Вивчаючи водоплавних птахів, ми часто згадуємо досить цікаву представницю цієї групи – гагару, яка за формою тіла зовнішньо нагадує наших звичайних качок. На жаль, у нашій місцевості гагар часто не побачиш, хоча інколи вони можуть зимувати біля українських водоймищ. Здавна люди називають гагару посланницею богів. Вважають, що таке співзвучне слово «гагара» означає сильна і горда. За стародавньою північною легендою, зграя гагар, що перекликаються в польоті, супроводжує душі померлих, так як крики, що їх видають ці птахи - тужливе га-га-га.

Видів гагар багато, наприклад, гагара чорношия, гагара червоношия (червонозоба), гагара полярна, гагара темнодзьоба, причому кожен з видів має свої особливості, що і відрізняє їх від інших, але загальні ознаки властиві всім. 

       Гагари вміють плавати під водою, оскільки можуть витісняти повітря з легень, пір'їн і повітряних мішків. У м'язах і крові цих птахів міститься запас кисню, особливо необхідний для підтримки життєво важливих функцій організму під час тривалого пірнання. Одночасно із організму виводиться двооксид вуглецю, що нагромаджується у тілі гагари, яка довго перебуває під водою. Гагари здатні протриматися під водою півтори хвилини, пропливаючи при цьому понад сто метрів і досягаючи глибини 10 м. На відміну від інших водоплавних птахів, яким для підняття у повітря з води необхідно розбігтися, червонозоба гагара злітає без особливих зусиль. 

        Відомо, що сила гагар саме в їхніх важких кістках. Всім відомо, що у птахів кістки містять спеціальні порожнини для полегшення тіла в польоті, а в гагар таких порожнин немає. Хоча вчені вважають, що це не заважає цим міцним птахам поводити себе в польоті як потрібно. Зате на суходолі вони переміщаються погано, незграбно, ледве не повзають. Отже, завдяки таким особливостям гагари відрізняються від відомих нам водоплавних видів гусей, качок, лебедів. 

       Пара гагар будують гніздо разом, цікаво те, що гнізда вони будують трьох типів:

1. Перший тип найбільш поширений, характерний для відносно глибоких озер з чітко вираженими сухими берегами, відкрито біля води (як правило, не далі 30-50 см). Розміри: діаметр гнізда 30-40 см, діаметр лотка 20-25 см, глибина лотка 3-4 см. Пересуваючись по суходолі поповзом, гагари залишають за собою витоптані стежки. по якій насиджуючий птах сковзає у воду. Гніздо являє собою щільно утрамбовану купу сфагнуму, стебел осоки, пухівки та інших рослин. На вершині добре виражений лоток. 

2. Гнізда другого типу влаштовуються на мілководдях глибиною 10-60 см у заростях осоки. Таке гніздо подібне до усіченого конусу, складене зі стебел, кореневищ та листя надводних рослин, основою занурене у воду, де воно спирається на дно або підтримується у напівплавучому стані стеблами оточуючих рослин. 

3. Гнізда третього типу характерні для великих, зарослих очеретом озер лісостепової та степової зон та розміщується на старих ущільнених заломах очерету та наносах іншого матеріалу, на неглибокому місці. 

      Шлюбний період гагар спокійний, всі ігри відбуваються на воді. Птахи плавають поруч один одного, часто кивають головами, ненадовго пірнають, інколи приймають своєрідні пози та кричать. Нерідко самець, вискочивши із води, приймає вертикальну позу, притиснувши дзьоб до грудей. Такі ж рухи виконує і самка. Потім пара переслідує одне одного у воді і лише тоді вони виходять, шукають собі місце поближче до води і починають будувати гніздо. 

       Самка і самець насиджують кладку почергово. Яйця постійно повертають, але інколи можуть насиджувати якийсь камінець чи ракушку, схожі на яйце. Пташенята, що вилуплюються першими, отримують більше уваги, ніж інші. Коли якесь пташеня гине, то ніколи не перше. Шкаралупу від вилупленого пташеняти гагара відносить в місця, які найглибші, мабуть, щоб відволікти увагу від хижаків, якими по-перше є щуки та чайки.

       Навчання плаванню відбувається вже тоді, коли пух пташенят тільки-що висох. Дорослі птахи заставляють пливти своїх малюків метрів по 500, до якоїсь безпечної і спокійної для них ділянки. Досить часто пташенята сидять на спині батьків, їм це дозволяється робити тижнів два. Дорослі гагари годують малюків десь три місяці, поки ті самі не навчаться ловити рибу. 

       Живуть гагари років 20-30, і причому одна й та ж пара разом живе все життя. 

       Гагари ще відомі своїми криками, які добре чути тихими вечорами та ночами. Якщо необхідно знайти один одного в зграї, вони вигукують певними гудками, а якщо самець і самка кличуть один одного, то їхні звуки схожі на стогін. Але, якщо небезпека загрожує їм самим чи пташенятам, їхні звуки схожі на регіт. Причому регіт такий несамовитий, що люди інколи вживають вислів при деяких ситуаціях «сходиш з розуму як гагара». Самці мають свій оригінальний переливчастий територіальний клич, що у кожного відрізняється за силою, висотою та послідовністю звуків. У деяких творах гагару називають «духом північних озер».

       Гагари досить прискіпливі до чистоти водоймищ, тому їхня кількість зменшується у зв’язку із систематичним забрудненням води. Особливо чутливі птахи до ртуті, яку кислотні дощі перетворюють в отруйні сполуки. Ртуть в організмі гагар руйнує нервову систему. Птахи стають в’ялими і не можуть повноцінно захищати територію, гнізда, пташенят, а також без причини можуть просто їх залишити. Гірше того, самки перестають нестися взагалі. Пірнати у воду за поживою вони також надовго вже не можуть, тому гинуть від голоду.

