Пошук:
Автор Pavlenko | 10 декабря 2013 | Коментарів: 0 | Переглянуто 3891
Рубрика: Корисна інформація / Рослинний світ

Кизил – забута унікальна культура

Україна багата на плодові рослини, серед яких і дерева, і кущі, і трави. Одну з них вважають аборигеном, але, ніхто з нас, навіть, і гадки не має, що мова піде про дерен справжній, який відомий нам як кизил. Чому ж ця рослина є аборигеном? Тому що раніше кизил ріс майже на всій території України, але масово зник з наших лісів так давно, що сьогодні виглядає дивиною. Його можна зустріти у європейських країнах: Франції, Італії, Польщі, Чехословаччині. У Болгарії він вважається садовою рослиною і росте майже в кожному дворі, а у дикому вигляді є в Криму, Молдавії, на Кавказі, і в Закарпатті.

На Україні на сьогоднішній день кизил зустрічається у підліску листяних і світлих мішаних лісів, на кам’янистих ділянках, сонячних схилах, а також росте на багатьох присадибних ділянках. У Виноградівському районі на Закарпатті, в урочищі Ботар, зберігся острівець площею близько 30 га, засаджений цілющим диво-деревом. Вважають, що це одна з найбільших природних плантацій кизилу не тільки в Україні, але й у Європі. Зараз його вирощують не тільки як плодову, а й як декоративну рослину. Це високі кущі або невеликі дерева заввишки 2-5 м, які навесні вкриваються золотистими квітками, а восени темно-червоними плодами.

Цвіте до розпускання листків, у березні – квітні, причому, навіть, тоді, коли погода змінюється кілька разів на добу. Квіти двостатеві, правильні чотиричленні, зібрані у густі зонтиковидні суцвіття,  які підтримуються чотирма приквітниками. Кизил – забута унікальна культура

Плоди – соковиті кістянки завдовжки 1,5-2 см, що мають кисло-солодкий смак, м’ясисті, довгасто-еліптичні, циліндричні, іноді грушовидні. Інколи вважають, що за формою вони нагадують сливу або мініатюрну пляшечку. Плоди містять від 6% до 15% цукру, близько 3% яблучної кислоти, від 24% до 60% вітаміну С і близько 1% дубильних речовин. У насінні кизилу олії більше третини за вагою. У їжу воно не йде, а для технічних цілей цілком придатне. З кісточок виходить непоганий сурогат кави. 

Тривалий час у кизилу, як і у всіх інших деревних порід, плід зеленого кольору, який потім поступово стає темно-червоним, як вишня. За цей колір він і називається кизилом, що в перекладі з тюрських мов означає червоний. Але є багато різновидностей з іншим забарвленням: чорним, темно-жовтим, жовто-гарячим і навіть білим. Достигають вони неодночасно: одні вже у серпні стають м'якими і падають на землю, а інші ще зовсім зелені. Ця особливість кизилу дає можливість збирати його плоди в кілька прийомів.

Люди вживають в їжу плоди кизилу з предавніх часів. Давньоримський поет Овідій у поемі «Золотий вік» описує процес приготування кизилового варення. Плоди їдять сві¬жими, сушать, заморожують, готують з них дуже смачне варення, повидло, кисіль, компот, джем, мармелад, зефір, пастилу, начинку для цукерок та різні напої. Єдиний недолік ніжних плодів кизилу - їх не можна зберігати тривалий час і транспортувати на велику відстань. При необхідності перевезення з дерева зривають напівстиглі плоди.

Історія кизилу цікава: цар Олексій Михайлович був охочим до всякого роду іноземних рослин і звелів принагідно завозити їх і висаджувати в Підмосков'ї. Чого тільки не побачили москвичі! За царським указом то «бавовну сіяли для отримання «бавовняного паперу», то в парках пальми садили, то виноградних кущів «понатикували», а поряд з ними персикові, мигдальні і кизилові деревця». Навіщо ж царю знадобився той самий кизил? Може, почув він про незвичайні властивості деревини, може спокусився екзотичною назвою дерева, а може прознав про цілющі властивості дивовижних південних ягід? Адже, вважали кизиловий плід надзвичайно корисним при всякого роду хворобах. 

Кизил відзначається високою декоративністю, зокрема весною під час цвітіння і восени, після достигання плодів і пожовтіння листя. Не боїться забруднення пилом, вихлопними газами та відходами виробництва, морозостійкий, майже не пошкоджується шкідниками і хворобами. Коли настає золота осінь, листя кизилу змінює зелений колір на жовтувато-багряний. Листопад оголює гілки дерева і тоді стає добре видно їх сірий колір. Після закінчення вегетаційного періоду рослина ніби засинає, не подаючи ознак життя. Проте, взимку зрізана гілка кизилу оживе вже через 7-10 днів і подарує золотисто-жовті квітки, якщо поставити її у теплу воду. Крім квітів ще буде відчуватися ніжний квітковий аромат.

