Пошук:
Автор Pavlenko | 28 апреля 2013 | Коментарів: 0 | Переглянуто 5333
Рубрика: Статті

Зародження і розвиток екології людини

У програмі з біології для загальноосвітніх навчальних закладів мало часу відведено вивченню екології людини. Адже на сьогоднішній день ми маємо значний досвід по взаємовідношенню та взаємовпливу людини і довкілля. Із історичних джерел нам відомо, що взаємозв’язки людини і навколишнього середовища розпочалися з появою людини у біосфері.
Зміни у навколишньому природному середовищі під дією людського фактора були спричинені необхідністю людини задовольняти свої першочергові потреби у харчуванні та побудові житла. Головним чинником її розвитку були природні абіотичні явища та фактори: атмосферні опади, зміни пір року, зміни світлового дня… На стадії примітивного полювання, рибальства і збирання дарів лісів та лугів її діяльність не руйнувала природних умов існування. Перші порушення природної рівноваги з ініціативи людини сталися тоді, коли мисливці навчилися підпалювати лісові масиви, намагаючись полегшити цим полювання на тварин. Лісові пожежі нищили рослинний і тваринний світ даної території, оголюючи ландшафти, на схилах яких почали розвиватися ерозії і виникав певний дисбаланс у природі.
На цьому історичному етапі людина почала усвідомлювати, що деякі види її діяльності обертаються негативним впливом на  довкілля, від чого виникають певні проблеми і в неї. Саме з цими спостереженнями пов’язане зародження донаукових уявлень про місце і роль людини в природному світі. Давня людина мислила себе частиною природи, про що свідчать міфологія, вірування, пам’ятки матеріальної культури, які є джерелом інформації про екологічні уявлення первісної людини. Вони свідчать, що протягом раннього етапу в історії людства екологічне середовище було сприятливим для проживання і люди відчували себе невід’ємною частиною природи. Життя у пошуках їжі змушувало оцінювати умови і обставини полювання, про що свідчать печерні малюнки, наскельні живописні фрагменти.
Наступний етап розвитку взаємодії людини і природи розпочався з виникненням скотарства, прирученням диких тварин. Найдавніше були приручені тварини нехижацького походження, які забезпечували людей їжею, були невибагливими до умов проживання. Наприклад, першими були приручені собаки і вівці (десь 7500-9000 років тому), потім кози, свині, корови (7000-8000 років тому), коні, осли, верблюди (3000-4000 років тому), індики, кури, бджоли (2000-3000 років тому).
Поліпшення умов існування людей супроводжувалося постійним переселенням їх та їхніх тварин у більш сприятливі природно-кліматичні умови. Нерідко людські міграції спричинювали лісові пожежі, винищення рослинності, внаслідок чого території спустошувались, назавжди зникали тварини і рослини, які не могли адаптуватись до нових умов існування. Усе це негативно позначалося на господарюванні, забезпеченні їжею, спричинювало різноманітні незручності. Перший великий поділ праці - відокремлення кочових (скотарських) від осілих (землеробських) племен - розширив можливості людини у збагаченні продуктами харчування, що сприяло створенню ареалів штучних екосистем. У цей період розпочали формуватись примітивні одиничні поселення, удосконалюється обробіток землі, особливо після появи плуга. На агрокультурному етапі людської еволюції відчутно посилився антропогенний тиск на довкілля. Передусім це виявлялося у збільшенні площ оброблюваних земель, наслідком чого були поступове погіршення їх родючості, початок деградації ґрунтів.
На доісторичному етапі людству довелося пережити три екологічні кризи. Перша настала в період збиральництва, примітивного мисливства і рибальства (у теплий міжльодовиковий період останнього зледеніння). Спричинена криза була боротьбою за виживання між представниками двох типів людини - неандертальця і кроманьйонця, а завершилася перемогою кроманьйонця завдяки його перевазі в оволодінні технологією полювання з вогнем.
Друга екологічна криза виникла в період значного збіднення мисливських ресурсів у першій половині післяльодовикового періоду, коли зникла популяція мамонтів та інших холодостійких звірів, що було однією з передумов розмежування людства на землеробів і скотарів.
Третю екологічну кризу започаткувало втручання людини у природні процеси в період переходу від неоліту до ери металів, яке супроводжувалося використанням металевих знарядь праці в обробітку ґрунтів, добуванні твердого палива тощо.
З початком історичного періоду розвитку відносин людини і природи, тобто з початком нової ери, негативний вплив людини на довкілля прогресував у різних напрямах, серед яких домінував біолого-ботанічний. На той час припадають перші теоретичні обґрунтування походження тварин і рослин, взаємозв’язків між ними, процесів живлення і росту живих організмів. Великий інтерес до всього, що відбувається у природі і впливає на людське життя, виявляли представники античної науки і філософії. Давньогрецькі мислителі Анаксімен (610-540 до н. е.), Емпедокл (487/484-424/423 до н. е.), Ксенофан (580/587-485/490 до н. е.), які задумувалися над тим, як виникли і ростуть живі організми. Кілька трактатів на біологічну тематику, які містять і екологічні відомості, зіставляють різні живі організми, належать Арістотелю (384/383-322/321 до н. е.). Римський натураліст Пліній (23/24-79 до н. е.) на початку нової ери написав багатотомний твір «Природна історія», в якому йшлося про різні тварини і місця їх перебування.
