Однією з основних ознак тварин та інших живих організмів – є здатність переміщатися в просторі, тобто рухатися. Швидкість руху в усіх, звичайно, різна. Наприклад, існують безхребетні, назва яких тихоходки, що явно виражає характер їхнього руху. Вперше цих тварин було описано в 1773 р. німецьким пастором І.А.Геце і названо «кleiner Wasserbr» - маленький водяний ведмідь. У 1777 р. італійський вчений Ладзаро Спалланцані дав їм назву «tardigrado» - латинізованою формою якої є назва тихоходки.

Тихоходки - невелика група дуже дрібних членистоногих тварин, більшість з яких живе в прісній воді, деякі – у морській. Причому прісноводні форми живуть головним чином не у водоймах, а в краплинній волозі, що збирається на мохах, лишайниках, у піхвах листків рослин, а також на скелях, на деревах, у водостоках дахів. Морські тихоходки живуть переважно у прибережній смузі, на водоростях, а також на літоральних ґрунтах. У літрі води може налічуватися до 25 000 особин Залежно від того, де вони мешкають, забарвлення буває різне: від оранжевого до яскраво-червоного, зеленого чи оливкового. Деякі морські форми паразитують на морських огірках, молюсках та інших безхребетних. Вчені вважають, що до кінця ці крихітки ще не вивчені, їхня кількість не визначена, хоча в літературі зустрічається, що у світі налічується 900 видів тихоходок, 90% з яких наземні види, а 10% - морські мешканці. 

При настанні несприятливих умов тихоходки здатні на тривалий час, що вимірюється роками, впадати в стан анабіозу, а при поверненні сприятливих умов досить швидко оживати. Дослідниками було доведено, що потрапивши у воду, через якийсь час тварини розправляються й оживають. Розмочивши в невеликій кількості води сухий старий мох, то у ньому під мікроскопом майже завжди вдається виявити повільно плазуючих тихоходок. Іноді їх буває безліч, інколи із щіпки розмочених мохів у воду виходить кілька сотень екземплярів.

Виживають вони в основному за рахунок ангідробіозу, тобто висушування. При висиханні вони втягують в тіло кінцівки, зменшуються в об'ємі і перетворюються на безформенні зморщені грудочки. Поверхня покривається восковою оболонкою, яка перешкоджає випаровуванню. Їхній метаболізм падає до 0,01%, а вміст води здатний доходити до 1% від необхідного. Висушена тихоходка не втрачає життєздатності до двох років. Здатність переносити висихання, мабуть, виробилася в тихоходок у зв’язку зі своєрідністю умов життя у мікроводоймах - краплинній воді, яка постійно пересихає і знову відновляються.

Найбільші форми тихоходок за довжиною рідко перевищують 1 мм, а є види всього 0,1 мм, тобто їхнє тіло надто коротке, більш-менш циліндричне і без помітної членистості, хоча його утворюють п’ять сегментів, з яких перший злитий з головною лопаттю та позбавлений кінцівок, а інші чотири несуть по парі ніг. Три пари ніг розташовані з боків, четверта пара – на задньому кінці тіла. Ноги короткі, мають вигляд мускулистих горбиків з кутикулярними рухливими кігтиками на кінці, яких буває від 2 до 9, дуже схожими на лапи ведмедя. Завдяки цим кігтикам, вони добре чіпляються за листочки. По зовнішності й рухам деякі види тихоходок нагадують мікроскопічних кротів, броненосців, а дехто називає їх «мохове поросятко». На спині у них є сегментні кутасті склерити, покриті тонкою скульптурою, на тілі шиповидні вирости, нерідко довгі звиті щетинки. Пересуваються повільно й незграбно, проходячи всього 1-2-3 мм на хвилину. У передній частині тіла є пара очей у вигляді пігментних плям, а в морських тихоходок, крім того, пара чутливих придатків. У ротовій порожнині є пара хітинових стилетів, вузька глотка зі смоктальним розширенням. Більшість тихоходок висмоктує хлорофілоносні клітини. Тіло покрите дуже тонкою хітинізованою кутикулою.

Тихоходки мають травну, видільну, нервову і статеву системи; однак у них відсутні дихальна і кровоносна. Дихання шкірне, а роль крові виконує порожнинна рідина. 

Тихоходки роздільностатеві. Самці дрібніші за самок й уступають їм по чисельності. Статеві залози непарні, мішковидні. Яйця відкладаються під час линяння в стару кутикулу, що скидається, і потім добре  слугує чохлом для яєць. У кладці зазвичай буває 10-20 яєць, але іноді всього 2-3. Яйця округлі, у щільній оболонці, нерідко з різними скульптурними утвореннями, різними за формою у різних видів тихоходок. Особина, що вилупилася, схожа на дорослу, розвиток прямий, ріст незначний і супроводжується декількома линьками.

Увагу природодослідників тихоходки привернули своїми фантастичними здібностями до виживання, наприклад, вони виживають у вакуумі, у спиртовому розчині, до 8 годин при температурі -271°С, в рідкому повітрі при -193°С, при випромінюванні в 570000 рентген, витримують короткочасне прогрівання до +150°С, а годинне до +100°С, по декілька місяців можуть бути життєздатними в газах, абсолютно непридатних для активного життя, наприклад, у чистому водні, в рідкому гелії. Японські біофізики «сплячих» тихоходок поміщали в герметичний пластиковий контейнер і занурювали його в заповнену водою камеру високого тиску, поступово довівши його до 600 МПа і тихоходки спокійно виживали. Також відомий випадок, коли мох, взятий з пустелі через 100-120 років після його висушення, помістили у воду, і тихоходки, що колись жили в ньому, ожили і були здатні до розмноження.

 У 2011 році Європейське космічне агентство здійснило запуск космічного апарату. Єдиними живими істотами на його борту були тихоходки. Протягом дванадцяти днів перебування в космічному просторі тихоходки знаходилися поза космічним апаратом, піддаючись впливу всіх несприятливих факторів, починаючи від різких перепадів температур і закінчуючи інтенсивним космічним випромінюванням. Для експерименту їх розділили на три групи. Одна з них після прибуття на орбіту опинилася в умовах вакууму і була піддана впливу космічної радіації. Інша група зазнала опромінення ультрафіолетом А і В. Третя група зазнала впливу повного спектру ультрафіолету. Всі тихоходки перебували в стані анабіозу. Після 10 днів, проведених у космосі, практично всі організми були висушені, і більшість з них вижили і виявилися здатні до відтворення. Однак ультрафіолетове опромінення зробило критичний вплив, так як лише 12% тварин другої групи вижили і змогли дати нормальне потомство, хоча їх плодючість виявилася нижчою, ніж у контрольної групи, яка перебувала на Землі. Всі тварини з третьої групи загинули через кілька днів після повернення на Землю.

У ході цього експерименту вчені перевіряли гіпотезу про те, що тихоходки є одними з небагатьох форм життя, які існують зараз на Землі і, які можуть вижити тривалий час у відкритому космосі.