Кизил - чудовий ранньовесняний медонос. Він вже якщо цвіте, то цвіте щедро, і причому раніше за всіх. У літературі можна зустріти прекрасні слова про нього: «У лютневому голому лісі квітучий кизил - видовище несподіване і радісне. Таке враження, ніби обстріляло сонце холодну землю гарячими стрілами і злетіло у відповідь жовте полум'я кизилових багать. Може статися й так, що пролісок десь ще там в грунті до старту готується, думає, першим людей порадує, а вилізе, отряхне з голови крихти землі, оглянеться навколо, а кизил вже в цвіту! Випередив вісника весни. Здавалося б, при такому ранньому цвітінні і ягодам належить бути першими, ан ні. Кизилу ще чекати і чекати! Тільки пізньої осені видасть кизил зрілу рубінову ягоду на радість всім».Кизил – забута унікальна культура

Крім того, кизил - лікарська рослина, що здавна має цінні лікувальні властивості. Його дуже цінують за багатство вітаміном С (в ньому його більше, ніж у лимонах). Плоди кизилу використовують при шлунково-кишкових захворюваннях і простудах, а також як протицинговий засіб. Також має протизапальну, в'яжучу, жовчогінну, сечогінну та бактерицидну дії. Відвар плодів і кори використовують як загальнозміцнюючий і тонізуючий засіб. 

Дуже люблять кизил птахи. Також спостерігачі описують, що лисиці шукають на землі опалі ягоди і жадібно ковтають їх. Те ж саме можна сказати про мишоподібних гризунів, зайців і диких копитних.

Деревина кизилу дуже міцна, добротна, але важка. У «Господарській ботаніці», наприклад, написано, що ця деревина твердістю «перевершує всі іноземні інші роди дерев». Тверду, як ріг, деревину кизила, його гілки, порізані на шматки різної довжини, з гірської частини Криму вивозили раніше в степи України і Таврії та продавали степовикам на різні вироби і потреби. Залежно від цільової установки можна було купити і 20-сантиметровий шматок і триметрову жердину.

З деревини кизилу виготовляють деталі машин і годинників, шестерні, ґудзики, ручки для ударних інструментів, спиці, ткацькі човники, гнуті меблі, флейти, кларнети, використовують у токарній і столярній справі.

Стріла або древко списа з кизилової гілки зносу не знали. Швидше наконечник затупиться і прийде в непридатність, а кизилове древко можна було передавати по спадковості. Легенда свідчить, що засновник вічного міста Риму Ромул кизиловим списом накреслив його межі, а потім на Палатинському пагорбі встромив списа у землю і суха палиця перетворилася на квітуче дерево. Знаменитий давньогрецький герой Одіссей користувався кизиловими стрілами і руків'я мечів тоді виготовляли з цього дерева, яке мало надзвичайно міцну і тверду деревину. Мабуть тому греки і римляни називали кизил «зі зброєю дружним» деревом. Підтвердженням цього є і родова назва кизилу,  що значить твердий, роговий, міцний. Недаремно народ називає його роговиком. 

Раніше багато кизилу ремісники вирубували на чудові, що славилися по всьому світу, традиційні сувеніри - палиці, прикрашені мельхіором, чорненим сріблом, а то і золотом. Йшов кизил і на важкі пастуші гирлиги, зроблений природний загин гілки, був нерідко обважений шматком заліза. На Україні з кизилових гілок робили сопілки, а в Молдавії шестерні, гвинти, цвяхи. 

Годяться в справу і кизиловий лист, і кора, і кістянки плодів. У корі і листі багато дубильних і фарбувальних речовин. Якщо ними обробити шкіряну сировину, можна отримати відмінну, жовтувато-сірого кольору шкіру. Для цього не обов'язково губити дерева, а лише збирати листя. 

Якщо у господарстві немає огорожі, можна посадити на межах ділянки кизил, дати підрости, а потім спокійно стригти його на потрібну висоту, і буде ця жива огорожа і захистом, і вірним охоронцем вашої землі, та ще раннім цвітінням порадує і плоди корисні подарує. У XIX ст. такі «парканчики» в Криму аж ніяк не були рідкістю.

Кизил - порода довговічна, живе до 300 років. Кизилова кісточка, занесена птахом, може прорости де-небудь на кам'янистому схилі, проклюнеться кволим росточком майбутнє деревце, зачепиться за тріщинку в скелі і живе собі, силу копить. Років 100-120, кизил не згине. Протягне і до 200-250 років, і плодоносити буде довго. 

Поверніться обличчям до цієї прекрасної плодової рослини.

скачать dle 10.3фильмы бесплатно


Подібні публікації:
Пригостили «чудо-ягодою» - гумі. Смакота! Пригостили «чудо-ягодою» - гумі. Смакота!
 Плоди на довгій плодоніжці, яскраво-червоного забарвлення,  поверхня яких вкрита дрібними сріблястими крапками. Дуже приємні на смак і...
Витончені і чарівні сніжні ягоди Витончені і чарівні сніжні ягоди
 ...потім починає дозрівати плід - соковита кістянка у вигляді кульки близько 1 см в діаметрі. Коли визрівають всі плоди, яких на кущі дуже...
Плід далекого дитинства - глід український Плід далекого дитинства - глід український
 Серед великого розмаїття сучасних плодів, і вітчизняних, і екзотичних, ми, вже немолоді українці, зовсім забули про надзвичайно цінну рослину...
На городі бузина… На городі бузина…
 Родина жимолостевих, до якої належить бузина чорна, не вивчається у програмі з біології для загальноосвітньої школи. А її ми бачимо в кожному...
Барбарис – рослина-цукерка – північний лимон. Барбарис – рослина-цукерка – північний лимон.
Барбарис – один із найкрасивіших кущів, особливо восени. Чому? Червоні листки, насичені червоні плоди, які звисають розкішним намистом: не кущ,...
Навігація ↓
Реклама ↓
Статистика ↓
bigmir)net TOP 100

free counters
Реклама ↓
На сайті знайшли ↓