Вивчаючи зоологію ми знаємо, що у процесі еволюції окремі види тварин та групи живих істот планети виробили різні типи живлення, а потреба у поживних речовинах у всіх організмів майже однакова. Для забезпечення обміну речовин їм необхідна значна кількість хімічних елементів, які наявні у природі. Але не особливі потреби у речовинах, а саме добір при займанні екологічної ніші призвів до видоспецифічного вибору поживи. На сьогоднішній день цей вибір визначається не хімічним складом об’єктів живлення, а вродженими особливостями їх добирання і захоплення. У тварин із вузькою харчовою спеціалізацією, вибір їжі здійснюється за участю контактних хеморецепторів, які вибірково реагують на певні речовини. Ці тварин не їдять ніякої іншої їжі, наприклад, личинки воскової молі поїдають лише бджолиний віск, а шубної молі харчуються лише роговою речовиною каротином, ведмідь коала  полюбляє лише листки евкаліптів.
 Незалежно від харчової спеціалізації всім тваринам приходиться синтезувати деякі речовини у власному тілі. Але в основному майже всі поживні речовини надходять із зовнішнього середовища, їх називають незамінними факторами живлення. 
 Деякі організми живуть у симбіозі – співжитті, взаємозалежності двох видів між собою, в результаті чого користь отримують обидва. Біосинтезуючі симбіонти можуть жити або у кишковому тракті, або внутрішньоклітинно. Наприклад, у багатьох хребетних тварин та у деяких комах поширений ендосимбіоз, так як у кишечнику живуть спеціальні організми, що допомагають переварювати їжу. А ось у задній кишці термітів, які поїдають деревину, мешкають джгутикові найпростіші. З допомогою амебоїдних виростів вони захоплюють частинки деревини і розщеплюють її ферментом целюлазою. А, наприклад, мурахи-листогризи у своїх гніздах розводять «грибні сади». Із їхніх екскрементів гриби одержують відсутні у них протеолітичні ферменти, а самі поставляють їм целюлазу. У рубці шлунку жуйних тварин мешкають інфузорії з незвичними відростками, які забезпечують використання організмом целюлози. У кишечнику деяких видів п’явок живуть бактерії, які беруть на себе всю функцію травлення.
 Засвоєння поживних речовин відбувається зазвичай у три стадії: захоплення (проковтування) у травний канал, внутрішньоклітинне або позаклітинне травлення та перехід речовин у циркуляцію, тобто всмоктування.  Способи захоплення їжі досить відрізняються у багатьох тварин і, навіть, у окремих груп одного виду. Сидячі форми організмів живляться дрібними цілими організмами або їхніми часточками, які рухаються в товщі води -  планктоном. Злагодженими рухами війчастого апарату або членистими кінцівками вони направляють до ротового отвору потік води, із якого і забирають потрібну їм їжу. У інших організмів вода проходить через фільтруючі системи, а все що є в ній, тварина відфільтровує собі для поживи. Так живляться інфузорії, молюски, морські лілії, багатощетинкові кільчасті черви, губки, ланцетники. Деякі тварини заковтують значну кількість субстрату, наприклад піску, грунту, із яких потім у кишечнику виділяють органічні речовини. Це такі як дощові черв’яки, голотурії. Інші тварини захоплюють їжу великими шматками або цілими харчовими об’єктами, які потім переварюються досить довго. Наприклад, змії, поліпи, медузи.
 Звичайно, у багатьох випадках їжа перед надходженням у кишечник перетирається спеціальною терткою (молюски), розгризається та пережовується зубами. Також перед травленням їжа обробляється спеціальними хімічними секретами, які виділяються слинними чи інколи шлунковими залозами.
 У деяких молюсків у слинному секреті наявна кислота, яка допомагає розчиняти тверді раковини інших молюсків та морських голок. Деякі твердокрилі вміють випорскувати спеціальні ферменти із самого кишечника на об’єкти, якими живитимуться. Павуки також просочують своїми ферментами жертву, щоб потім нею поживитися.
 Цікаві пристосування для отримання їжі мають паразитичні форми. Вони живляться рідинами тіла, втративши у процесі еволюції травну систему, а деякі, навіть, поїдають тверді тканини хазяїна. Наприклад, коростяний кліщ та личинки оводів.
