Шанування води відоме всім нам з дитинства. Звичайно, ставлення до води у сільських і міських дітей, а також багатьох дорослих, докорінно відрізняються. Вода з криниці і вода з крана – це зовсім різні речі, тому що сільська криниця – це те джерело, що відкриває надра землі. У нас на Україні джерела, криниці, ставки та невеликі річечки називали животоками, так як вода у них була животворною.  Із історії також відомо, що давні греки на прощання бажали «Доброго пути и свежей воды». Саме свіжою вода може бути із криниці або, як на Україні ще кажуть, із колодязя. У більшості сіл та містечок без водопроводу, криниці є основним джерелом питної води.
 Раніше на Чернігівщині, де я народилась, біля кожної хати були колодязі. Та які!? А що ж сьогодні?  Кожна третя хата пустує, криниці запущені, замулені, забруднені, бо вже немає господарів. А щоб вода була смачною, чистою, живою, криниці необхідно періодично чистити. Цікаво пишуть давні літописи, що до ХІХ ст. головними діючими особами, що чистили криниці були дівчата. І ще: «Коли п’єш воду, не забувай про того, хто криницю копав». Дійсно, раніше їх копали руками, а сьогодні вже немає таких людей, які дійсно вміють робити цю благородну справу і це робить техніка.
 При копанні криниці для утримування грунту ставили зруб, що складався з дерев'яних брусів, які називалися циглі. У пізніші часи клали круги, один на одного. Нові колодязі в основному копались на свято Івана Купала, де співали пісні, водились хороводи, люди веселились і закохувались. Біля криниць завжди збирались для обміну інформацією, там приймались важливі рішення. Тому великі колодязі копались у центрі сільської площі, на перехресті великих доріг, і обов’язково у красивому місці.
 Що ж таке колодязь? Це глибоко викопана й захищена від обвалів яма для добування води з водоносних шарів землі. В українського народу по відношенню до них склався цілий комплекс шанобливо-екологічних традицій. При наближенні до криниці-колодязя необхідно було кланятися, звертатися по імені, співати пісні, після першого грому митися в криничній воді. Забруднювати воду в криницях – було страшним гріхом, адже з давніх-давен вважалось, що криниця – «глаз Божий!». Відома істина: людина може значно довше прожити без їжі, ніж без води, ковток прозорої води зцілює мандрівників, поновлює сили хліборобам у жнив'яні дні, дарує радість пастухам.
 Форми колодязів, їхня глибина, архітектурно-художнє оформлення різноманітні у різних місцевостях України. Частіше всього будували колодязі із так званим «журавлем» - цим «надкриничним Богом».
 Здавна в народі кажуть: яка криниця - такий і господар. У цій приповідці, немов у дзеркалі, відбилася не лише людська працьовитість, але й охайність, адже споконвіків люди намагалися оздобити своє господарство мистецькими витворами, надати йому вигадливих форм, прикрасити багатою фантазією. А особливо це стосу¬валося колодязів - цих найсвятіших місць. У літературі часто можна зустріти описи сільського подвір’я. «Над колодязями зводили всіляких форм дашки, що мали певну привабливість і прак¬тичну доцільність - вода завжди залишається чистою. З особливим смаком люди оздоблювали колодязі, прикрашаючи вирізьбленими фігурками квітів,  птахів, інших тварин та художніми розмальовками.  А яка криниця без зелені? Традиційно біля них висаджували калину або вербу. Вважалось, що на вербі живуть добрі духи, опікуни людей, охоронці води. Це дерево не тільки прикрашає місце, але й оберігає воду від спеки. З ранньої весни біля колодязів духмяніють квіти, гудуть бджоли, витьохкують со¬лов'ї, а восени на рябчастих гілках багровіють пучки соковитих ягід. У дбайливих господарів обіч колодязя ще й клумба з квітами, стежинка, стоїть чепурненька лавка, відерце й полив'яний кухоль. Навколо криниць проходили танці та ігри, лунали магічні пісні, промовлялись заклинання».
 Український етнограф П.Литвинов писав, що криниця – обрамлене джерело води, місце мешкання особливого роду духів, подібних до русалок, які називались саме «криницями». Така криниця-русалка у слов’ян – богиня родючості та достатку. Культ криниць в основному був поширеним саме на Чернігівщині, звідки родом мої батьки. Такі богині води, що потребували екологічного ставлення до водоймищ були у багатьох народів.
  Криниці мають важливе символічне значення. У народному фольклорі часто оспівують криниці-колодязі у піснях, описуючи літній жаркий період року у селі. Є і сталі фразеологізми: «невичерпна криниця», «чиста криниця», «з народної криниці», що означає постійне живлення народними традиціями та символами. За українськими повір’ями вважається, що кількість колодязів пов’язане із числом зірок на небі. І якщо викопати новий колодязь, то на небі з’явиться нова зірка. Але і навпаки, висохне – згасне зірка. Тому старі люди говорили молодим: якщо хочеш мати на небі свою зірку, викопай або розчисти колодязь. До сьогоднішнього дня я чую від старих людей, що не можна виходити з двору, не вмившись. Відомий знавець слов’янського фольклору А.Афанасьєв повідомляв, що незвичайно цілющу силу вода в колодязі одержує при громових розкатах.
 А чи чисті криниці сьогодні і чи можемо ми воду з них назвати животворною? "Рівень нітратів у воді перевищує норму" - такий "діагноз"  ставлять  фахівці. За їх словами, під час експрес-аналізів більшість індикаторів на тест-системах ставали яскраво-фіолетового кольору замість нормального білого чи світло-рожевого. За допустимої норми 45 мг/л кількість нітратів коливалася в межах від 100 до 600 мг/л - такі концентрації смертельні для маленьких дітей і шкідливі для дорослих. Це досить плачевно, тому, що я сама зіткнулась із тим, що люди в селі, маючи криниці під хатою, купляють воду у пластикових пляшках, або чекають, що її привезуть діти із міста. До чого ж ми дожились, щоб води не можна було взяти у рідному колодязі? А наші предки говорили, що немає смачнішої води, ніж із свого колодязя; зіпсував воду – не буде честі твоєму роду; не псуй джерело – онуки проклянуть.
 Екологи стверджують, що нітрати потрапляють до криниць від продуктів життєдіяльності людини, просочуються до ґрунтових вод разом із дощовою водою. Спеціальним службам України дано певне завдання регулярно перевіряти всі джерела питної води й організувати їх постійний моніторинг.