Чому крота-зірконоса назвали саме так, навіть пояснювати непотрібно. Коли подивитися на  мордочку цього незвичайного представника комахоїдних тварин, то добре видно, що на носі наявна  облямівка із рожевих «променів». Вони дійсно схожі на зірочку, особливо коли ці «лучики» нерухомі. Але таке буває рідко, адже звірок досить енергійний. Полізе в нірку, чи пірне під воду, і ці вирости допомагають йому схопити здобич, відкинути в сторони грудки землі або розсунути густі зарості водоростей, хоча підглянути такі моменти важко, так як тваринки не люблять, коли за ними спостерігають. Живуть поодинці. Самці і самки у них майже не відрізняються за розмірами, як в інших представників родини, де самці більші за самок. 

Нам, українцям, побачити таке на нашій території практично неможливо, тому що живуть кроти-зірконоси у Північній Америці,  а ще точніше на південному сході Канади або на північному сході США:  в північній частині Квебека і на півострові Лабрадор. Південна межа ареалу проходить по горах Аллегани та болотах Окофенокі в штаті Джорджія.  Саме там мешкає ця цікава тваринка. Довжина тіла 10-13 см, довжина хвоста 7-8 см, який вкритий лусочками і рідкими волосинками. Голова неначе безпосередньо з'єднується з тулубом, не переходячи в шию.  Очі маленькі, але не приховані під шкірою, відсутні зовнішні вушні раковини, а слухові отвори вкриті шерстю. Кількість зубів - 44, вони дрібні, ікла і передкорінні не примикаються один до одного, тобто розділені проміжками.

Хто хоче все-таки побачити поведінку зірконоса, то необхідно запастися терпінням. Прийдеться довго і нерухомо просидіти у місцях, де ці звірки виходять із нірок. Побачити це місце можна за гірками викинутої землі біля входу. І ось із нірки показується рожева мордочка, головне – не злякати звірка. У воді він ловить водних комах, ракоподібних і, навіть, дрібну рибку, а на суходолі збирає дощових черв’яків, молюсків та інших безхребетних. Коли здобич схоплена, «промінчики» на мордочці стягуються, а передні лапи допомагають притримувати їжу.  Щоб напитися, він занурює мордочку у воду. Важливу роль у виявленні здобичі грають ті ж самі рухомі, чутливі «промінчики» на носі, яких нараховують аж 22. Під час дослідження дна водоймища зірконіс 20-ма відростками торкається грунту, тоді як 2 з них завжди направлені вперед. Під час прийняття їжі він притискає відростки до морди. Відчувши небезпеку миттєво ховається.

Зірконоси досить ненажерливі і тому постійно зайняті пошуками поживи. Робити запаси вони не вміють, а без їжі можуть вмерти за раховані години. Крім голоду, інший ворог для них – холод. Тому від нього рятується ці кроти постійним рухом і пошуками обіду. Саме із-за цих причин зірконоси активні круглий рік, а взимку більше часу проводять під водою, ніж влітку. Вони вправно плавають і пірнають в пошуках корму, навіть, взимку під кригою. У воді лапи і хвіст рухаються в одному ритмі. Але риттям землі він займається тільки час від часу, віддаючи перевагу плаванню.  

На відміну від своїх братів – звичайних кротів, зірконоси багато часу подорожують по поверхні землі, і вдень, і вночі. А коли необхідно швидко заритися, вони вміють миттєво це зробити, копаючи передніми лапами підземні коридори, прокопуючи досить складну систему ходів. За 1 хвилину зірконіс здатний викопати в землі коридор завдовжки 30 см, адже  передні кінцівки дивовижно великі, лапи довгі й широкі, кисті повернуті назовні. Під час плавання вони виконують функцію ласт, а під час риття підземних тунелів служать лопатою.  На кожній кінцівці у них по 5 пальців із могутніми кігтями. Вважають, що кріт-зірконіс хизується своїми лускатими лапами і товстим, пухнастим, водовідштовхувальним хвостом.

Цікаво, але зірконоси не бояться тих місцевостей, які намагаються уникнути наші кроти – це вологі ліси і болота. У сплячку зірконіс не впадає. Взимку і рано навесні хвіст цього крота стає тоншим, оскільки тоді вже витрачені запаси жиру, які тварина відкладає саме в цьому органі. 

Копаючи землю, люди часто натикаються на дрібні ходи кротів-зірконосів. Їх може бути значна кількість. Ці ходи частіше всього кормові, і пошкоджуються вони не лише людиною, їх також руйнують дощі, ерозії грунтів та інші природні явища. Але всякий раз тварини завзято починають будівництво таких лабіринтів знову, відновлюючи зіпсовані підземні дороги. 

А ось хід-тунель зірконоса виявити набагато важче. Він захований глибоко, щоб зручно і спокійно було відпочивати, не зважаючи на життя зверху. Тут же вони і ховаються від небезпеки і виводять потомство. Будують вони ці ходи-тунелі досить довго, складаючи землю на поверхні в акуратні горбики. Прокладаючи підземну дорогу тваринки не вередують, а ведуть її як прийдеться, тільки для гніздової камери відшуковують місце ретельніше. Інколи кроти-зірконоси знаходять яке-небудь підвищення і будують всередині систему ходів, а потім вистилають їх сухою травою і листям. Вихід повинен бути обов’язково поруч з водою, а в найдальшому кінці тунелю звірки влаштовують шароподібне розширення, де і з’являються на світ малі кротенята. 

В одному приплоді їх буває від 3 до 7 і народжуються вони ранньою весною. У новонародженого зірконоса шкіра гола, тобто без шерсті і дуже маленькі 3-6 мм «промінчики» на носі.  Днів через 10 починають рости волосини, і до трьохтижневого віку дітки стають схожими на темні мініатюрні грудочки. Ростуть малюки швидко і до місяця вже стають самостійними, що можуть без допомоги батьків виходити із нірки на поверхню. В цей час вони досить товариські, можуть видавати писк високих тонів. 

Численні дослідження вчених за зірконосами тривалий час задавалися запитанням: чому ці тварини живуть саме в Північній Америці. За останніми дослідженнями було встановлено, що зірконоси з’явились серед кротових близько 30 млн. років назад і не в Америці, а десь у Євразії. Звичайно, історія виникнення досить давня, але тварини відрізняються дійсно цікавими особливостями.