Зозуля - порівняно великий птах: у довжину 30-40 см, у розмаху крил - 65 см. Вона вважається однією з найшвидших, спритних і обережних птахів у світі. Гучне зозуляче „ку-ку" добре знає кожен з нас. Особливо часто цей крик чутно в лісі навесні або літнього ранку. Його неможливо переплутати з голосом якого-небудь іншого птаха. Крик зозулі чути здалеку, проте через скромне забарвлення і звичку ховатися в густих кронах листяних дерев побачити зозулю справді нелегко. Зозуля має подібні назви на різних мовах. Так, наприклад, болгари її називають „куковіца", чехи - „кукачка", німці -„кукук", французи - „куку», в Румунії ії назва - „кук", а в Італії - „куколо".
 Кування зозулі, призначене зовсім не людям, а самці, яку підкликає самець. Самки ніколи не кують, вони глухо "регочуть", або монотонно вибалакують звуки"клі-клі-клі". Зозулі для утворення звуку поводяться як жаби: вони вимовляють клич, стискаючи повітря в горлі, з повністю закритим ротом, тобто зовсім не розкриваючи дзьоба.
 У зозулі, що летить, добре помітним є довгий, заокруглений на кінці хвіст. Птахи обох статей забарвлені однаково: темно-сіра верхня частина тіла, а голова і крила бурого відтінку. Пташенята на шиї мають білу пляму, а їхнє оперення часто має червонувато-бурий відтінок. Зозулю, що летить, можна переплутати з яструбом-перепелятником, оскільки в неї такі ж загострені крила і смугасте черево.
 Поживою зозуль переважно є комахи, яких зазвичай знаходить на деревах і в кущах: метелики, жуки та їхня гусінь. Цікаво, але вони не «спеціалізуються» на якійсь особливій здобичі, а ловлять тих комах, яких багато і найлегше зловити. Зозуля - один з небагатьох птахів, які поїдають і волохату гусінь. Волоски волохатих гусениць впиваються в хітинову кутикулу стінок шлунку. Кутикула із застряглими в ній волосками видаляється з кишечника у вигляді грудок, що відригуються.
 Найцікавішим у житті зозулі є те, що вона не будує власного гнізда, а підкидає яйця у гнізда інших видів, причому часто у гнізда того виду птахів, які вигодували її саму. Коли самка зозулі знаходить придатне гніздо і поблизу немає господарів, вона викидає одне яйце і відкладає замість нього власне, для цього пташці треба всього кілька секунд. Іноді ці гнізда належать видам, які менші від пташеняти зозулі, і «батькам» слід невтомно працювати, щоб прогодувати велетенського підкидька, помилково вважаючи його своїм власним. Зозуленя з’являється на світ раніше, ніж пташенята господарів гнізда і викидає звідтіля всі яйця – це так званий рефлекс викидання. Причому цю маніпуляцію зозуленя робить так: підлазить під рідне пташеня прийомних батьків, натягує його на спину, притримуючи піднятими вгору крильцями. Потім задкує до краю гнізда, а дійшовши, привстає і кидає його "за борт", щоб залишитися в гнізді одному. Пташеня зозулі так вимогливо добивається корму, що іноді його годують й інші птахи, не тільки його „вихователі". Усього в гнізді воно проводить майже три тижні.  Залишаючи гніздо, зозуленя ще погано літає. Добре літати воно починає лише через тиждень після вильоту. Тому  прийомні батьки годують зозуленя ще 1-1,5 місяця після виходу з гнізда.
 Але не всі птахи такі нерозумні. Деякі птахи, відчувши біду, залишають гнізда з усіма яйцями назавжди. Інші не викидають яйця підкидька, можна помилитися і своє власне замість цього викинути. Вони тоді просто переривають насиджування всіх яєць і замуровують свої яйця, разом з яйцем зозулі в ізоляційній камері, побудованій з пуху і гілочок, а самі відкладають нові яйця і приступають до їх насиджування.
 Частіше всього зозуля підкидає яйця луговим щеврикам, малинівкам, лісовим тинівкам, вівсянкам і трясогузкам.  Зозуля відкладає по одному яйцю приблизно у дев'ять гнізд, Така поведінка називається гніздовим паразитизмом. На думку фахівців, зозуля роздає своїх дітей направо і наліво не тому, що вона погана мати, а тому що дозрівання яйцеклітин у неї дуже розтягнуто. Якби вона взялася насиджувати яйця, то не минути певних негараздів: перше пташеня вже вилупилося б, а останнє яйце пташка б тільки відкладала. Таке потомство буде приречено на загибель, адже постійно сидіти і насиджувати яйця неможливо.
 Популяція зозулі в Європі достатньо велика й стабільна, хоча спостерігається зниження чисельності західноєвропейської популяції. Місця зимівлі зозуль, які гніздяться в Європі, розташовані в Африці, переважно в саванах. Деякі птахи з західних регіонів Азії зимують в Європі, інші – в Азії, аж до Нової Гвінеї.
 Кожної весни зозулі повертаються зі своїх африканських зимовищ до Європи. Вони живуть у лісах, лісостепах, степах, різних за складом берегових кущах застійних або поточних водоймищ, у парках і садках, у горах на висоті до 3 000 м над рівнем моря. Досить часто зозуль можна зустріти у вологих районах, рідше вони поселяються на околицях населених пунктів або в міських парках. У більшості європейських держав вона знаходиться під охороною.

