Рослини, як і тварини, мають здатність секретувати певні речовини, які можуть виділятися назовні тканинами зовнішньої секреції, або залишатися в органах рослин і накопичуватися в тканинах внутрішньої секреції.

 Секреторні, або видільні утворення у рослин – це утворення, до яких входять секреторні клітини, секреторні порожнини (вмістища) та канали. Класифікують їх залежно від розміщення в рослинному організмі.

       Утворення, які функціонують як структури зовнішньої секреції, розташовані на поверхні органів рослини. До них належать:

       1.Залозки та залозисті волоски – вирости видозмінених епідермальних, а саме поверхневих клітин, заповнені специфічними екскреторними речовинами – ефірними оліями, бальзамами, смолами, камедями та слизистими речовинами. Залозисті волоски мають різноманітну будову і складаються з одно-, або багатоклітинної ніжки і одно- або багатоклітинної голівки. Наприклад, у м’яти перцевої залозистий волосок на одноклітинній ніжці з кулястою голівкою, у шавлії - на одно-, триклітинній ніжці з кулястою одноклітинною голівкою. Наперстянка пурпурова має два види залозистих волосків - на одноклітинній ніжці з двоклітинною (у вигляді вісімки) головкою і з три-, п'ятиклітинною ніжкою та одноклітинною голівкою. Два види залозистих волосків і в беладонни - на багатоклітинній ніжці з одноклітинною голівкою та на одноклітинній ніжці з багатоклітинною голівкою. На листках блекоти залозисті волоски мають багатоклітинну ніжку і багатоклітинну овальну голівку. Залозисті волоски дурману мають коротку, зігнуту одноклітинну ніжку і багатоклітинну оберненояйцевидну голівку. 

      В епітеліальних клітинах багатьох рослин синтезується секрет у газоподібному, рідкому або твердому стані, який, пройшовши крізь оболонки клітин, накопичується під кутикулою. У коренів алтеї є слизисті клітини, у коренях валеріани - ефірні олії, в корі дуба і кореневищі гірчака зміїного є клітини з дубильними речовинами.

Залозки, на відміну від залозистих волосків, мають коротку ніжку і велику багатоклітинну голівку. Чіткої межі між залозистими волосками і залозками немає. Наприклад, у губоцвітих і складноцвітих залозисті лусочки називаються залозками. Вони мають коротку ніжку і роздуту голівку. У губоцвітих залозки знаходяться в заглибинах на поверхні листка і складаються з короткої одноклітинної ніжки і чотирьох-восьми-дванадцяти клітин, які відходять від неї радіально. У складноцвітих залозки складаються з двох рядів клітин, розміщених у три-чотири яруси. 

Травні залозки комахоїдних рослин також належать до екскреторних утворень.

      2. Нектарники – тонкостінні паренхімні клітини у вигляді багатоклітинних залозок, що розміщені в основному в квітках, рідше на листках та прилистках, які виробляють нектар (цукри, ферменти, білки). У залежності від місця розміщення їх поділяють на флоральні, що розміщуються у квітках і екстрафлоральні - на вегетативних органах. Флоральні нектарники зустрічаються на пелюстках, біля основи тичинок, на пиляках, навколоматочковому диску або на зав’язі маточки. Екстрафлоральні нектарники розміщуються на стеблах, листках, прилистках, квітконіжках. Назовні нектар може виділятися крізь продихову щілину поміж замикаючих клітин епідермісу або безпосередньо крізь клітинну оболонку клітин епідермісу.

      3. Осмофори - це спеціалізовані залозки квіток, які виділяють леткі ароматичні речовини. Їхня тканина складається з секреторного епідермісу та прилеглих до нього декількох шарів клітин. Осмофори функціонують тільки під час цвітіння, приваблюючи своїм запахом запилювачів.

      4. Гідатоди, або водяні продихи - спеціалізовані отвори, через які виділяється назовні надлишок води, які за будовою нагадують звичайні продихи, але відрізняються від них тим, що замикаючі клітини більші і вони нерухомі через те, що рано втрачають живий вміст. За замикаючими клітинами розташовані дрібні клітини, до яких доходять кінчики водоносних судин, які зустрічаються на краях листків більшості рослин, що зростають у місцях надмірного зволоження субстрату. Водяні вустячка, розташовуються на зубчиках листків і забезпечують гутацію - виділення з рослин крапельно-рідких сольових розчинів. 

Утворення, які функціонують як структури внутрішньої секреції,  розташовані між іншими тканинами, їх поділяють на:

       1.Клітини-ідіобласти  зустрічаються в різних тканинах і відрізняються від оточуючих клітин більшими розмірами. Вони можуть накопичувати кристали оксалату кальцію, слиз, таніни, етерну олію тощо. 

       2.Вмістища виділень відрізняються за походженням і зовнішнім виглядом. Схізогенні вмістища утворюються з міжклітинників, оточених епітеліальними клітинами. Вони накопичують різні секреторні речовини, наприклад, терпени у селерових, слиз та камідь у стеркулієвих, смоли у голонасінних. Лізигенні вмістища утворюються внаслідок розчинення (лізису) клітинних оболонок, після чого виникають порожнини, де накопичується секрет. Лізигенні вмістища утворюються в оплоднях цитрусових.

       3.Молочники – живі клітини з вакуолею, що містить рідину, яка нагадує молоко. Ця речовина називається молочним соком, або латексом. Молочники - це одноклітинні або багатоклітинні утворення, що пронизують усю рослину та її органи. Молочники накопичують не лише молочний сік, а також суміш клітинного соку і біологічно активних речовин, таких як смоли, алкалоїди, таніни, які зумовлюють колір соку (молочний, жовтий, жовтогарячий) і біологічну активність. За поход-женням і будовою розрізняють членисті і нечленисті молочники. Членисті молочники утворюються з багатьох молочних клітин, які з’єднуються й утворюють розгалужену систему. Членисті молочники можуть з’єднуватися між собою виростами клітин - анастомозами у складні сітчасті структури. Такі молочники характерні, наприклад, для рослин родин айстрові та макові. Нечленисті молочники представлені окремими клітинами, що утворюються в зародку рослини і ростуть разом з нею, розгалужуючись по всіх органах рослини і не з’єднуючись між собою. Такі молочники характерні для рослин родин молочайні, тутові. Молочники обох типів можуть бути розгалуженими і нерозгалуженими.

       4.Смоляні ходи - трубкоподібні канали, які формуються внаслідок розходження клітин і заповнюються смолами, ефірними маслами та характерні для хвойних і аралієвих. Зсередини вони вистелені клітинами залозистого епітелію. Утворюються в стеблах, коренях, рідше в листках рослин. Смоляні канали довгі і утворюють складну розгалужену систему.

       Крім смоляних ходів, які виділяють так звану живицю, існують ще і масляні ходи, що характерні для плодів представників родини зонтичних, наприклад, кріп, кмин, які виділяють ефірні олії.

       Таким чином, якби у рослин в процесі еволюції не було створено таких екскреторних елементів, вони б не були такими різноманітними за будовою, життєвими функціями та значенням у природі та господарській діяльності людини.