Барбарис – один із найкрасивіших кущів, особливо восени. Чому? Червоні листки, насичені червоні плоди, які звисають розкішним намистом:    не кущ, а картинка! Поводитися з цією рослиною необхідно досить обережно, тому що вколе, адже барбарис має численні гострі тризубчасті шипи. Це не що інше як видозмінені листки, з пазух яких відростають пучки

справжніх листків. Вони тонкі, перетинчасті, із зубчастими краями, довжиною в кілька сантиметрів. Кора барбариса рудувато-сіра, деревина лимонно-жовта, що надає рослині шарму.

Росте барбарис на затінених узліссях, на піщаних пагорбах, на схилах вздовж річок, а також серед інших кущів. Стійкий до морозів, неприхотливий до грунту. Зустрічається на всіх континентах, крім Австралії та Антарктиди, але поширений переважно у північній півкулі, де називають його «північним лимоном». Нараховують близько 200 видів барбарису, але найпоширенішим видом є барбарис звичайний, батьківщиною якого є Крим та Кавказ.

Цвіте кущ на початку літа. Квіти жовті, духмяні, зібрані у звисаючі суцвіття китиці. Серед квітів літає бджолина «братія», так як барбарис – відмінний медонос.

Ягоди надзвичайно красиві, овальні, яскраво-червоні, недозрілими вони можуть бути отруйними, а смачні особливо після перших осінніх заморозків. Їстівні і свіжими, і переробленими. З них готують соки, квас, варення, джем, мармелад та цукеркові начинки.  На Кавказі з ягід готують, навіть, приправи до шашлику. Сік дозрілих ягід використовується для фарбування тканин і надає вовняним, льняним та бавовняним тканинам рожевого відтінку. Ягоди збирають дозрілими, сухими, з восковим нальотом. Ні в якому разі не можна збирати з росою або після дощу. На смак ягоди кисліші за лимон. Вони надають приємної прохолоди. Довгасті плоди мають дві міцні кісточки. Крім людини, барбарис подобається також птахам, тому необхідно залишати на кущах частину плодів.  

Молоді листки також їстівні, їх вживають як і щавель, тому що вони містять яблучну кислоту та вітаміни. З них готують смачні салати. Недозрілі ягоди, кора, листки і навіть корені барбарису багаті алкалоїдом берберином, який здатний зупиняти кров, стимулювати роботу серця та знижувати кров’яний тиск.  Він допомагає відтоку жовчі, полегшує гострі больові відчуття у печінці, знімає запалення печінки та жовчного міхура. Листки зривають зразу після цвітіння, тобто в першій половині червня, сушать і зберігають для подальшого використання. Стійкістю до зимових непогод барбарис нагадує калину.

Із історії відомо, що про барбарис знали ще до нашої ери, написи на  глиняних дощечках за 650 років до н.е. нагадують про цю рослину як засіб, що очищає кров. Також відомо, що це «цукеркове дерево» вирощувалось і охоронялось у Древній Греції та Римі. Барбарис там ріс у кожному саду, так як вважалось, що ця рослина приносить щастя та вдачу. В тібетських монастирях, відомих своїми глибокими лікувальними знаннями, барбарис вважали найдієвішим засобом від тисяч хвороб, і довголіттям завдячували саме йому. У Давній Русі також добре знали і активно використовували лікувальні властивості барбарису. Його вирощували у царських аптекарських городах, відомих на Русі з 1612 р.

Барбарис – один із найкращих кущів, що використовується як жива огорожа, він піддається підстриганню та утворенню різноманітних форм. Його колючі хащі зовсім непроникні для тварин.