Клас Дводольні досить різноманітний за кількістю родин. Вивчаючи деякі з них за шкільною програмою, учні часто порівнюють свої знання з практикою, тобто те, що вони знають про квіткові рослини з власного досвіду. Почувши назву «земляна груша», більшість з них не знають, що і сказати. Звичайно, це не стосується тих, хто цікавиться рослинним світом планети, або сільським життям. 

   Біологічна назва «земляної груші» - топінамбур – представника складноцвітих рослин. За зовнішнім виглядом квітів цю рослину можна переплутати із соняшником, тільки діаметр кошиків і розміри листків набагато менші. Батьківщиною її є Північна Америка, де вона росте в дикому вигляді і була введена в культуру індіанцями ще до появи там європейців. Тому вважають, що назва «топінамбур» походить саме від назви бразильських індіанців з племені тупінамбас. Крім такої назви існує ще одна – «єрусалимський артишок», що ймовірно походить від спотворення італійської назви«girasole» - соняшник.

   Топінамбур – однорічна рослина висотою майже до 4 м. Стебло прямостояче, тонке на вигляд, і досить листяне. Інколи вважають, що це багаторічна рослина, бо її підземна частина може перезимовувати і самостійно відновлювати вегетацію навесні. Тобто коренева система досить розвинена, тому легко може переносити невелику засуху, хоча сама рослина все-таки вологолюбна.

   Чому ж топінамбур є земляною грушею? Головна причина в тому, що підземна частина стебла утворює столони – підземні бічні пагони, верхні меживузля яких потовщуються і перетворюються в бульби. Тому, дивлячись на всі ознаки схожості з соняшником, топінамбур ще називають соняшником бульбоносним. Бульби бувають білі, жовті, фіолетові, червоні, і зовсім різної форми, що за смаком схожі на капустяну кочеригу або ріпу. Листя пильчасто-зубчасті черешкові, опушені: нижні - яйцеподібні або серцеподібно-яйцеподібні, супротивні; верхні - подовжено-яйцеподібні або ланцетні, чергові.

   Квітки зібрані в кошики діаметром 2-10 см. Серединні трубчасті квітки жовті, двостатеві; крайові безплідні несправжньоязичкові, золотисто-жовті, їх від десяти до п'ятнадцяти. Цвітіння від серпня до жовтня. Плід - сім'янка.

Топінамбур – одна із невибагливих рослин. Її бульби, що залишаються не зібраними, можуть переносити морози до -300С. Після цього вони можуть зберігати смакові якості та схожість. Вчені вважають, що земляна груша може бути страховою культурою в роки, коли несприятливі погодні умови знищують урожай культурних рослин. Адже вирощувати топінамбур можна скрізь, крім солоних і заболочених грунтів. На одному місці може рости 6-7 років. Бульби можна саджати, і навесні, і на зиму широкорядним способом.

   Агротехніка вирощування земляної груші дуже подібна до картоплі, і за хімічним складом бульби також подібні до картопляних. За поживністю вони перевершують багато овочів і в два рази цінніші кормових буряків. Вони містять до 3% білка, мінеральні солі, розчинний полісахарид інулін (від 16 до 18%), фруктозу, мікроелементи, 2-4% азотистих речовин. Досить багаті вітаміном В1, містять вітамін С, каротин. Вміст цукрів в бульбах збільшується залежно від термінів збору за рахунок відтоку поживних речовин із стебел і листя.

   Першими з європейських країн з цим овочем в 1610 році познайомилася Англія, потім Франція. Земляна груша виявилася настільки плідною, що через 20 років після своєї появи вона за доступними цінами продавалася на ринках Англії. У Голландії та Бельгії топінамбур відварювали у вині з вершковим маслом, домагаючись подібності з денцем артишоку. Тому і називали «підземним артишоком».

   У Росії земляна груша була відома в XVII столітті, але не як овоч, а як цілюща рослина. Цар Олексій Михайлович наказав опитати всіх знахарів про відомі їм способи лікування і цілющих травах, якими вони коли-небудь користувалися. Знахарі повідомили, що серцеві хвороби вони лікують настояною на вині земляною грушею. Але потім її стали готувати і подавати на стіл як вишукану страву, причому лише в багатих будинках. У куховарських книгах з'явилися рецепти приготування страв з незвичайних бульб, які іноді плутали з картоплею, розглядаючи як її різновид.

   У XVIII столітті розповсюдження картоплі різко скоротило споживання земляної груші. У 1844 році її почав вихваляти, оголосивши несправедливо забутим, французький учений Ж. Б. Буссенго і топінамбур знову привернув увагу любителів вишуканих страв.

   У 30-х роках XX століття овочівник А.А.Валягін пропагував земляну грушу як вельми врожайну, морозостійку і невибагливу культуру. Відомо, що  за участю Н.І.Вавилова було прийнято рішення про ширше культивування топінамбура в колгоспах, де відзначалася його висока врожайність. Проте спроба його збору і зберігання подібно картоплі призвела до великих втрат врожаю при зберіганні його після осіннього викопування, бо навіть невелике ушкодження бульби призводило до швидкого її псування.

   На сьогоднішній день у кожному українському селі можна знайти господарства, де вирощують і полюбляють топінамбур – надзвичайну грушу – земляну.