Послідовність, системність у баченні цієї проблематики виявила натурфілософія - сукупність умоглядних уявлень про природу як цілісність, яка була першою історичною формою філософії, основою теоретичного осмислення природи. Особливого розвитку вона набула в Єгипті, Вавилоні, Давній Греції. Вчені, що репрезентували її, задумувалися над сутністю природи, космосу, процесами, що відбувалися в них, не протиставляючи їх людині. Особливо значущим щодо нагромадження цінних для екології людини знань стало утвердження у філософській думці антропоцентризму - філософського принципу, відповідно до якого людина є центром Всесвіту, найвищою метою всього, що відбувається у світі. Він зафіксував переорієнтацію уваги мислителів на проблеми людини, зокрема на проблеми гармонізації взаємодії в соціумі і світі природи. Напрацювання вчених на рубежі нової ери започаткували медико-фізіологічний (у теперішньому тлумаченні) напрям екології людини. На початку епохи Відродження були встановлені зв’язки між живими істотами і неживою природою, зафіксовані факти селекції рослин, сформульовані ідеї про зміни рослин внаслідок впливу довкілля.
Загалом, у донауковий період людство отримало багато інформації про фауну і флору, взаємозв’язок між живими організмами і рослинним світом, вплив людини на довкілля. На початку XVII ст. (період становлення науки) з винайденням мікроскопа людство отримало змогу проводити дослідження мікроорганізмів, харчових ланцюжків. Усе це утверджувало вчених у думці про єдність тваринного і рослинного світів, вплив на функціонування і розвиток живих організмів зовнішніх умов. Одним із перших серед природодослідників таку думку висловив французький учений Жан-Батіст Ламарк (1747-1829), наголошуючи у своїй гіпотезі еволюції людини на винятковій ролі навколишнього середовища як елемента адаптаційного процесу. У середині ХІХ ст. особливу роль у становленні біології відіграли наукові дослідження англійського природодослідника Чарльза Дарвіна, який обґрунтував теорію природного відбору і походження видів, яка містить багато цінних ідей для екології людини. Найважливішими для екології в теорії Ч. Дарвіна є обґрунтування ролі взаємодії різновидів і видів у зв’язку з умовами їх існування.
У другій половині ХІХ ст. розпочалося активне поширення екологічних знань, що посилило увагу науки і громадськості до проблем взаємодії між організмами, впливу на них навколишнього середовища. Значно системнішими, послідовнішими і цілеспрямованішими стали дослідження впливу зовнішніх умов на організм людини. Ними почали займатися вчені всіх європейських країн.
Виробнича діяльність людини відносно швидко змінювала біологічне та геологічне обличчя земної кулі. Сталість людини як виду пояснюється тим, що розвиток виробництва зменшує її залежність від змін оточуючого середовища. Існують декілька стадій взаємодії суспільства людини та природи :
- перша стадія існувала в час незамкненої соціоекосистеми тривала близько 2-3 млн. років від появи на Землі перших людей примітивного виду до виникнення близько 40 тисяч років тому сучасного людського виду;
- друга стадія пов’язана з появою людини розумної, коли відбувається різка зміна співвідношення природи і людського суспільства, що пояснюється напрочуд міцною сталістю людини як виду, здатністю її удосконалювати і розширяти виробництво продуктів вжитку.
- третя стадія взаємодії суспільства та природи почалася в середині XX ст. після закінчення другої світової війни, яка стимулювала різкий стрибок у розвитку науки і техніки. Це період активного розвитку локальних і регіональних екологічних криз, протистояння природи та людського суспільства, хижацької експлуатації всіх природних ресурсів. Характеризується розвитком глобальної екологічної кризи, нарощуванням гонки озброєнь всіма розвиненими країнами світу. Це стадія широкої хімізації, максимального світового виробництва пластиків. Людина своєю діяльністю на планеті все більше стала негативно впливати на природу.
ХХ століття породило проблеми, які торкаються не окремих держав, або регіонів, але й людство загалом. Людська цивілізація впродовж усієї своєї історії користувалася природою екстенсивно, постійно підвищуючи навантаження на довкілля. Використання природних ресурсів значною мірою позначилося на якості життя людей, проте економічне зростання, зорієнтоване на кількісні показники, зрештою призвело до колосального забруднення навколишнього середовища, а подекуди до незворотних наслідків, змінюючи характеристики Землі. Формування особистої безпеки у людини в повсякденному житті відбувається паралельно з формуванням її свідомості на відміну від інших представників тваринного світу, в яких інстинкт самозбереження генетичне детермінований. У процесі еволюції людина втратила підсвідоме відчуття небезпеки. Мало того, у процесі свого розвитку людина створила широкий спектр загроз власному життю і здоров'ю.
Отже, завжди існує вірогідність прояву небезпеки, адже в природі немає абсолютно безпечних явищ та факторів, все може бути небезпечним при формуванні певних умов. Це пов'язано з тим, що при певних обставинах навіть безпечний об'єкт, речовина можуть стати небезпечними. Через це можуть формуватися так звані системні кризи, коли руйнування, або зміни в одній ланці, частині системи, виводять з ладу весь об'єкт та пов'язані з ним інші об'єкти. Формується ланцюгова реакція негативних змін. Людина на сьогоднішній день є тією ланкою, яка може повернути зміни в природі і в безпечний (корисний), і в небезпечний (шкідливий) бік свого існування на планеті.

