Численні дослідження зоологів довели, що практично всі тварини потребують певної інформації, яка надходить їм із довкілля, від своїх родичів або ворогів. Тобто всі тварини потребують своєї мови, яку вони розуміють і на яку реагують відповідним чином. 

У тварин кожного виду своя мова звуків, жестів, запахів, поведінки, які зрозумілі не лише своїм родичам, а також сусідам і всім, хто мешкає поруч. Наприклад, орнітологи, побачивши в небі ворону, яка майже перевертається у повітрі і голосно подає звуки, відзначають, що так вона скликає своїх, бо знайшла багато поживи. Але такі воронячі звуки знають вовки та лисиці, які також можуть примчатися до того місця, куди кликала пташка. Пронизливий крик сойки або сороки сповіщає про небезпеку і всі в лісі нагострюють вуха – це сигнал тривоги. 

   Природодослідники вважають, що найбільше звуків саме у лісі. Виражаються вони в різній, зрозумілій для лісових мешканців, мовній інтонації. Все в лісі помічається і «фільтрується» за ступенем важливості. Наприклад, приглушений, стогнучий звук лося у вересні розбурхає і зацікавить лося-суперника, лосиху, або вовка, зате інші і вухом не поведуть, бо такий звук їх не стосується.

Цікаво описують дослідники: монотонний звук літака над лісом нікого не схвилює, вже звикли до техніки, але якщо в траві замовкне цвірінчати цвіркун – насторожаться і зайці, і лисиці, і дикі кабани. 

   Кожна тварина знає свою мову, але найкраще всім зрозумілі слова «Я тут». Дятел її виголошує дзьобом, коли влаштовується на стовбурі, заєць виколочує ногами об землю, жаби виквакують її в ставку, жайворонок у небі, жуки-деревоточці у деревних ходах. На всіх звірячих і пташиних мовах цей заклик – головний після сигналу тривоги. 

   У тварин, що живуть зграями, групами, стадами різними голосами та інтонаціями звучать звуки запрошення, небезпеки, шлюбної поведінки… Вважають, що навіть у курей, які не дуже покоряють природні простори, наявні аж сім звукових сигналів, що означають характер і ступінь небезпеки. Ми часто помічаємо, як тварини інколи тільки насторожуються, інколи втікають без оглядки, а інколи взагалі не реагують ні на що. В окремих криках, щебетанні, ревінні, писку тварин закодовані різноманітні і важливі повідомлення. По-різному будуть викрикувати птахи, які побачать просто людину і людину зі зброєю. Людина також крик «ой» може відтворювати з різною інтонацією, він може бути пов'язаний з болем, радістю, тривогою, страхом, небезпекою,  

   У «мовному лексиконі» тварин вчені нарахували різну кількість «слів-понять»: у жаби – 6, у свиней – 23, у лисиць – 36, у котів – 20. Порівнюючи з людьми, у дитини 2-річного віку таких понять більше трьохсот. Мова людини складна, вона відображає психічний світ, величезну кількість інформації, життєвий досвід, і досягає глибин людської свідомості. Для людини головне в мові – це звук і знакові зображення слів на папері чи екрані, а жести і міміка – не головні. Подивившись, на вітальну поведінку тварин, видно, як вони одне до одного, виляють хвостами, обнюхують, облизують, попискують або порикують. І навпаки, при агресивній зустрічі також жести і ричання показують їхню звірячу манеру.

   При колективному полюванні у тварин важливе значення для взаємного розуміння мають чіткість і ясність поданих сигналів. Тут діє правило «симфонічного оркестру». Вищий пілотаж у такому умінні проявляють вовки, дельфіни, косатки. Відпрацьовані прийоми, реакція на непередбачувані ситуації, кмітливість можуть бути безпомилковими при чіткому обміні інформацією. 

   Мова у тварин може бути зорова, слухова, запахова. На «хімічній» мові розмовляють більшість комах, ну звичайно і хижі звірі. Вони переслідують свою жертву також практично по запаху. Більшість великих ссавців мітять свою територію запаховими мітками. 

Зорові сигнали властиві тваринам відкритих просторів. Причому у деяких з них, наприклад, на спинах ще сидять певні види птахів, щоб далі і краще спостерігати за територією. Тому, коли птах злітає зі спини, вже необхідно насторожитися. А у деяких антилоп при небезпеці може смикатися смужка темної шерсті на боках: це знак родичам про небезпеку поруч. 

   На території, де погано видно, серед рослинності, на перше місце виходить мова звуків. Вона найяскравіша серед тваринного світу, так як перемовлянь між мешканцями рослинності багато. Якщо у тварин немає голосу, наприклад, у лісових куриних, то вони голосно тріпочуть крилами, і ці звуки чути далеко. Звуки стуку дятла чути на декілька кілометрів. У цих стуках, свистах, лясканнях, піснях закодована недоступна для розуміння людини інформація. Але найчастіше людина розуміє звуки «рррр» у тваринному світі: «дррр» - датла, «ррри» - лева, «урр» - кота», «крру» - крука, «карр» - ворони….

   Досить цікаво спостерігати, як тварини у великій кількості своїх родичів поруч, наприклад, на пташиних базарах, на лежбищі котиків, безпомилково впізнають своїх дітлахів та самок по звуках, які ті видають. Орнітологами також доведено, що пташенята у яйцях вже реагують на звуки самки-мами. Досить цікаві звуки малюків при виході з яйця або з нори в перші дні, з метою погодувати їх. Батьки реагують на такі звуки і миттю приносять здобич. Також малюки добре розуміють звуки матері про небезпеку, щоб завмерли і, навіть, не шаруділи. Батьками сигнали про небезпеку подаються досить коротко, або взагалі не відкриваючи рота чи дзьоба. Ось такі інстинкти виживання!

   Простій людині досить важко зрозуміти мову тварин, вона зрозуміла лише тим, хто своє життя пов’язує із зоологією. Це пастухи, мисливці, скотарі, доглядачі в зоопарках, дресувальники… Вони можуть, навіть, наслідувати звуки представників тваринного світу, звичайно, подражаючи цим звукам, необхідно ще знати, коли, в якій ситуації тварина видає їх. Деякі тварини (папуги, шпаки, слони) також можуть повторювати слова людини, але ж це все несвідомо.