Наш слух - це ключ до активної участі у навколишньому для нас житті. Незважаючи на свої відносно маленькі розміри, вухо є дуже складним органом. Виконуючи роль звукового фільтра, воно перетворює всі чутні нами звуки в певну інформацію. 

Орган слуху - дуже складний і тонкий механізм, який працює безперервно вдень і вночі, навіть, коли людина спить. Його завдання – перетворити звуковий сигнал у потік електричних імпульсів, які інтерпретуються мозком і в результаті сприймаються як звук.

Зовнішнє вухо, як локатор, першим вловлює звук, що проходить через вушний канал до барабанної перетинки. Сьогодні поговоримо саме про так званий локатор - вушну раковину. Біологічна та медична література пише, що зовнішнє вухо виконує дві основні функції – уловлює звукові хвилі та захищає середні і внутрішні його частини від несприятливих факторів. Але, головне все-таки призначення зовнішнього вуха – це уловлювати звук і направляти його в зовнішній слуховий прохід. 

Якщо подивитись на складну конфігурацію вушної раковини, то можна побачити її хитромудрі деталі: горбок, козелок, завиток, ніжки та інші. Вони не тільки не сприяють кумуляції звука, але навпаки, є перешкодою на його шляху.  А оскільки природа не терпить «архітектурних надлишків», то вже тільки будова вушної раковини примушує думати, що їй призначається більш складна роль, ніж тільки уловлювання звуків та захист від забруднення слухового проходу. У одному з медичних видань кінця ХХ ст.. було показано схему подібності вушної раковини з поздовжнім розрізом головного мозку людини, а саме великої півкулі. Їхні обриси надто подібні. Вчені вважають, що це не випадково, адже крім зовнішньої подібності, вони мають ще багато спільного у нервових зв’язках із системами організму. 

Переконує в цьому також іннервація зовнішнього вуха: своїми гілками в нього проросли блукаючий, язикоглотковий, лицьовий, трійчастий нерви та нерви шийного сплетіння. Це говорить про те, що хоч вухо і знаходиться на периферії тіла, але його контакти з центральною нервовою системою і з усіма внутрішніми органами досить тісні. Завдяки таким багатим нервовим зв’язкам зовнішнє вухо одержує можливість чутко «прослуховувати» весь організм, тонко уловлюючи хворобливі відхилення в стані внутрішніх органів і систем органів. 

Цю дивовижну особливість зовнішнього вуха зуміли розгадати ще в давнину: в трактаті східної медицини, наприклад, стверджується, що саме в зовнішньому вусі відбувається «скупчення головних ліній», які пов’язують його з усіма внутрішніми органами. Першу карту проекційних зон і активних точок вушної раковини з представництвами різних органів датують VІІ ст.. нашої ери і пов‘язують з іменем Сун Си Мао – засновником вухоголкотерапії. У Європі автором першої топографічної карти проекційних зон вушних раковин став французький дослідник П.Ножьє. У 1956 р. він представив результат своїх багаторічних праць учасникам міжнародного конгресу. Це виявило на всіх враження бомби, яка розірвалась, так як зовнішнє вухо постало у якості «пульта керування», звідки діючи на певні точки і зони можна впливати на функції як окремих внутрішніх органів, так і організму в цілому. Для практичної діяльності вчений особливо рекомендував 30 найбільш значимих точок. 15 з них називають пунктами органів, тому що вони пов’язані з внутрішніми органами, м’язами, органами чуттів. А 15 інших точок – це «пункти-господарі», оскільки через них вдається впливати на весь організм. Навіть, звичайне миття та витирання людиною вушних раковин взаємодіє на організм в цілому. Холодна вода тонізує, стимулює, бадьорить, а тепла розслабляє та заспокоює. Висновок вчених простий: якщо знаєте, що можливо день буде напружений – необхідно мити вуха холодною водою. 

На сьогоднішній день аурикулярна, від «аурикула» - раковина, «улитка», діагностика збагатилась різноманітними клінічними та експериментальними дослідженнями. З’явились нові топографічні карти зовнішнього вуха, що відрізняються деякою деталізацією. А ось таке зображення вушної раковини може спричинити багато різних думок. 

Цікаво, але факт, що вушна раковина подібна унікальному витвору мистецтва, бо існує в єдиному екземплярі. Тому що, навіть, в однієї людини ліва і права вушні раковини відрізняються. Коли такі відмінності досить значні, то говорять про дисгармонію в організмі. І, навпаки, симетричність розміщення вушних раковин, строгість вигинів завитка і протизавитка, добре «зліплені» окремі деталі – це свідчення фізичної і психічної гармонії.  

Цікаво, але у людей-довгожителів є свої «маркери», тобто структурні особливості вушних раковин. У понад 80% людей, які перейшли межу 90-річного віку, зовнішнє вухо має три характерні особливості: достатньо великі розміри, видовжена і потовщена мочка, збільшення гребеня протизавитка. Спадкові хвороби також накладають свій відбиток на форму і величину вушної раковини. Наприклад, грубі порушення вушних раковин, знівечені та зрощені із сусідніми ділянками спостерігаються при олігофренії, хворобі Дауна, інших вроджених аномаліях. Крім цього, перенесені різноманітні захворювання також в більшій або меншій мірі виражаються в змінах певних зон та активних точок вушних раковин. Вчені-медики протягом численних досліджень описали, що у хворих на виразку шлунка проекційна зона на вушній раковині набуває форми горбика. А, якщо було зроблено резекцію шлунка, то це місце на раковині може перетворитися в серпоподібний мікрошрам, який складається із білих і червоних смужок. При хронічному захворюванні різних органів, на проекційних зонах з’являються тьмяні крапки блідо-жовтого або сіруватого кольору, ділянки пом’ятості чи незначні заглиблення.

Частіше при захворюваннях змінюються не лише шкірні покриви в області активних точок, а їхня чутливість: вони стають болісними, у них зникає так званий електрошкірний опір і відповідно зростає електропровідність. На цій властивості і базується діагностика по вуху – аурикулодіагностика. Спостереження показали, що у більшості здорових людей електропровідність проекційних точок вушних раковин стабільна: стрілка мікроамперметра коливається у межах 0 – 1. У 120 людей кілька днів вимірювали електропровідність у точці стравоходу до та після їжі. Виявилось, що на прийом їжі точка ніяк не реагує і стрілка показує однакові цифри. А ось на найменші больові відчуття активні точки реагують досить чутливо. Ще цікаве спостереження: при здачі крові з пальця ми одну лише мить відчуваємо різкий біль від скарифікатора, а стрілка амперметра відхиляється до 7-12 мікроампер.Зміни електропровідності в активних точках зовнішнього вуха співпадали із даними клінічного діагнозу майже у 90%. Ось вам і свідчення діагностичної «електричної карти» вуха. Отже, якщо був діагноз, повинне бути і лікування. І воно було: археологами знайдені кам’яні голки різної форми. Також тисячоліттями східною медициною використовувалися металічні голки, припікання, прогрівання, натискання на активні точки. Сьогодні, завдяки технічному прогресу у металічної голки з’явились союзники – лазер, ультразвук, електричний струм… Отже, діапазон аурикулярної терапії постійно розширяється.