 Розрізняють три основні типи травлення. Філогенетично найдавнішим є внутрішньоклітинне травлення, при якому часточки їжі фагоцитуються. Такий тип характерний для найпростіших, також зустрічається у клітинах кишечника війчастих червів. При такому живленні після захоплення поживи утворюються травні вакуолі. При позаклітинному травленні травні клітини всмоктують органічні сполуки, розщеплені у травній порожнині на такі складові елементи, що здатні проходити через мембрану. Поглинання при цьому здійснюється шляхом дифузії, за рахунок активного транспорту або за допомогою піноцитозу.
 Клітини кишкового епітелію, які синтезують травні ферменти та виділяють їх у просвіт кишечника, мають досить тонку структуру, типову для залозистих клітин. Секреція у них буває:
- мерокринна, коли пухирці рідини накопичуються біля внутрішньої сторони мембрани клітини, а потім зливаючись із нею, випорскують секрет у травний канал;
- апокринна, коли мембранні пухирці з секретом відшаровуються від клітини, як наприклад, у молочних залозах ссавців;
- голокринна, коли секрету утворюється настільки багато, що клітини повністю руйнуються, розпадаються і повинні бути замінені на інші, як у сальних залозах. Такі клітини завжди містять багатошаровий епітелій.
 Травні ферменти поділяються у залежності від субстрату на протеази, карбогідрази та естерази або ліпази. Протеази розщеплюють пептидні зв’язки, карбогідрази – високомолекулірні полісахариди (крохмаль та глікоген), а ліпази гідролізують складні жири до жирних кислот. Поруч із ферментами, травний канал виділяє ряд речовин, які створюють оптимальні хімічні умови для перебігу ферментативних реакцій, необхідних для встановлення певного рН середовища. 
 Всмоктувати поживні речовини у кишечнику здатні спеціальні структури – мікроворсинки, які набагато збільшують площу всмоктування та продовжують термін переварювання. Процеси позаклітинного травлення з подальшим всмоктуванням у багатоклітинних організмів відбувається у різних частинах шлунково-кишкового тракту. Просвіт травного каналу у кишковопорожнинних оточений лише ентодермою, а у інших багатоклітинних у його побудові беруть участь всі три зародкові листки.
 Транспорт поглинутих частин їжі через травний канал здійснюється:
- за рахунок миготливих рухів, наприклад, у кишковопорожнинних, плоских червів, молюсків, голкошкірих;
- завдяки почерговим скороченням поздовжніх і кільцевих м’язів кишечника – перистальтиці, наприклад, у ссавців;
У багатьох членистоногих їжа у кишечнику оточена периферичною мембраною, яка являє собою механічний захист епітелію кишечника від проковтнутого матеріалу.
Довжина кишечника і термін процесу травлення чітко корелюється з перетравленням їжі. У хижаків кишечник завжди коротший, ніж у травоїдних. Відношення довжини кишечника до довжини тіла у різних тварин відрізняються, наприклад, у котів – 4,5\1, у корови – 21\1, у жуків-плавунців – 1\1, у травневого жука – 7\1. Особливо довгий кишечник у жуків-гнойовиків, тому що вони живляться бідним поживним середовищем.
У травному каналі майже завжди наявні травні залози. Вони виділяють різноманітні травні ферменті та необхідні для переварювання речовини. У більшості тварин ці залози виділяють свій секрет всередину кишечника, де й беруть участь у процесі травлення, наприклад, у хребетних наявний просторовий і часовий розподіл функцій окремих травних ферментів. А у ракоподібних, павукоподібних та молюсків повне переварювання відбувається у досить розгалужених залозах середнього відділу кишечника.
Транспорт поживних речовин після процесу травлення у тварин здійснюється на основі осмотичних процесів, за рахунок дифузії в міжклітинному просторі, але найефективнішим способом циркуляції речовин, в основному у високоорганізованих організмів, є переміщення їх з допомогою рідин, що викликаються механічною роботою порожнистих систем. При цьому розрізняють три обмежовані простори, заповнених рідиною порожнин:
- міжклітинний простір, заповнений інтерстиціальною рідиною;
- целом – вторинна порожнина тіла, ….
- система кровоносних судин.