Шкіра захищає тіло від пошкоджень та інфекції. Її пігмент затримує шкідливе для клітин випромінювання. Кровоносні капіляри та потові залози приймають участь у терморегуляції. Шкіра риб та амфібій необхідна ще й для дихання та осморегуляції. В шкірі розміщені дотикові, температурні та больові рецептори, а у риб ще й смакові. Похідні шкіри, а саме кігті, роги та копита слугують «інструментами» та захистом. У деяких отруйних видів жаб сильний захисний секрет використовується деякими народами для змазування стріл. Шкіра – носій особливого кольорового візерунку та різноманітних візуальних «міток», наприклад, гребінь півня, сідничі мозолі у мавп, що є ключовими стимулами, важливими у міжвидових та внутрішньовидових відносинах.
 Завжди багатошаровий епідерміс підстилає товста сполучнотканинна власне шкіра або дерма. Нижній (ростковий) шар клітин епідермісу зберігає у тварин протягом усього життя здатність до проліферації, постійно оновлюючи клітини зовнішніх шарів, які злущуються окремо чи скидаються всі разом – линяння. 
 У всіх наземних тварин у зовнішніх клітинах епідермісу утворюється структурний білок каротин, який постійно витісняє цитоплазму та ядро клітин, що призводить до їх відмирання. Так виникає роговий шар шкіри, похідні якого досить різноманітні. За рахунок нього виникають кігті, нігті, шкірясті мозолі, папілярні малюнки (відтиски пальців), дзьоби, роги та копита. Наприклад, у земноводних роговий шар досить тонкий, зате у плазунів розвинутий добре, утворюючи луски та щитки. Особлива морфологічна роль цього шару виявляється при утворенні пір’я та волосся гомойотермних хребетних.
 Пір’я на початкових стадіях свого розвитку дуже нагадує лусочки рептилій. Розвивається воно із росткового шару і тут же постачається із хроматофорів пігментом меланіном.
 Волосся ссавців не гомологічне ні пір’ям птахів, ні лускам рептилій. Їхня закладка починається з епідермальної точки, а дерма починає брати участь у процесах вже пізніше, при утворенні невеликого волосяного сосочка. До волосяної сумки прикріплюються гладенькі м’язи, при скороченні яких у тварин волосинки «стають дибом», а у людини утворюється так звана «гусяча шкіра». У серцевині волосини міститься повітря. У старих людей продукування пігменту зменшується чи взагалі зникає, і волосини в результаті повного відображення світла виглядають білими (сивими). Крім теплоізоляційної функції волоссю притаманна ще і дотикова функція, це наприклад, вібриси у котячих. Сумки вібрисів занурені у кровоносний синус і пов’язані з особливими механорецепторами.
 Всі шкірні залози епідермального походження. За типом секрецій серед них розрізняють голокринні, апокринні та мерокринні. У риб і личинок земноводних у ростковому шарі утворюються лише одноклітинні залози – клітини Лейдіга, розміщені серед інших епідермальних клітин і до моменту виділення секрету виявляються на поверхні шкіри. Під час метаморфозу ці клітини зникають і замінюються багатоклітинними залозами: голокринними отруйними та мерокринними залозистими. Лише у деяких груп плазунів зустрічається незначна кількість спеціалізованих залоз, які виділяють свій секрет, в тому числі і пахучі речовини. Бідна на залози і шкіра птахів, що мають лише парну куприкову залозу, жировий водовідштовхуючий секрет якої слугує для змащування оперення.
 У ссавців у процесі еволюції розвинулись три типи залоз:
- голокринні сальні;
- апокринні і мерокринні потові;
- апокринні молочні. Протоки молочних залоз однопрохідних відкриваються на невеликій заглибині, так званому молочному полі, звідки малюки злизують молоко. У інших ссавців молочні залози мають спеціальні соски, кількість яких різноманітна у залежності від плодючості виду. Закладка молочних залоз відбувається так: спочатку вздовж всього тіла закладаються молочні валики, потім у залежності від ряду в різних їх областях формується різноманітна кількість залоз:
- у приматів на грудях;
- у слонів під пахвами;
- у хижаків та свиней на череві;
- у копитних у паху. Такі способи закладки молочних залоз пояснює те, що у людини інколи можуть з’явитися додаткові молочні залози або просто додаткові соски.
 Утворення та виділення молока контролюється гормонально. Кров приносить до залоз амінокислоти, глюкозу та оцтову кислоту. У самих залозах відбувається синтез, накопичення та виділення трьох поживних компонентів молока: білка, лактози та жиру, відсотковий вміст яких у різних видів різноманітний. При цьому вміст білків змінюється зі швидкістю росту малюків.
 Забарвлення шкіри може виникати за рахунок наповнення кров’ю судин шкіри, як у курячого гребня, фізичної структури внутрішнього середовища та завдяки пігментам. Будовою пір’я птахів обумовлений, наприклад, синій переливчастий колір. А от зелений пігмент у хребетних зустрічається досить рідко. У папуг та квакш зелене забарвлення виникає в результаті комбінації жовтого пігменту та синього «структурного» кольорів. Білий колір пір’їн та волосся пов’язаний з ефектом повного відображення падаючих променів. В усіх хребетних пігменти спочатку знаходяться в хроматофорах, пігментних клітинах, які продукуються нервовим гребенем. У риб, земноводних та рептилій пігмент залишається в тілі, а у птахів та ссавців віддається клітинам епідермісу, пір’ю та волоссю. До пігментів, що накопичуються у вигляді зернистих структур, належать жовті, коричневі та чорні меланіни (в меланоцитах), оранжеві каротиноїди та жовтий рибофлавін. Завдяки переміщенню пігментних гранул всередині хроматофорів, донні риби, квакші та хамелеони здатні швидко змінювати свій колір. Птахи та ссавці реагують на зміну освітлення значно повільніше – пристосуванням швидкості синтезу меланіну в пігментних клітинах.
 Із мезенхіми дерми розвиваються луска у риб та покривні кістки всіх хребетних. Ці тверді утвори у давніх риб та амфібій інколи перетворювались у міцний шкірястий панцир. Сьогодні великі кісткові пластинки підстилають епідермальний роговий панцир черепах. Луска кісткових риб представлена плоскими кістковими пластинками, покритими епідермісом. У плакоїдної луски акул та скатів на базальній пластинці сидять зубовидні відростки, які проривають епідерміс. За способом розвитку та будови ці утвори відповідають зубам усіх хребетних. Таким чином, зуби можна вважати гомологічними покриву із шкірних зубів. Адже по краях щелеп у акул зовнішня луска поступово видозмінюється, переходячи в ротові ряди зубів.