Вивчаючи Голонасінні рослини на уроках біології, учні зосереджуються на інформації про всім відомі сосни та ялини. І зрозуміло, адже діти знають їх ще з дитинства. Тому я намагаюсь розширити знання школярів про інші хвойні рослини, підбираючи цікаві дані про них, адже київські діти середнього шкільного віку (7 клас) з більшістю представників Голонасінних ще не зустрічались. Наприклад, інформацію про тис ягідний я розпочинаю з того, що в часи давньої Римської імперії з цих рослин утворювали так звані сади-звірі. Що ж це за рослина? 
 Тис ягідний - це дерево до 10-15 м, а інколи і 25-30 м  заввишки або великий розлогий кущ. Природно зростає в гірських лісах Європи, на схід до Карпат включно, у Карпатах, Прикарпатті та  в горах  Криму і Кавказу. На решті території вирощується лише у парках, ботанічних садах, дендропарках, присадибних ділянках. У нас на Київщині тис ягідний росте лише густими кущами.
 Листки у формі м‘яких голок довжиною до 30 мм, шириною 2,5 мм, ланцетовидні або лінійні із завуженою основою, інколи на кількаміліметрових черешках. Зверху вони темно-зелені, блискучі, знизу світло-матові, без білих прожилок, кінці загострені. Живуть листки 6–8 років. На кінцях дуже редукованих пазушних пагонах розміщенні поодинокі шишки. Вісь пагона вкрита дрібними, спірально розташованими лусочками. На верхівці є один насінний зачаток. Запліднення відбувається в кінці травня до початку червня. Від запилення до запліднення проходить біля 1 місяця, насіння дозріває 6 тижнів. Насінина – це овально-яйцеподібний бурий блискучий твердий горішок із загостреним кінцем, 5-8 мм завдовжки та 4-5 мм завширшки, з твердою темно-коричневою оболонкою, що оточена м’ясистим келихоподібним червоним чи яскраво кораловим валиком-принасінником - аррілюсом.  Отже зрозуміло, що на відміну від своїх родичів хвойних рослин тис ягідний - незвичайна рослина, тому що плід у нього не шишки, а ягоди, хоча і несправжні. Птахи дуже полюбляють ці м’ясисті плоди.
 Кора червонувато – бура, на молодих пагонах гладка, на старих товстих гілках і стовбурах лущиться від старості, тобто відшаровується тонкими пластинками. Деревина дуже тверда і важка, складається з тоненьких судин. Серцевинні промені складаються тільки з самої м‘якоті, смоляні ходи відсутні.
 У нас на Україні його вважають найдовговічнішим деревом. Вік цього релікта може сягати 4 тис. років. У минулому він був поширений по всій лісовій зоні Європи, але повсюдно знищений ще в XVII-XVIII столітті через дуже цінну деревину, яка не лише міцна, красива, але й володіє сильними бактерицидними властивостями: вона вбиває навіть ті мікроорганізми, що є в повітрі. Будинок, в якому хоча би стельові балки зроблені з тиса, надійно захищений від хвороботворних інфекцій, що надзвичайно цінувалося під час масових епідемій. На сьогоднішній день найбільші осередки тису це: заповідний тисовий гай в урочищі Княждвір в околицях Коломиї Івано-Франківської області та буково-ялицевий проліс в долині протоку Торміанець у Високих Татрах в Словаччині.
 Чим же цінна деревина тису ягідного? Вона є чудовим матеріалом для будівельних, столярних, токарних робіт, бо досить міцна, пружна і до цього має ще червонуватий відтінок. У зв’язку з цим тис ще називали червоним, залізним і королівським деревом. В давнину його використовували для оздоблення княжих і королівських палаців. Воїни виготовляли з нього найкращі луки та гарматні ядра. 
 Ще його назвали негний-дерево завдяки дивовижній особливості його деревини, що не підлягає гниттю. Про цю властивість тису знали ще здавна і тому нею користувались корабели, будівники підводних споруд, майстри побудови криниць.
 Але, на жаль, кількість тисових дерев, та й інших у Карпатах, стала зменшуватись. Як і багато хвойних дерев ця рослина дуже поволі зростає, її насіння тривалий час не проростає, воно лежить в землі 1 рік, або і більше, поки не дозріє. Сходи підростають також повільно і не переносять прямих сонячних променів. Хоча потім живе досить довго, за що вважається довгожителем серед рослинного світу. Вчені вважають, що деяким екземплярам тису ягідного до трьох тисяч і більше років. Тому і вважають його реліктом третинного періоду. Сьогодні понад півтори тисячі дерев цього релікту є  особливістю флори Великого каньйону Криму.
 Тис ягідний потрапив до Червоної книги і не лише української. Найбільший тисовий заповідник знаходиться у західній Словаччині, де налічується до 300 тисяч екземплярів цього реліктового виду.
 У насінні, хвої та пагонах тису ягідного міститься дуже отруйний алкалоїд токсин (таксин). Його немає лише в принасіннику. Він отруйний для людини і багатьох інших тварин, хоча, наприклад, зайці і олені, охоче їдять тис без шкоди для себе. Листки отруйні для коней та іншої худоби.  Відомо, що людину можна отруїти, подавши їй вино в кубку з тиса. Чим старіша хвоя у тиса, тим вона отруйніша. Мабуть тому вчені античного світу називали його деревом смерті.
 У нас тис ягідний висаджують на приватних господарствах все частіше, тому що це одне з найбільш декоративних дерев: його стрижуть, надаючи різних форм. З часів давньої Римської імперії різними стрижками крони з них утворювали так звані сади-звірі. Адже мистецтво володіння садовими ножицями бере свій початок із Стародавнього Риму. Саме  тоді і з’явилася мода на фігурну стрижку дерев і чагарників. А тис ягідний був неперевершеним екземпляром для такого виду мистецтва. На сьогодні він залишається класичною рослиною для створення живоплотів, бордюрів та фігурних композицій.