Легенди про зозулю
 
  Зозуля – один із «найміфічніших» птахів. В українських народних легендах дуже поширеним є мотив перетворення дівчини на зозулю з різних причин. За однією з них на цього птаха перетворилася дівчина, що відмовилася вийти заміж за вибором батьків. За іншою на зозулю перетворилася дівчина, що сховалася від нареченого в день весілля. В третьому варіанті на зозулю перетворили зарозумілу дівчину, яка пожартувала над людьми (в різних варіантах легенд це міг бути Ісус Христос, Божа Матір, святі або жебрак), сховавшись в укриття і прокричавши "ку-ку!”
 В Галичині зозулю вважають дівчину, прокляту матір'ю й перетворену на птаха за те, що вона, бажаючи налякати матір, заховалася якось за комин й почала кувать. У тій же Галичині записано перетворення на зозулю проклятої батьком князівни й дуже перероблений варіант цієї легенди, за яким на зозулю перекинулася князівна, проклята матір'ю за те, що не схотіла вийти заміж за багатого князя.
 Інші легенди повідомляють, що зозуля й чайка походять від дівчат, які задумали було полякати Спасителя, який аби покарати їх, вирік, щоб одна з них кукала, а друга кигикала, поки світ сонця. Нарешті є ще вірування, начебто зозуля стала з жінки, яка вбила свого чоловіка й була засуджена за те Богом не мати пари й поневірятися по лісах.
 Про походження зозулі є й докладніша легенда-казка. Купались якось у ставку дівчата. Виходять з води, і кожна стала брати своє плаття, одна дівчина до свого плаття, аж дивиться, а в нього забрався вуж. Лежить, згорнувшись в клубок - ніяк не можна тій дівчині взяти одяг. Що тут робитимеш? Нема в що їй вдягтися. Аж раптом вуж і каже дівчині: «Я вилізу, та тільки за умови, щоб ти була моєю, а то не віддам плаття». Як тут за вужа заміж іти?! Стоїть бідна дівчина біля води: стояла вона там доти, доки череда пішла в село. Нарешті, взяла вона своє плаття у вужа й каже до нього: «Піду за тебе, присилай сватів». Старости не примусили себе довго чекати, подала їм дівчина рушники, ось відгуло весілля. Чоловік не бере її до себе додому, а каже: «Поживемо поки що у твого батька».
 Чи довго, чи недовго так вони жили тільки якось чоловік заявляє їй, що піде на те саме місце, де вона тоді купалася: «Піду, - каже він, а коли дуже вже засиджуся там, то прийдеш туди й гукнеш: ку-ку! ку-ку! ку-ку! Я зразу і явлюся до тебе. А тепер іди: треба зі своїми рідними побачитися. Пішов. Нема його й нема. Пішла жінка на те місце, де вона колись купалася з подругами. Приходить і гукає: «Ку-ку! Ку-ку! Ку-ку!» Виплив її чоловік і зажили вони знову разом, як і раніш. Через якийсь там час чоловік знову збирається йти до своєї рідні, а жінці наказує викликати його з води, якщо він часом надто вже засидиться у своїх. Тоді зібрався і втретє провідав їх. «І цього разу мене так само викликатимеш: прийдеш до води й скажеш: «Ку-ку! Ку-ку!» Може трапиться, що тепер я й не випливу до тебе. Та коли сам не випливу, то пришлю свого приятеля. Схочеш зі мною побачитися, сідай на нього, коли він випливе, - приятель цей і відвезе тебе до моїх рідних. Не бійся сідати на нього: він мій щирий товариш. Отож прийди, благаю тебе, до мене. А коли не приїдеш, то не будеш мені за жінку й не повернешся вже до своїх рідних, а перекинешся на птаха». Не схотіла вона їхати до вужаки, який був її чоловіком, й відразу ж перекинулася на птаха, полетіла, й тепер «ку-кукає».
 Культ зозулі підтверджується археологічними знахідками. В Мікенах було виявлено позолочену фігурку оголеної богині-аргів’янки з зозулею. Там таки було виявлено позолочену модель храму, увінчаного зображенням зозулі. На крітському саркофазі в Агіа-Тріаді було зображено подвійну сокиру, на якій сиділа зозуля.
 В грецькій міфології зозуля пов`язана з культом богині Гери. Цей птах вважався провісником весни – пори кохання, а Гера була богинею календарного року. Зозуля зображувалася на скіпетрі Гери. В образі зозулі в міфі постає Зевс в той момент коли він домагався любові своєї сестри Гери. В цьому вигляді Гера притиснула його до своїх грудей. Коли вона це зробила то він став справжнім і оволодів нею. Після цього Гера була змушена вийти за нього заміж. Місце де відбувалися ці події було назване Зозулиною горою (за деякими даними це була гора Форнакс в Арголіді). Англійський дослідник Р. Грейвс припускає, що Зевс постає в образі зозулі тому, що він як би символічно "викинув” усіх інших божеств "з гнізда” та добився верховної влади в грецькому пантеоні. До того ж він присвоїв скіпетр Гери з зозулею.
  В багатьох легендах і переказах східних слов`ян зозуля часто символізує собою вбиту горем жінку. В одному варіанті від туги за рідною домівкою на зозулю перетворюється дівчина, яку віддали заміж в далекі краї, перетворившись на птаха вона летить на батьківщину. В іншому варіанті на зозулю перетворюється дружина, що плаче за загиблим чоловіком.
  Згідно з легендою, що поширена на Смоленщині, на зозулю перетворилася жінка, що відмовилася подати води своїй хворій матері і та її за це прокляла.
  Згідно з білоруською легендою поширеною на Берестейщині на зозулю апостол Петро перетворив дівчину, яка його дражнила. За іншою легендою на зозулю було перетворено дівчину, яка не захотіла допомогти бідному брату. У білорусів з зозулею було пов`язано ряд прикмет. Особливо це стосувалося того коли вона вперше подавала голос. При цьому говорили, що людина має щось тримати у руках і тоді у неї все буде вдаватися протягом року; кишеня людини не повинна бути пустою, щоб у неї були гроші. В білоруському Поліссі поганою прикметою вважався перший крик зозулі і перший грім в той час коли ліс ще не вкрився листям.
  В Поліссі вірили в те, що зозуля починає подавати голос лише після того, як під час пасхальної всенощної священник промовить привітання Христу.
   Згідно з болгарською легендою зозуля спочатку була ангелом, але за її гріхи Бог перетворив її на птаха.  За іншою легендою зозуля була проклята Богородицею: коли вона прийшла до лісу з новонародженим Ісусом Христом, то усі дерева і птахи завмерли, тільки зозуля цього не зробила.  

