карбонатом, утворюють кристалічні з’єднання (абієтинова, левопімарова, ламбертинова кислоти та ін.); 

-резеноли, або смоляні спирти, - дитерпенові, тритерпенові спирти або їх ефіри; 

-резитаноли - група забарвлених спиртів, які мають властивості дубильних речовин і утворюють чорний колір із заліза (III) хлоридом;

-складні ефіри смоляних спиртів і смоляних кислот, спиртів з ароматичними кислотами (бензойною, коричною, саліциловою); 

-індиферентні вуглеводні ізопреноїдної природи — нерозчинні в лугах, стійкі відносно реактивів. Вони часто є основною масою смолоносів і з технічної точки зору є найбільш цінною складовою завдяки їх стійкості до хімічних і фізичних дій. 

   Смолоносні речовини мають рідку, м’яку або тверду консистенцію, липкі на дотик. Тверді при нагріванні спочатку стають липкими, потім розм’якшуються і сплавляються; при спалюванні горять чадним полум’ям, яке має характерний ароматний запах. Вони практично нерозчинні у воді; в більшості випадків легкорозчинні в спирті, ефірі, хлороформі, ефірних оліях; не гіркнуть, не загнивають, не псуються при тривалому зберіганні, але при зберіганні на світлі та вільному доступі повітря стають менш розчинними. 

   Природні ексудати, які використовують у медицині, поділяються на п’ять основних груп: 

-власне смолоноси - сандарак, каніфоль, бурштин, які швидко висихають на дереві внаслідок випаровування летких речовин або перебігу процесів полімеризації та окиснення, найчастіше тверді аморфні виділення рослин; наприклад, каніфоль - тендітна прозора в тонкому шарі смола, що отримується із смоли (живиці) хвойних дерев, переважно сосни, способом відгонки рідких складових частин - терпентинного масла (скипидару).

-олієсмоли, або бальзами, довго залишаються рідкими або напіврідкими з різних видів ялиці, з сосни: мастикс, терпентин, стиракс, перуанський, толуанський; 

-камеді – речовини, що містять суміш гомо- і гетерополісахаридів та супутніх речовин, це ексудати дерев або чагарників, які розчинні або мають здатність набрякати у воді. На нагромадження камеді у рослинах впливають вік і фази розвитку рослин. Чинники зовнішнього середовища: світло, грунт, кліматичні умови, висота над рівнем моря й інші також впливають на нагромадження камеді. У південних районах рослини більш багаті ними. Збільшується вміст камеді у високогірних районах, а також під впливом світла і на грунтах, багатих мікроелементами. Найбільш багатими на камеді рослинами є рослини з родини бобових.

-камедесмоли - витікають у суміші з камеддю - міра, ладан, аса-фетида; 

-олієкамедесмоли - у яких, крім смоли, містяться камеді і ефірні олії. 

   Супутніми компонентами зі смолою можуть бути пігменти і мінеральні речовини. Для одержання з рослин смоли і бальзаму проводять спеціальні надрізи, які спричиняють витікання густої рідини. Об’єм ексудату, який витікає з надрізів, залежить від кількості та будови вмістилищ. За наявності круглих або овальних вмістилищ виступає лише декілька крапель. 

   Багате виділення спостерігається з довгих смоляних ходів, а за наявності мережі смоляних каналів від одного надрізу одержують велику кількість смоли. Коли добувають копайський бальзам при одиничному надрізі виділяється більше 1 л смоли. З деяких деревних порід, наприклад, сосни, вторинна смолотеча буває набагато більшою за первинну. 

   У цілої низки деревних порід смоляні ходи відсутні й утворюються лише після значного пошкодження та поранення; у таких випадках здійснюють оббивання кори (каучук з гевеї). 

   Широко відомі в медицині багатьох країн світу смоли з викопних порід дерев, наприклад, бурштин (з давньої сосни бурштинової), мумійо рослинного походження (з викопних мохів, лишайників, трав’янистих рослин) та ін.

   Скипидарно-каніфольний промисел з сосни з давніх давен існував на територіях Росії, України, Білорусі. При добуванні смоли сосни з природних тріщин кори і штучних надрізів витікає жовта маса, що затягує рани дерева, в чому й полягає її біологічне значення. Смола, яка витікає з рани, називається живицею, а операція її добування - підсочуванням. Рана швидко затягується смолою, тому її слід через 3-5 днів прочищати і відновлювати вище першої рани новою. Кількість витікаючої смоли залежить від кліматичних умов: наприклад, сосна в Україні дає близько 650 г живиці за сезон, на півночі — близько 300 г. Інші види роду соснових дають більше смоли: наприклад, приморська у Франції дає 1,5 кг, а американська - 2 кг.

   У медицині знайшли своє застосування штучні бальзами, які являють собою розчини ефірних олій в жирних оліях або спирті. Застосовують їх зовнішньо як бактерицидні та ранозагоювальні препарати.

   Таким чином, смоли та бальзами - ексудати рослин, що являють собою суміші природних органічних речовин і є продуктами нормального або патологічного обміну в рослинах, наприклад, реакції дерев на пошкодження й хвороби. Смоли - суміш карбонових кислот, ефірних олій і терпенів, виділених з різних дерев та кущів чи одержаних синтетично. Бальзами - напіврідкі смолисті запашні рідини рослинного походження, зазвичай з дерев, до складу яких часто входять, переважно смолисті речовини, леткі олії та різні ефіри. 

   Смоли та бальзами мають характерний ароматичний запах, локалізуються в смоляних ходах, молочних судинах, вмістилищах, клітинах, які вистилають округлі порожнини або подовжені канали всередині рослин. Вони заповнюють і загоюють рани рослин, тим самим оберігають їх від висихання й проникнення мікроорганізмів. 

   Найважливіші природні смоли промислового значення: каніфоль, копали, шелак, янтар, мастикс, сандарак, дамара, акароїд та бальзами: канадський, копайський, модриновий, толуанський.