Еволюція -  необоротний процес розвитку живої природи. За шкільною програмою ми вивчаємо лише основи еволюційного вчення.  І, звичайно, головним при вивченні даної теми є засвоєння учнями знань про еволюційну теорію Чарльза Дарвіна. Адже він створив наукову концепцію еволюції живої природи, яку називають дарвінізмом. Цікаво те, що протягом всього свого педагогічного досвіду ні про одного вченого-біолога я не чула того, що постійно чую, коли вимовляю його прізвище: навіщо ми вивчаємо цю теорію?, чому в інших країнах її не вивчають?, Дарвін не правий!, чи Ви самі вірите в Дарвіна? і т.д.
 Після детальнішого вивчення дарвінізму, погляди учнів можуть змінитися. Адже після дарвінівського періоду у розвитку біології наступив післядарвінівський, який характеризувався інтенсивним розвитком біології. Еволюційна теорія набула нових змін, тобто настали нові її етапи. І головне те, що все базувалося саме на основі дарвінівської теорії. Дарвінізм вніс історичний принцип у вивченні живої природи і на її основі перебудував весь комплекс біологічних наук.
 Розвиток еволюційної теорії у післядарвінівський період розподіляється на чотири основних етапи:
1. 1859 – 1900 рр.– укріплення дарвінізму. Уже в 1860 р. з’явився перший переклад книги «Походження видів», у 1862 р. виходить французьке її видання, а у 1864 р. публікується російський переклад. Учені багатьох країн з натхненням прийняли вчення Ч.Дарвіна. Протягом цього етапу відбувалися два взаємопов’язаних процеси: а) подальше підтвердження еволюційної ідеї внаслідок цілеспрямованих пошуків її фактичних доказів; б) розвиток еволюційної теорії як самостійної галузі біології. На основі визначених Ч.Дарвіним причин еволюції у другій половині ХІХ ст.. всі зусилля дослідників були зосереджені на вивчення не причин, а результатів еволюції, зафіксованих у викопних рештках та організмах, що існували в даний період. Адже це набагато легше, ніж було Дарвіну, так як вивчити результати якого-завгодно процесу більш доступно, ніж пізнання його причин. Вирішення цих завдань йшло у двох напрямках – філогенетичному та екологічному.
 Філогенетичний напрямок - це накоплення доказів еволюції. По-перше – це палеонтологічні докази: археоптерикс, встановлення філогенетичних рядів, біогенетичний закон, знаходження на о.Ява залишків скелету мавполюдини – пітекантропа.
 У екологічному напрямку фундаментальне значення мав природний добір та адаптації, як результат його дії. Тому всередині екологічного напрямку склалось декілька областей дослідження на основі поєднання екології з класичними дисциплінами – морфологією, фізіологією та палеонтологією.
 Прикладами еколого-морфологічних досліджень є явище мімікрії, утворення захисного та застережливого забарвлення, захисних структур на тілі. Прикладами еколого-фізіологічних досліджень є експериментальні роботи про зв’язок між зеленим забарвленням листків із-за наявності хлорофілу та фотосинтезом, що відіграє важливу роль для всього живого на планеті як адаптація, яка виникла під дією добору. Відкриття І.І.Мєчніковим явища фагоцитозу.
 Прикладами еколого-палеонтологічних досліджень є те, що палеонтологія додала до післядарвінівського періоду істотного вкладу в укріпленні еволюційного принципу.
2. 1900 – 1920 рр. – початок експериментальних досліджень рушійних сил еволюції. До кінця ХІХ ст.. проблема рушійних сил еволюції розроблялась переважно логічним шляхом з обмеженими намаганнями зібрати прямі докази дарвінівської концепції. Перелом настав лише тоді, коли було описано мутаційну мінливість.
 Новий етап у розвитку дарвінізму був пов’язаний з точними кількісними спостереженнями, а пізніше і більш глибокими експериментальними дослідженнями причин еволюції, а саме природного добору. Прикладами є досліди по з’ясуванню причин еволюції захисного забарвлення у комах: вибіркове знищення птахами лялечок метелика крапивниці, які поміщались у різні кольорові фони довкілля.
 В даний період було розроблене вчення про вид та його критерії. Визначення основних критеріїв дозволило охарактеризувати вид як особливу, специфічну та стійку форму організації життя.
 Таким чином, другий етап пов’язаний з переходом до кінця ХІХ ст.. від описового і порівняльного методів вивчення еволюції до експериментальних досліджень добору як причини виникнення та збереження адаптацій і до вивчення в природних умовах добору як причини утворення нових видів. В цей час еволюційна теорія переживає різке загострення боротьби між дарвінізмом та іншими течіями, тобто виникла загальна криза еволюційної теорії, яка тривала до середини 20-х років ХХ ст..
 Головною причиною кризи було невірне узагальнення генетиками двох основних відкриттів: встановлення корпускулярної природи спадкових факторів (генів) та виявлення мутаційної мінливості. Вчені-генетики не зуміли повністю вірно оцінити важливе значення генетичних досліджень для подальшого розвитку еволюційної теорії.
3. Кінець 20-х та 40-і роки ХХ ст.. – формування синтетичної теорії. Це був той час, коли дарвінізм об’єдувався із генетикою та екологією. Прикладами цього періоду є формулювання хромосомної теорії спадковості, подальше вивчення мутаційного процесу, дослідження центрів походження культурних рослин, вивчення будови хромосомних апаратів (еволюційна цитогенетика).
 Роботи еволюційних екологів першої половини ХХ ст.. полягали в тому, що вони знову після Ч.Дарвіна широко включили в свої дослідження боротьбу за виживання як важливий фактор еволюції. В той час синтез дарвінізму з екологією здійснювався в основному дослідженнями коливань чисельності популяцій, регульованих внутрішньовидовою та міжвидовою конкуренцією. Але дослідження боротьби за існування проводились уже трьома напрямками: експериментальним, математично-експериментальним та напрямком, який ґрунтується на узагальненнях польових спостережень (як на рослинах так і на тваринах). Комплексний генетико-екологічний підхід до вивчення еволюції у 20-30-х роках ХХ ст..заключав у собі програму для подальшого розвитку дарвінізму.
 Таким чином, Чарльз Дарвін дійсно поставив біологію на наукову основу. Він був першим свого часу, хто дійсно зміг поставити еволюцію на належний рівень, щоб наступним поколінням вчених було що робити.
4. 1950 р – сучасність – розвиток синтетичної теорії еволюції. Одним із досліджень синтетичної теорії еволюції в період її формування було встановлення того факту, що елементарною одиницею еволюції є популяція. Відкриття специфічних нуклеїнових кислот, що приймають участь у біосинтезі, стало точкою відрахунку для вивчення найтонших механізмів індивідуального розвитку.
Головним напрямком розвитку сучасної теорії еволюції є синтез її з генетикою популяцій та екологією.
Із позицій сучасного дарвінізму активно розробляється питання про походження людини. Раніше вивчались в основному морфофізіологічні аспекти антропогенезу, а сьогодні особлива увага приділяється розробці еволюційно-генетичних та екологічних його сторін, також вивчення ролі індивідуальної та групової поведінки у становленні людини як біологічного виду. 
 
Течії у дарвінізмі.

1. Класичний дарвінізм – це вчення про природний добір як головну рушійну силу еволюції.
2. Ламарко-дарвінізм добору та пристосуванню відводив однакову роль в еволюції.
3. Неодарвінізм – напрямок, що виник у 80-х роках ХХ ст.. завдяки поглядам вчених, що природний добір є дійсно єдиним творчим фактором еволюції.