Водні організми долають надто великі відстані та різні глибини у водному просторі, аніж тварини суходолу.  Завдяки певним пристосуванням вони можуть утримуватися на певній глибині. Всі ці пристосування поділяють на активні та пасивні.

         До пасивних належать пристосування, які дозволяють наблизити щільність тіла до щільності води, в результаті чого організми можуть плавати у товщі води, не прикладаючи ніяких зусиль. Це досягається шляхом утворення повітряних порожнин, таких як плавальний міхур. Змінюючи об’єм повітряних порожнин, можна регулювати вертикальні переміщення. Молюск наутилус має раковину, частина камер якої заповнена газом, у каракатиці також наявна редукована раковина, заповнена газом. Щільність тіла також можна наблизити до щільності води за рахунок її підвищеного вмісту у тканинах, як у медуз та гребневиків. Деякі планктонні головоногі молюски, що мають тверду раковину, можуть регулювати вміст солей у рідині, яка знаходиться між їхнім тілом і стінками раковини, змінюючи тим самим щільність тіла.

         Інші організми використовують замість газу жир. Одні з них, наприклад, найпростіші та дрібні ракоподібні утворюють у своїх клітинах жирові краплі. Хоча щільність жиру вища за щільність газу, але все-таки вона нижча за щільність води, що і дозволяє забезпечувати інертну плавучість. Акули, наприклад, не мають плавального міхура, зате їхня печінка містить значну кількість легкого жиру, десь 75%. Використовування жиру для забезпечення плавучості має свої переваги. Це незалежність плавання від глибини занурення, так як жир на відміну від повітря практично не стискається.  

         У радіолярій, веслоногих ракоподібних та їхніх личинок є вирости, які збільшують поверхню організму, а цим і силу тертя об воду, що призводить до зменшення швидкості занурювання або спливання, якщо щільність тіла тварини виявляється такою, що не дорівнює щільності води. Це буває також тоді, коли щільність тіла тварини завжди вища за щільність води.

         Деякі тварини прикріплюються до мешканців дна і з їх допомогою тримаються на певній глибині, наприклад, деякі рачки на медузах. Існує також така група тварин – пейстон, які мешкають біля поверхневої плівки, до якої і прикріплюються.

         Активними пристосуваннями є досить добре розвинені рухові системи. Наприклад, дрібні рачки дафнії можуть за допомогою своїх «антен» здійснювати «стрибки», які зрівноважують їхнє постійне занурювання у воду. Медузи утримуються у товщі води за допомогою скорочення свого купола, який виштовхує воду. Риби тримаються на певній глибині за допомогою плавців, а занурювання та підпливання ближче до поверхні води пов’язані із плавальним міхуром, що виконує роль гідростатичного апарату. А у деяких морських черевоногих молюсків нога перетворилась на щось подібне крилу. Головоногі молюски використовують реактивний рух.

         Таким чином, організми різних систематичних груп використовують різноманітні способи для вирішення проблеми плавучості.

         У місцях, де морська та річкова води змішуються, більшість тварин не можуть перебувати ні на якій глибині. Концентрація солоності води для всіх водних мешканців тут далека від оптимальної. Сильна течія цих місць не дозволяє пройти повний цикл розвитку видам, які мають планктонних личинок, тому що їх вимиває у море.

         Значна кількість тварин можуть частину свого життя перебувати у воді, а частину на суходолі. Як їм це вдається? Виділяють три групи пристосувань у тварин до обох середовищ:

Тварини активні в одному середовищі, а в іншому можуть перебувати лише у певному стані спокою, тобто яйцями або цистами. Щільні оболонки яєць і цист захищають від висихання, роздавлення та іншого руйнування. На суходолі стадії спокою витримують різкі коливання температури та вологості, сонячного опромінення, часто вони можуть переноситися потоками вітру, дощу, тваринами. Спеціальні пристосування забезпечують перехід до активних стадій розвитку в потрібний момент. Для деяких тварин, наприклад, щитням характерний короткий цикл розвитку, що забезпечує мешкання у пересихаючих водоймищах. І ще цікаво те, що стадії спокою у воді витримують понижену концентрацію кисню.

Тварини активні в обох середовищах. В одному вони відшуковують або створюють деякі умови, які характерні для другого середовища. Наприклад, жук-плавунець, водолюб, павук-сріблянка можуть захоплювати під воду запас повітря в спеціальній порожнині, за допомогою покривів тіла, які не змочуються водою, або з допомогою спеціальних волосинок. До них можна віднести і земноводних, і рептилій, і водних ссавців, і, навіть, птахів. Жаба-водонос може захоплювати на сушу запас води в тканинах, бокоплави захоплюють воду у спеціальних камерах для зволоження всього тіла чи його частин на суходолі. Інші тварини велику частину свого життя проводять на межі води і суші або на поверхневій плівці. Це мулистий стрибун, амфібії, водні комахи із дихальними трубками, водяні клопи, личинки багатьох двокрилих комах. Пучки волосинок, які не змикаються і утримують кульки повітря, що тваринки тягнуть під воду, нагадують досить довгі «поплавки».

Волога, вкрита слизом шкіра жаб, дає можливість виходити на суходіл і перебувати на повітрі до тих пір, поки вона не висохне. Переміщенню у товщині води сприяє обтічна форма тіла тварин, перетинки на ногах між пальцями, перетворення кінцівок на ласти. Спеціальні клапани в глотці дозволяють їсти під водою, наприклад, крокодилам. У теплокровних тварин ніздрі та очі зміщені на верхню сторону сплощеної голови.

Тварини добре пристосовані до життя в обох середовищах і можуть тривалий час не відвідувати водоймище. Наприклад, бабки, комарі, жаби-ропухи на різних стадіях розвитку живуть в різних середовищах. Їхні личинки потребують води, але дорослі особини живуть практично у повітряному середовищі.

Дивлячись на всі пристосування водних організмів до життя у воді чи частково у воді, можна сказати, що все це створене в процесі тривалої еволюції і дозволяє тваринам вижити на планеті.