Верба - нiжне і дороге для українців дерево. Воно тiсно пов'язане з нашим життям та побутом. Верболози першi із деревних рослинних форм милують наше буття, оскiльки iншi дерева ще не пробудились вiд зимового спокою. Із року в рік ми чекаємо того, коли весна прожене холод, устеле землю зеленню, уквітчає квітами, а пташки наповнять довкілля своїми піснями. У кожного народу є свої улюблені квіти, дерева, кущі, якими всі гордяться і прославляють у віках. У нас такою рослиною є верба, що здавна супроводжує людськi поселення. Нею обсаджували ставки, береги рiчок, озера, дороги, так як верби укрiплюють береги, стримують зсуви, в посушливих мiсцях зупиняють пiщанi зноси, а зволоженi грунти осушують. 

Кожне українське село традиційно має верби над ставками та над колодязями. "Де срiбна вербиця - там здорова криниця".  Ще здавна народні джерела повідомляють, що верба - надiйний природний фiльтр. Тому у рiчцi воду для пиття, як правило, брали пiд вербицею. А де копали колодязi, то на дно клали вербову дощечку, а невеличку, завбiльшки з долоню, у вiдро з водою. Це дезінфiкує воду, полiпшує смаковi якостi завдяки "вербовому духу", якого надають смолистi речовини. Вербовi прутики - надiйний засiб пошуку джерел води. Народна мудрiсть це давно запримiтила - де ростуть верби, там воднi джерела чистi. У народу виникли такі приказки: „Де верба, там і вода; де вода, там і верба”, „Верба водою живе, верба воду й береже”. 

Вважають, що верба – рослина нетерпляча, так як цвіте ще до розпускання листя. Всі дерева стоять голі, а верби вже причепурилися, бо вкрилися великими сріблястими чи  золотисто-жовтими кульками, так званими «котиками», які відомі кожному з нас. Квітки одностатеві, досить дрібні і непримітні, але їх видно завдяки тому, що вони зібрані в густі суцвіття-котики.  Ці пухнастi котики - вражаючий символ оновлення життя: навеснi вони тiшать надiєю i звеселяють нашi душi,

Під час цвітіння можна бачити «котики» двох типів: 

-тичинкові – чоловічі, найчастіше жовті, великі і пухнасті;

-маточкові – жіночі, зелені та дрібніші. 

Верби дводомні, тобто, чоловічі квіти бувають на одній особині, а жіночі – на іншій. Таким чином, дерева верби бувають жіночої або чоловічої статі.

Після цвітіння тичинкові квіти опадають, а маточкові витягуються і товщають. Через місяць після цвітіння чи пізніше на них достигає велика кількість продовгуватих коробочок, повних насіння, які розтріскуються, а підхоплене вітром насіння з пухнастими волосками-парасольками розноситься на великі відстані.

Плід – коробочка з двома стулками. Насіння дрібненьке, покрите білим пушком, легеньке, вільно переноситься вітром на далеку відстань. На повітрі насіння верби зберігає свою схожість протягом декількох днів; потрапивши в воду, на дно водних басейнів, воно зберігає схожість протягом декількох років. Ось де причина того, що висушені канави, ставки, намул, вичерпаний при чищенні ставка або річки, іноді густо покриваються сходами верби. 

Древнi слов'яни вербу вважали священним деревом. Вона вважалась символом родинного вогнища. При буревiях проти вiтру кидали вербову гiлочку, яка зупиняла бурю. Магiчнi властивостi вербi приписували завжди. З'їденi рано навеснi вербовi сережки оберiгали людей вiд лихоманки та зубного болю. Кора верби - протигарячковий, потогiнний, протиревматичний i знезаражуючий засiб для лiкування ран, наривiв, при випаданнi волосся, для промивання при запаленнi слизових оболонок. 

Верба ввійшла і в християнськi вiрування. Як стверджують легенди, саме вербовi гiлки кидали пiд ноги Iсусу Хресту, коли вiн останнiй раз iшов у Єрусалим. На ознаменування християнська церква встановила напередоднi паски свято - Вербний тиждень. На Вербницю вербу освячували в церквi, а потiм несли додому освяченi гiлки i несильно били нею хатнiх, i в першу чергу тих, котрi ще сплять:

Не я б'ю, верба б'є

За тиждень - Великдень!

Будь великий як верба,

А здоровий, як вода,

А багатий як земля. Дітям дають з’їсти освячені вербові «котики», щоб «росли скоро, як верба». Здавна вважали, що освячені котики запобігають хворобам горла.

Освячену вербу зберiгали за образами як збавительку вiд рiзних недугiв, що ними страждають люди i тварини. Освячену вербу на городi висаджували, вважаючи, що коли гiлка прийметься i виросте з неї дерево, то воно буде рятiвним на схилi вiку. Стару людину нечистi сили переслiдують, от вона i сховається пiд цим деревом, яке розганяє демонiв.

