Тіло людини досить злагоджена біологічна система і працює завдяки діяльності різноманітних систем органів. Всім відомо, що однією із основних ознак живого є здатність до переміщення в просторі, тобто руху. Ми ходимо, бігаємо, піднімаємося вгору по східцях, сідаємо, встаємо, крутимося в танцях, робимо гімнастичні вправи і т.д. І все це завдяки скороченням скелетних м’язів і не просто скороченням, а ритмічним скороченням. Основну роботу здійснює, звичайно, м’язова система. У людини більше 400 скелетних м'язів. Вони складають близько 1/3 маси тіла дорослої людини. Серед скелетних м'язів розрізняють м'язи короткі та товсті, широкі й пласкі, розташовані в основному на тулубі, а також довгі та тонкі, які знаходяться на кінцівках. Скелетні м'язи перекидаються через один, іноді через два і більше суглобів (згиначі передпліччя, кисті, пальців). Скорочуючись, м'яз укорочується, потовщується і рухається щодо сусідніх м'язів. Укорочення м'яза супроводжується зближенням його кінців і кісток, до яких він прикріпляється. У кожному русі беруть участь звичайно декілька груп м'язів.

За характером рухів м’язи поділяють на згиначі і розгиначі, на ті, які приводять і відводять, піднімають і опускають, повертають, обертають, стискають, розтискають. М'язи, скорочення яких спричиняє рух кінцівки від тіла, називаються відвідними, а ті, що наближають кінцівку до тіла, - привідними. М'язи-обертачі при скороченні обертають ту або іншу частину тіла (голову, плече, передпліччя). 

Окремі м’язи або група м’язів можуть спільно здійснювати рухи в одному напрямку – це м’язи-синергісти.  Коли м’яз здійснює протилежні дії і одна група м’язів протистоїть іншій, їх називають м’язами-антагоністами. Будучи антагоністами, вони постійно, неначе протирічять один одному. Але такий антагонізм закладений не в самих м’язах, а в нервових центрах, регулюючих їхню роботу. М'язи-антагоністи не перешкоджають діяльності м'язів-синергістів; при скороченні згиначів одночасно розслаблюються розгиначі, що забезпечує узгодженість рухів. Наприклад, м’язами-антагоністами є: біцепс і трицепс, які згинають і розгинають руку; квадрицепс і біцепс стегна згинають і розгинають ногу.

Як відомо, накази всім скелетним м’язам  віддають рухові центри головного мозку. Звідси сигнали поступають у спинний мозок до особливих нервових клітин – мотонейронів, а потім по їх довгих відростках, що виходять за межі спинного мозку, до відповідних м’язів. Центри, які посилають накази м’язам-антагоністам, знаходяться в протилежних функціональних станах: збудження центру, що відповідає за роботу згиначів, викликає гальмування нервових клітин центру, який керує розгиначами. Наприклад, коли до згиначів передпліччя лівої руки із вищого центру приходить сигнал скоротитися, мотонейрони збуджуються і м’язи скорочуються. Але одночасно настає гальмування мотонейронів розгиначів і вони розслабляються. Скорочення одних і розслаблення інших м’язів і дає нам можливість призвести механізм згинання. 

Проте м’язи виступають не просто як пасивні виконавці наказів, вони і самі беруть активну участь в регуляції своєї діяльності. Як тільки розгиначі розслабились і розтягнулись, активізуються закладені в них специфічні рецептори, якими забезпечений кожний скелетний м’яз нашого тіла - м’язові веретена. Свої сигнали вони посилають за двома адресами: до мотонейронів згиначів ідуть імпульси, що викликають їх гальмування і свої власні загальмовані мотонейрони активізуються, неначе наказуючи приготуватися. Ось так розгиначі готують умови для наступної активної дії – розгинання руки. За такою ж схемою працюють і м’язи-антагоністи для бігу, стрибання, плавання… Всі м’язи, які беруть участь у згинанні і розгинанні, мають неодмінну умову – вони повинні бути у тонусі, тобто постійному мимовільному напруженні. Накази, які віддаються м’язам, вимушують їх не до швидких скорочень і розслаблень, а до стійких і тривалих. І в цьому випадку між м’язами-антагоністами наявне своєрідне протиборство, завдяки якому людина отримує можливість утримувати певну позу або змінювати її. 