Захопившись змазуванням пір’я, гагари іноді приймають найбільш незвичайні пози. Їх не раз бачили лежачими на спині на воді, де птахи рівняли пір’я на череві.

       Гагари відрізняються між собою незначними ознаками, деякі відмінності вказані у назвах видів: чорношия, червоношия, світлошия, темно дзьоба, світлодзьоба… 

       Червоношия або червонозоба гагара – одна із найдревніших пернатих мешканців нашої планети. Її далекі предки жили на Землі ще 30 мільйонів років тому. Даний вид широко розповсюджений в Арктиці та приполярних регіонах: від Північного Льодовитого океану до кордону лісів на півдні. Червонозоба гагара зустрічається на європейському узбережжі в зимовий період. 

       Краще червонозобої гагари вміють пірнати лише пінгвіни. Під водою гагара працює своїми сильними ногами й почасти крилами. Вона може пірнати на глибину до 10 м і близько хвилини знаходитись під водою. Її чірувато-бура спина всіяна дрібними світлими цятками-„зірочками". Шлюбне вбрання птах зодягає у квітні чи травні і носить до осені. Саме тоді на попелясто-сірій шиї видно пляму кольору червоного вина, із-за якої птах і отримав свою назву. Червоношиї гагари розвивають у польоті швидкість до 60 км/год. Стурбована червоношия гагара видає характерний крик, схожий на нявчання кішки. Таким же криком птах відлякує чужинця, що потрапив на його територію.

       На всій території України гагара чорношия або чорновола - пролітний вид, що регулярно зимує біля морського узбережжя, зрідка - на окремих водоймах в глибині суходолу. Її назва пов’язана з тим, що підборіддя й верхня частина низу шиї чорні, нижня частина шиї також чорна, хоча і з пурпурово-синім і зеленим полиском. По боках шиї і вола чергуються повздовжні білі й чорні смуги. 

       Чорношия гагара знаходиться під водою довше за всіх своїх родичів - 5 хвилин. Голос у неї грубіший і нижчий за тональністю, ніж у червоношийої, і  звуки різноманітніші, що нагадують стогін, гавкіт, крякання, регіт тощо.

       Білошия поширена в Північно-Східній Азії, на Чукотському півострові, в арктичних і субарктичних областях Північної Америки. Дорослі самець і самка влітку схожі на чернозобу гагару, від якої відрізняються світлою, білуватою зверху шиєю і потилицею. Оптимальні умови для гніздування знаходить в приморських тундрах з численними озерами, населяє так само і подібні за умовами внутрішні тундри, особливо в долинах річок. Взимку тримається в прибережній морській зоні. 

       Полярна гагара - це беззахисний на суші птах, який, прекрасно почуває себе на воді, бо плаває він досить досконало. Основною їжею цих птахів є риба, хоча не відмовляються і від водоростей, комах, ракоподібних, черв'яків, молюсків і водних комах. Зрідка їсть водні рослини. Під час рибної ловлі спочатку опускає у воду голову з дзьобом і досліджує простір під собою. Потім пірнає, миттєво зникаючи під водою, і не видаючи майже ніякого шуму.

       Білодзьоба гагара поширена на арктичному узбережжі і на північ від узбережжя Євразії. Населяє приморські і внутрішні рівнинні і горбисті тундри з численними озерами, іноді заходить в лісотундру. Основна умова гніздування - присутність багатих рибою водойм (великих озер і річок, або морського узбережжя). Спосіб життя загалом як у інших гагар, але вона найобережніша і мовчазна з гагар. 

  Белодзьобі гагари дуже консервативні: з року в рік вони гніздяться на одному і тому ж місці, використовуючи нерідко торішнє гніздо. Причому на водоймі, як правило, протягом декількох років селиться тільки одна і та ж пара птахів. Для пристрою гнізд найчастіше обирає низинні миски або острова. Висиджування пташенят у белоклювий гагари відбувається довше, ніж у інших видів гагар, і вона змушена приступати до розмноження раніше. Це робить її гнізда дуже вразливими до раптових підйомів води, до переміщень льоду та іншим несприятливим факторам.

Влаштовують гнізда, коли встановиться рівень води на водоймах після весняного водопілля. 

       Темнодзьоба гагара прекрасно пірнає, щоб спіймати єдину для неї найкращу поживу - рибу. Її вона видивляється, перебуваючи на поверхні води та зануривши голову якнайглибше і водить нею зі сторони в сторону. Побачивши рибу, вона стрімко витягує тіло, сильно працює лапами і легко її досягає. Рекорд її глибини - 60 м.

     Кожного року темнодзьобі гагари намагаються зайняти своє попереднє гніздо, навіть, борються за нього з іншими птахами, щоб відвоювати свою територію. Відомі випадки, що гагари вбивали своїх суперників. 

  У деяких країнах темнодзьоба гагара досить популярна, вона зображується на одязі, особливо спортивному та дитячому, на кухонному посуді та інших товарах побуту.

       Основна причина скорочення чисельності гагар - зростання неспокою внаслідок інтенсивного відвідування берегів озер рибалками і туристами. При цьому птахи довго не повертаються на гніздо і кладка стає легкою здобиччю хижаків. Також часто птахи перестають використовувати такі водойми для гніздування. Велику загрозу також становить загибель пташенят і дорослих птахів в риболовних сітках.