Зозуля – символ

 Зозуля - один з український народних символів. Згадана в ряді художніх творів, народних казках та бувальщинах. часто пов'язаний із жінкою, яка втратила чоловіка.
 З усіх птахів зозуля є одним з найпорочніших. Спочатку вона була тільки доброю віщункою як провісниця весни й літа - найкращих пір року. При цьому, значення доброї віщунки зозуля значно іншою мірою витримала в народній літературі, аніж в українській. А втім в Україні скрізь заведено в народі питати зозулю, коли хтось уперше почує її кування, скільки років він проживе, скільки разів зозуля прокує, стільки років, передбачається, проживе той, хто запитує. Коли зозуля кує, то з вола в неї в цей час випадає зернятками «намисто», яке вона нанизує на гілочку (всім відомі яєчка гусені-кільцепряда). Якщо в того, хто вперше почує кування, виявляються в кишені гроші, то вони не переводитимуться в нього цілий рік. Ось чому дехто навесні зав'язує шага (гріш) у сорочку, щоб завжди бути при грошах.
 Частіше в українській народній поезії і незрівнянно рідше в поезії західноєвропейських народів - зозуля є злою віщункою. В українських піснях про смерть козака його мати, сестра й кохана, тужачи, прилітають до нього на могилу зозуленьками. За українськими та польськими народними повір'ями, крик зозулі в саду віщує погану погоду, а трикратний над оселею - смерть господаря. Тривале кування провіщає поганий рік та хвороби людей і скотини.
 Зозуля - символ суму і вдівства, весни і, водночас, нещастя, туги за минулим і страждань нерозважливої матері. Вона має віщий дар – «кукує» людині літа, щасливе або нещасливе заміжжя. Може бути передвісником доброго чи поганого врожаю: коли закує на голе дерево - бути голодному літу, а якщо дерево вже розпуститься - то чекай доброго врожаю.
 «Кує» зозуля тільки навесні - від Благовіщення до Івана Купала - а як виб'ється ячмінний колос, перестає...
 Вона першою вилітає у вирій і останньою звідти повертається, а це означає, що ключі від цього райського острова - у неї. Вона відчиняє його пташкам, коли вони навесні вилітають на землю, і зачиняє, коли ті на зиму повертаються до царства мертвих.
 На рушниках зозулю найчастіше вишивають на гілці калини, що символізує продовження роду.

Що таке зозулиця (зузулиця)?

В Україні до Євро-2012 футбольним уболівальникам було запропоновано аналог африканської вувузели: трипільський свисток - зузулицю. У народі цей музичний інструмент, зроблений із глини, більше відомий як окарина. Зузулиця має низький приємний звук і не дратує, як африканські вувузели.