З вербою не лише в Україні, а й у рiзних народiв пов'язано чимало обрядiв, звичаїв, традицiй, повiр’їв i легенд. У полякiв, наприклад, вважається, що диявол, перетворюючись на сову, полюбляє сiдати на стару вербу. Тому здавна старi верби боялись рубати. В слов'ян iснував звичай - навеснi на Юрiя, виганяючи вперше худобу на пасовисько, вдаряли її освяченою на Вербну недiлю гiлкою верби. Її гiлки втикали у стелi хат i хлiвiв. Це, нiби оберiгало худобу вiд бiди, будiвлi вiд грози i пожеж. Чехи втикали гiлки верби в полi i тим самим оберiгали посiви вiд мишей та кротiв.

У мiфологiї, фольклорнiй творчостi, художнiй свiдомостi багатьох народiв у рiзнi часи верба мала неоднакове значення. Нерiдко вона символiзувала повноту життя, довголiття. В Європi в середньовiчнi часи - це дерево спiвакiв та поетiв, оскiльки вважалося, що дарує красномовство.

У Китаї верба - символ пам'ятi. Вербовi гiлки дарують близьким на згадку перед розлукою. Уявлення про весну, про жiночу красу, її м'якiсть та податливість, китайцi також пов'язували з вербою.

 У стародавнiй Грецiї верба присвячувалась жiночим божествам, якi так чи iнакше були пов'язанi з смертю.

В Японiї верба насамперед дерево суму та слабкостi. Щоправда, iнколи символiзує нiжнiсть, дiвочу витонченiсть, спокiй, єднання.

У часи язичниства нашi пращури вiрили, що вона охороняє людей i їх житло вiд злих духiв i пожеж, береже худобу вiд нечистої сили. У слов'ян верба символiзувала щасливе сiмейне життя. У давнi часи наречених обов'язково водили навколо верби.

Усi види верб є досить медопродуктивними. Цвітіння верби – справжнє свято для бджіл. З 1 га вербняку бджоли збирають до 150 кг цінного лікувально-дієтичного меду. Найкращою медоносністю відзначаються верби козяча, ламка і біла. Під час цвітіння верби погода часто буває нестабільною. Однак, вона пристосувалася до цього: з настанням похолодання верба припиняє цвітіння, а з поверненням теплих днів – його поновлює.

Верби ростуть у найрiзноманiтнiшнiх умовах: вiд арктичної тундри до тропiкiв, заплав рiчок i сухих пiскiв. Правда, ростуть у рiзних життєвих формах: вiд могутнiх дерев заввишки 30 м i дiаметром стовбура 1-3 м - бiла i ламка, до "лежачих" - полярна, трав'яна, якi фактично стеляться по землі і майстерно ховаються вiд лютих морозiв у мох, пiд снiгом, ближче до землi. 

Листя в одних видів густе, кучеряве, зеленого кольору, в інших – більш рідке сіро-зеленого або сіро-білого кольору, розміщене почергово. Листкова пластинка в одних видів широка, еліптична, в інших – досить вузька і довга; край пластинки лише у небагатьох видів цілісний, у більшості ж зубчастий. Циліндричний корінчик короткий, біля його основи є два прилистники.

Стебло гіллясте, гілки тонкі, гнучкі, ламкі, з матовою або блискучою корою, пурпурового, зеленого та інших кольорів. Бруньки теж різноманітного кольору від темно-бурого до червоно-жовтого.  Зовнішні покривні лусочки взаємно зрощуються краями в суцільний ковпачок, який відокремлюється при розростанні бруньок. Брунька верхівки на гілках зазвичай відмирає, а сусідня до неї бічна дає сильний пагін.

Щоб якомога довше користуватися (40–50 років) насадженнями для отримання прутиків для плетених виробів, необхідно правильно їх зрізувати. Перші 5 років щороку зрізують прутики для плетення, потім дають їм рости 2–3 роки – для отримання обручів, потім 2–3 роки зрізують прутики щороку. При щорічному зрізуванні варто залишати на кожному пні по 1–2 прутики на 2–3 роки для повернення обручів. Не варто зрізувати всі прутики разом з одним махом, тому не треба користуватися сокирою чи косою – найкращими інструментами є ніж, серп та ножиці. Зріз має бути гладким, зробленим до 2 см від пня. Враховуючи надзвичайну гнучкість, з них робили різні плетені вироби: від меблів до корзин, кошиків, рибальського знаряддя та інших предметів широкого вжитку. Колись із використанням вербової лози будували господарські, а то й житлові, будівлі.

З усіх деревних порід верба біла найбільш «голосиста», тому й використовується для виготовлення бандур. Підбір дерева для такої цілі – непроста наука. Зрубане з такою ціллю дерево сушать на горищі у соломі протягом 5 років. З верби також робили свистки і сопілки. 

Верба символізує вічне повернення на кола свої, де є кінець і початок - воскресіння душі. Цей поетичний образ є в поезії Лесі Українки:

Легкий, пухкий попілець

ляже, вернувшися, в рідну землицю,

вкупі з водою там зростить вербицю, –

стане початком тоді мій кінець…