Життя людини складається з двох основних фаз: бадьорості і відпочинку (сну). У стані сонливості, втоми, нудьги  та інших розслаблених станів дихання стає неглибоким та монотонним. У крові накопичується вуглекислий газ та інші продукти обміну, які діючи на дихальний центр, викликають позіхання – рефлекторний дихальний акт, що складається із глибокого повільного вдиху й швидкого видиху. Існує кілька версій, що пояснюють його причини. 

Кожен з нас може підтвердити, що позіхання "заразне". Часто можна спостерігати, як у колективі людей, коли хтось один починає позіхати, то "заражає" цим всіх оточуючих. Складно сказати, наскільки це вірно з наукової точки зору, але деякі антропологи вважають, що рефлекс до повторення позіхів сусіда залишився у нас від мавп. Відомо, що шимпанзе дуже люблять передражнювати позіхання один одного. Тобто, позіхаючи услід за сусідом, ми просто підсвідомо передражнюємо його.

Канадський вчений Джордж Бубенік вважає, що позіхання дісталася нам у спадок від наших первісних предків, воно було засобом невербальної комунікації між групами і допомагало синхронізувати поведінку людей в спільноті. Наприклад, якщо хтось з членів громади відчував втому, то, позіхаючи, він подавав знак про це, і тоді все співтовариство переходило від стану неспання до сну. Цікава гіпотеза, не так? 

Атсусі Сенг з Бірбекського коледжу, що входить в Лондонський університет, і його японські колеги перевіряли реакцію на позіхання у здорових дітей і дітей-аутистів. Ними було встановлено, що аутисти не реагують на чужі позіхання. 

Також, однією з причин позіхання вважається реакція організму на перепади атмосферного тиску. При позіху відбувається вентиляція порожнини середнього вуха, яка з’єднана євстахієвою трубою з горлом. Таким чином, позіхаючи, людина вирівнює внутрішній тиск із зовнішнім, атмосферним.

Біоенергетики сьогодні мають свою думку: коли одна людина позіхає, то цим забирає певну кількість енергії того, хто знаходиться поруч. Наступна людина, позіхаючи, поповнює свою енергію від інших оточуючих людей. І так по ланцюжку. Цікаві спостереження були проведені у досить великій кількості людей, запустивши серед них осіб, які імітували позіхання. Але дивно, ніхто протягом двох годин імітації не «заразився» цим процесом. Тому можна стверджувати, що природне позіхання енергетично залежне, а штучне, звичайно, ні. 

Науковці з Університету штату Нью-Йорк виявили, що до зараження позіханням більш схильними є люди, в яких активніше реагують на подразники ділянки мозку, що відповідають за співчуття.

Позіхання порівнюють з вентилятором, який охолоджує процесор комп'ютера, який перегрівся. Наш мозок краще працює в охолодженому стані і позіхання допомагає йому охолонути, а значить, що покращує працездатність нашого мозку.

Деякі вчені вважають, що позіхання, направляючи в мозок кисень у разі необхідності, покликане підтримувати в напруженні певний рівень пильності за процесами життєдіяльності. Тобто організм сам регулює свої процеси: потрібен додатковий кисень клітинам – позіхай! І в цьому, звичайно, є своя доля правди.

Далеко не завжди ми позіхаємо, коли відчуваємо втому або нудьгу? Більш того, відмічено, що спортсмени, які беруть участь у серйозних змаганнях, починають позіхати на старті. Навряд чи їх можна назвати втомленими. Їхній організм повністю мобілізований і сконцентрований на майбутній боротьбі. Трапляється, що позіхання раптово нападає і на парашутистів перед стрибками, і на музикантів перед концертом ...

Також дорослі люди, які вживають спиртні напої, знають, що після прийняття певної дози, через деякий час настає позіхання, яке всі сприймають за те, що вже досить випивати і пора відпочивати. Але ні! У клітинах при вживанні спиртних напоїв починають відбуватися хімічні реакції, які не властиві тверезій людині. Для їхнього перебігу необхідна значна кількість кисню, ось п’яна людина його і поповнює позіханням.

І зовсім нетрадиційний погляд на позіхання - народний. Позіхання в народі нерідко є ознакою наврочень. Якщо людину «сглазили», то вилікуватися допоможе свята вода. Треба полити нею чотири кути стільця, на якому сидить людина, що позіхає, при цьому промовляючи приповідку куди саме повинно піти позіхання. 