Цікаво, але на першому році життя дитини згиначі мають явну перевагу над розгиначами. Оскільки тонус згиначів високий, новонароджені і намагаються весь час зігнути ручки, підтягнути колінця до животика, а підборіддя – до грудей. Все це біологічно оправдано, адже така поза допомагає малюку, наприклад, регулювати постійну температуру тіла. До 2 місяців життя у дитинчат вже починає встановлюватися тонус м’язів – розгиначів шиї, і малюк починає тримати голову. Після цього зусилля організму направлені на підтримання тонусу м’язів-розгиначів, завдяки чому розгинаюча мускулатура кріпне і розвивається. І через декілька місяців дитина вже може сидіти, потім повзати і, нарешті, стояти. 

Людиною прямостоячою нас роблять саме м’язи-розгиначі. І для того, щоб утримувати тіло у вертикальному положенні, їм приходиться протистояти не тільки силі згиначів, які намагаються зігнути нас, але й силі тяжіння, яка діє спільно із згиначами. Не дивлячись на те, що у дорослої людини найкраще виражений тонус м’язів-розгиначів тулуба і нижніх кінцівок, вони не завжди отримують перевагу. Наприклад, у класі за партами сидять учні, плечі яких опущені, спини зігнуті дугою також стоять зсутулені дівчата, фігури яких осіли донизу, спини згорбились, голови опущені. Тут помітно неозброєним оком, що мускулатура розгиначів розвинута досить слабко і не працює з повною віддачею. Адже пряма спина, розправлені плечі, розгорнуті груди, піднята голова, тобто правильна постава – це не лише краса, але й здоров’я та висока працездатність. 

Який же існує зв’язок між поставою і працездатністю? Прямий зв’язок! Зведені й опущені плечі, впала грудна клітка затрудняють вентиляцію легень, їхній життєвий об’єм стає меншим і організм випробовує недолік кисню, що в першу чергу впливає на серцево-судинну систему та головний мозок. 

Дозволяючи певній групі м’язів-розгиначів, наприклад, м’язам тулуба, плечового поясу, шиї лінуватися, ми тим самим мимоволі активізуємо їхніх антагоністів – згиначів. Причому, чим менше ми тренуємо розгиначі, чим більше даємо їм відпочивати, тим більше вони втрачають здатність тривало напружуватись і тим швидше втомлюються і слабшають. 

Вченими було досліджено дітей дошкільного, шкільного віку та студентів. Їхні результати були дивні. Виявилось, що серед дошкільнят більшість мали правильну поставу. Але із кожною наступною віковою категорією дітей із відхиленням постави було все більше. Спостерігались, наприклад, кругла або сідловидна спина, асиметричні плечі, криловидні лопатки. Серед студентів таких дефектів було найбільше. Вчені зробили висновок, що м’язи-розгиначі потребують постійних, систематичних тренувань. По-перше, це заняття фізкультурою, гігієнічна гімнастика, плавання, теніс та інше. В основному всі види спорту укріплюють м’язи-розгиначі. Багато професійних атлетів переконані, що м’язи-антагоністи необхідно качати в один день. Наприклад, біцепс необхідно качати разом з трицепсом, а груди слід качати в сукупності зі спиною, оскільки їх фізіологічні функції протилежні одна одній. Таким правилам слідував відомий усім нам Арнольд Шварценеггер, який був переконаний, що спільні тренування спини і грудей – найкоротший шлях до нарощування величезної м’язової маси корпусу.

І ще, на давати собі ніяких поблажок, тобто не розслаблятися при кожному зручному випадку. Необхідно постійно напружувати свою розгинаючу мускулатуру і тоді вона набуде здатності працювати довго і без зайвої втоми. А від цього виграє наше здоров’я.