Тіло людини досить складне і кожна його складова частина має свою назву, причому не всі назви звучать просто. Багато назв органів є авторськими, тобто називаються від прізвищ вчених, які їх досліджували, їх називають епоніми. Найменування з компонентами - власними назвами - це невід'ємна складова у назвах структур опорно-рухового апарату, серцево-судинної, нервової, травної, дихальної, видільної та інших систем, органів, клітин…

У біології, а особливо біології людини, епоніми вживають давно й постійно. Авторські назви охоплюють широкий спектр анатомічних утворень від найважливіших вузлових до менш важливих для практичної медицини. Знання цих назв важливе насамперед із професійних позицій. Фахівці застосовують терміни-епоніми, що сприяє їхньому професійному становленню, підвищує інтелектуальний рівень, адже в епонімі - частина історії, культури, яка творилася, починаючи від найдавніших часів великими сподвижниками наукових знань до сьогодення.

 Серед досліджених авторських назв переважають словосполуки. Вони є дво-, три- та більше основними і складаються зі стрижневого слова-іменника та власної назви.

Прикметник + іменник + епонім

Із числа двокомпонентних моделей найактивнішими є структурно-семантичні моделі атрибутивного характеру: прикметник + іменник + епонім: кам’янистий отвір Арнольда; гребінна зв’язка Купера; вушні зв’язки Вальсальви; коловий пояс Вебера; панкреатичні острівці Лангерганса; остистий отвір Арнольда; сльозова частина Горнера та інші.

Іменник + іменник + епонім 

Атрибутивний характер носять також такі структурно-семантичні моделі: іменник + іменник + епонім: кут груднини Людовика; перехрестя покриву Макнерта-Фораля; пазуха аорти Вальсальви; стік пазух Герофіла; ядра ділянок Фораля та інші. Опорним словом для творення такої структурно-семантичної моделі виступає іменник у родовому відмінку. Серед термінів-словосполук частіше використовують моделі, побудовані на узгодженні складових частин, наприклад: артеріальні борозни Вормія; гребінна зв’язка Купера; овальний отвір Везалія та інші.

Прикметник + прикметник + іменник + епонім

Тричленні конструкції: прикметник + прикметник + іменник + епонім: вторинна барабанна перетинка Скарпи; присереднє пристінкове ядро Швальбе; задня погранична пластинка Демура-Десцемета; нижня лобова закрутка Брока та інші. 

Іменник + прикметник + іменник + епонім

Іменник + прикметник + іменник + епонім: залози передньої шкірочки Тізона; нерв криловидного каналу Відія; отвори найменших вен Тебезія; водопровід переднього мозку Сільвія.

Прикметник + іменник + іменник + епонім

 Прикметник + іменник + іменник + епонім: найменші вени серця В’єссена Тебезія; артеріальне коло мозку Віллізія; поперечний суглоб заплесна Шопара; спіральний вузол завитки Корті. 

Прикметник + іменник + прикметник + іменник + епонім 

У дослідженні наявні чотирикомпонентні терміни за такими структурними моделями терміносполук: прикметник + іменник + прикметник + іменник + епонім: малий сосочок дванадцятипалої кишки Санторіні; коса вена лівого передсердя Маршалла; додаткове ядро окорухового нерва Якубовича, Едінгера, Вестфаля. 

Прикметник + прикметник + прикметник + іменник + епонім 

Прикметник +  прикметник + прикметник + іменник + епонім: передній кірково-спинномозковий шлях Тюрка; пристінково-спинномозковий шлях Левенталя. 

Іменник + прикметник + прикметник + іменник + епонім 

Іменник + прикметник + прикметник + іменник + епонім: заслінка нижньої порожнистої вени Евстахія; простори райдужно-рогівкового кута Фонтана.  

Іменник + іменник +  прикметник + іменник + епонім 

Іменник + іменник +  прикметник + іменник + епонім: м’яз-натягач барабанної перетинки Евстахія. 

Іменник + прикметник + іменник + іменник + епонім: апоневроз двоголового м’яза плеча Пирогова.  

Серед багаточленних термінологічних словосполук, що мають п’ять компонентів у своїй структурі, виявлено 2 такі епонімічні назви. Вони так само, як і чотирикомпонентні, утворені на основі словосполук або іменників нижчого порядку і мають відповідно такі структури: Іменник + іменник + прикметник + прикметник + епонім наприклад: м’яз-стискач печінково-підшлункової ампули Одді; м’яз-стискач загальної жовчевої протоки Окснера.

Отже, дане дослідження, свідчить про те, що:

1)  у терміносистемі  анатомії словосполуки, до складу яких входять терміни-епоніми, складають 241 номінацію, що становить 3,6%;

2)  основні епонімічні назви, оскільки вони в сучасній та давній анатомічній літературі часто застосовувані, а також є основою для утворення деяких клінічних термінів, то вони мають право на існування, вдосконалення в науковій та практичній діяльності анатомів, лікарів;

3)  періодом розквіту анатомічної науки були XVI–XX ст., бо на цей час припадає найбільша кількість прізвищевих назв;

4)  досить активними у дослідженні були німецькі, французькі, англійські, ірландські, російські та ін. анатоми, фізіологи, гістологи, ембріологи, патологи й лікарі;

5)  прізвищеві компоненти присутні в найменуваннях різних анатомічних структур;

6)  за структурними особливостями вони є дво- та більше – основними і мають стрижневе (родове) слово – назву загального характеру: вена, зв’язка, складка, вузол, борозна, трикутник, пучок та ін. та власну (прізвище або прізвища) вчених, яка семантично детермінує та специфікує це слово.

Ось вам і організм людини: складність має багатопланову і назви його структур багатокомпонентні.