У 1987 році американський психолог Роберт Провайн разом зі своїми колегами провели експеримент, що мав на меті з'ясувати, чи є взаємозв'язок між вмістом у повітрі кисню і вуглекислого газу та позіханням. У випробуваннях брали участь студенти коледжу. Вони дихали по черзі чотирма сумішами газів, в яких в різних співвідношеннях присутні кисень і вуглекислий газ. З'ясувалося, що збільшення кількості вуглекислого газу в повітрі не викликає почастішання позіхання. У всіх випадках студенти позіхали зі звичайною частотою і тривалість позіхання також залишалася незмінною. Отже, залежність частоти позіхання від нестачі кисню не є на 100% правильною. 

Уолтер Смітсон, професор психіатрії з США вважає, що позіхання - своєрідний спосіб висловити своє ставлення до подій, не вдаючись до слів. Багато хто, відчуваючи нудьгу від спілкування з нецікавим співрозмовником, вдається до позіхань. Сказати це словами буває важко, ось вони неусвідомлено і вибирають позіхання як замінник слів. 

Прінстонський учений Ендрю Геллопа вважає, що ні втома, ні нудьга не є першопричиною виникнення позіхання. Насправді під час позіхання ми позбавляємося від гарячого повітря. В результаті його досліджень було виявлено, що частота позіхання безпосередньо залежить від пори року і температури навколишнього середовища. Чим більше різниця між температурою тіла і температурою повітря, тим частіше люди позіхають. 

Ендрю Геллопа брав участь в експериментах з підтвердження гіпотези охолодження головного мозку - терморегуляторної гіпотези, і прийшов до висновку, що саме підвищена температура мозку викликає приступ позіхання, а прохолодне повітря, що надходить при глибокому вдиху, сприяє її зниженню. Експерименти спочатку проводилися на щурах. Їм заміряли температуру головного мозку перед позіхами і після. У результаті цього було відмічено, що показники температури «до і після» відрізняються. Це відбувається тому, що позіхання прискорює приплив крові до голови, а прохолодне повітря сприяє теплообміну. 

Після експериментів на щурах і папугах, на підтвердження цієї гіпотези Геллопом були проведені спостереження за людьми. В експерименті задіяли 160 осіб. За однією половиною спостерігали влітку, а за іншою - взимку. Влітку температура навколишнього середовища приблизно дорівнює температурі людського тіла (близько 37C), взимку ж вона була дещо нижче (близько 21C). Результати проведеного експерименту підтвердили, що час року насправді відіграє важливу роль. За словами вченого, коли на вулиці повітря було прохолодним, то люди позіхали значно частіше. Звичайно, крім температури враховувалися і вологість, і час проведений людиною на вулиці, і час, витрачений перед цим на сон.

Ендрю Геллопа також зазначає, що в ході експерименту було виявлено зв'язок між частотою позіхання і часом, проведеним на вулиці. Особливо цей зв'язок був яскраво виражений влітку. Чим довше люди перебували на вулиці, тим менше ставало число позіхань. Дійсно, цікаві спостереження.

Але повернемося до фізіологічних процесів органів, які беруть участь в акті позіхання. У момент глибокого вдиху розправляються альвеоли, збільшується поверхня легень, і кров насичується киснем. В акті позіхання беруть участь м’язи ротової порожнини, обличчя, шиї, а коли людина потягується, то приєднуються ще й м‘язи рук, ніг, спини. Сигнали від них надходять в ретикулярну формацію, а звідти в кору головного мозку, активізуючи її діяльність. 

Інформаційно-освітній портал повідомляє цікаві факти про позіхання:

-позіхає не тільки людина, але і практично всі ссавці;

-немовля починає позіхати ще не народившись;

-середня тривалість позіхання - 6 секунд;

-друге позіхання настає не раніше 1-1.5 хвилини після першого позіхання;

-під час позіхання чоловіки рідше прикривають рот, на відміну від жінок;

-здорова людина позіхає не часто, але постійно. Тому людям, які дуже рідко позіхають чи позіхають дуже часто, слід звернутися до лікаря.

Отже, позіхайте на здоров’я!