скачать dle 10.3фильмы бесплатно


Подібні публікації:
Екологічні фактори поза шкільним підручником біології Екологічні фактори поза шкільним підручником біології
 На сьогодні екологи розрізняють вже набагато більше груп екологічних факторів, об’єднаних у спеціальну класифікацію:...
Дарвінізм - життя Ч.Дарвіна після його смерті Дарвінізм - життя Ч.Дарвіна після його смерті
 ...після дарвінівського періоду у розвитку біології наступив післядарвінівський, який характеризувався інтенсивним розвитком біології....
Розробки уроків до теми Розробки уроків до теми "Організми і середовище існування" для 8 кл.
Організми і середовище існування 1. Вплив чинників середовища на тварин. 2. Етичне ставлення людини до інших видів тварин. Взаємовідносини людини...
Вплив чинників середовища на тварин. Вплив чинників середовища на тварин.
Вплив чинників середовища на тварин. (Поняття про ареал, біоценоз, біогеоценоз, ланцюги живлення, форми співіснування організмів.)...
Школа сприяння здоров’ю Школа сприяння здоров’ю
Підходи до вибору способу підтримання здоров”я протягом багатьох років змінювалися. Ідеальних умов для запобігання хворобам дуже багато і вони весь...
Навігація ↓
Реклама ↓
Статистика ↓
bigmir)net TOP 100

free counters
Реклама ↓
На сайті знайшли ↓