Родина жимолостевих, до якої належить бузина чорна, не вивчається у програмі з біології для загальноосвітньої школи. А її ми бачимо в кожному українському селі. Але чи тільки бузину чорну? У родині жимолостевих є і бузина чорна, і бузина червона.
Бузину червону ми знаємо із самого дитинства, адже куди не підеш у сільській місцевості, скрізь можна її зустріти: біля доріг, біля лісу, по краях полів, вздовж ярів,  на пустирях, а у Карпатах, навіть, на скелях. На півдні України її вирощують як декоративну рослину.
 Бузина́ червона  або кали́нка - листопадний кущ заввишки 2-4 м. Гілки вкриті сірувато-бурою корою, серцевина також  бурувата. Листки складні, непарноперисті, з 5-7 яйцевидно-ланцетними, пилчастими листковими пластинками. Квітки двостатеві, правильні, дрібні, зеленувато-жовті, всі на ніжках, зібрані в яйцевидну, щільну, спрямовану вгору волоть. Цвіте у травні - червні. Плоди - червоні кістянки, що достигають у серпні - вересні. Вся рослина має неприємний запах.
Люди вже не звертають на неї ніякої уваги, звикли: росте собі і все. Хто і коли саджав її, нікому невідомо. До лікарських рослин вона не належить, для озеленення не використовується.
Насправді бузина червона родом із гористої місцевості Західної Європи. У дикому вигляді зустрічається лише в Західній Україні та західних областях Росії. Колись люди саджали її біля будинків, і вона швидко стала поширюватися все далі і далі, по всій європейській частині. Вона досить добре може пристосовуватися до всіх місцевих умов. В лісах її прийняли «за свою» і вона стала входити у лісові угруповання.
Бузину червону люди майже не використовують. В старі часи свіжими плодами чистили старий потемнілий мідний посуд. Зате птахи люблять поживитися дрібними, як дробинки, плодами. А миші навпаки, недолюблюють бузину червону. Тому там де вона росте, цих представників гризунів немає. Маючи специфічний запах, бузина відлякує пацюків і мишей, часто її гілками обв'язують стовбури плодових дерев від пошкодження гризунами.
Родичка бузини червоної – бузина чорна. На відміну від червоної, чорна є нашим споконвічним мешканцем. Росте вона у підлісках широколистяних лісів, тому і зустрічається рідше, ніж бузина червона.
 Гіллястий кущ або невелике деревце (5-5,5 м заввишки) з світло-бурою тріщинуватою корою. Пагони буруваті, засіяні коричневими сочевичками, всередині містять широку, білу, м'яку серцевину. Листки складні 35 см завдовжки, супротивні, непарноперисті. Листочки яйцеподібні або яйцеподібно-довгасті, гостропилчасті, з косо витягнутою верхівкою, по жилках опушені. При розтиранні відчувається неприємний запах. Квітки дрібні, світло-жовті або жовтувато-білі, зібрані в щиткоподібні волоті з п'ятьма головними гілочками. Віночок п'ятипелюстковий (до 5 мм у діаметрі), тичинок 4-5, маточка одна, зав'язь нижня. Плід - тринасінна кістянка, чорно-лілового забарвлення.
 Бузина чорна росте в підліску листяних і мішаних лісів, по чагарниках, на лісових порубах, узбіччі лісових доріг, на узліссях, по берегах річок, навіть, в парках. Її культивують як декоративну рослину.  Світлолюбна рослина. Цвіте у травні - червні. Поширена майже по всій Україні, особливо у правобережному і лівобережному Лісостепу, Закарпатті, Прикарпатті, рідше на Поліссі, в Степу, в Криму і в Карпатах. Промислова заготівля можлива у Хмельницькій, Вінницькій, Київській, Черкаській, Кіровоградській, Харківській, Полтавській, Донецькій, Сумській, Тернопільській, Івано-Франківській, Львівській, Чернівецькій і Закарпатській областях. Запаси сировини значні.
Особливо ошатна вона восени, коли дозрівають її соковиті, блискучі, чорно-фіолетові плоди. Всередині вони не чорні, а червоні або блідо-фіолетові. Їх добре можна побачити тоді, коли на гілках обпаде листя.
Бузину чорну люди залюбки використовують, адже квіти містять аскорбінову кислоту, ефірні масла, глікозидні речовини, таніни, цукри, холін. Плоди містять різноманітні кислоти, ефірні масла і дубильні речовини. Квіти і кора використовуються в медицині. Деревина жовта або біла, легка, блискуча, використовується для дрібних виробів та іграшок. Порожнисті стебла бузини використовують для виготовлення народних музичних інструментів, а серцевина стебла використовується в мікроскопічній техніці.
Бузина: і чорна, і червона одна з не багатьох рослин, що може себе захистити. В той час, коли багато плодових рослин повністю залишаються без плодів, бо їх давно уже зірвали, бузина стоїть не обламаною. Хоча гілочки ламаються досить легко, адже у них мало деревини і багато пухкої серцевини. А тварини і люди її не ламають лише із-за неприємного запаху, який всіх відлякує.
  Бузина чорна здавна вважалась священним деревом, ягоди якого неначе сприяли продовжению життя – довголіттю. Вони підвищували тонус організму, очищали кров, збуджували гормональні функції. Паличку із бузини «бузинну паличку» ми можемо зустріти у фантастичних творах як різновид чарівної.
Легенда про бузину. Бузина – диявольське творіння: її посадив чорт і тепер постійно сидить під нею, а тому її ніколи не викопують з корінням, щоб не дражнити диявола, а залишають рости, де б вона не була.  Нічого не можна будувати на тому місці, де є старий корч. Це місце – схованка чорта... Воно нещасливе:  як поставити хату, то господарі або діти будуть слабнути і вмирати, а як на худобу, то вона буде здихати і не буде вестися. Як є бузина в городі або на полі і не можна її позбутися, то треба помастити сапу свяченим салом і висапати. Ні викопувати, ні викидати бузини не можна, бо зведе руки й ноги. Під бузиною не можна сидіти чи лежати, бо може скрутити цю людину.
Отже, не така проста ця рослина – бузина.