З давніх-давен люди прислуховувались до природи-матінки, до кожного її подиху, звуку, шепоту, придивлялись до її рухів, тіней, явищ, красот. Все незвичайне приваблювало, все гарне надихало: ось розпускається пелюстка, а там під листочком уже зріє ягідка, а ось налетів вітерець, приніс дощ, і знов гілля готується до весни.
Світанки з росами, цвітіння садів, буяння трав – спостерігаючи все це, наш народ і сам ставав більш поетичним, його переповнювало бажання змалювати, зобразити, увічнити те, що побачили, те, що почули. Так народжувались пісні, зўявлялись малюнки, а згодом і вишивки.
Через віки пронесли українці любов до різних речей, тварин, особливо рослин, тому що вважали їх символами. Майже в усіх народів є улюблені рослини. У Канаді це клен, у росіян – берізка, а у нас, українців – це верба та калина. Правду каже прислівўя: “ Без верби та калини нема України”.
У калини китиці червоні,
Білі-білі квіти у калини.
Я тримаю китицю червону,
А здається – усміх України.
Посадіть калину в чистім полі!
Хай вона освятить час!
Вона любить дуже волю,
Хай же воля любить нас!
В українській народній творчості калина символізує мужність і незламність духу в боротьбі за незалежність рідного краю, благородний порив виборювати та відстоювати свободу й гідність людську.
КАЛИНА – дерево нашого українського роду. Колись, у сиву давнину, вона уособлювала народження Всесвіту, була символом вогняної трійці: Сонця, Місяця й Зорі. Тому і назву свою одержала від давньої назви Сонця – Коло. А оскільки ягідки калини червоні, то й стали вони символом крові та невмирущого роду. Через це й весільні рушники рясніють її пишними гронами.
Не можна собі уявити двору на Україні, де б не ріс кущ калини. Обовўязково також садили вербу, тополю, вишню і, звичайно, прикрашали хату й подвірўя барвінком, чорнобривцями, соняшниками, мальвами... Зображення цих квіток можна побачити й у вишивках на сорочках, рушниках, серветках.
КАЛИНА– кущ або невелике дерево, заввишки до 5 метрів. Росте у лісах, чагарниках і майже біля кожного двору по селах. Рослина має трилопатеві прості листки, білий віночок квіток. Плоди ягодоподібні, яскраво-червоні, з однією кісточкою. На смак вони гіркі, терпкі. Це харчова, лікарська та медоносна рослина.
ВЕРБА ранньою весною, коли ще всі дерева стоять голі, вже вкрита ніжними молоденькими листочками. А через кілька днів уже зацвіте запашним, жовтим цвітом.
Красуня-верба – корисна рослина, недарма народ здавна оспівував вербу, згадуючи про неї і в легендах і в казках.
Вербова гілка у мене на столі,
Як символ сонця і тепла,
Що схованих в імлі,
Як знак зеленої весни, котра ще вдалині.
Вербова гілка на столі у мене розцвіла...
Прилинуть в серце журавлі,
А в них на кожному крилі
Дар сонця і тепла.
З 500 видів верб, поширених на Землі, 30 видів наявно в Україні. Найбільш поширені такі види: верба біла, верба ламка, верба попеляста, верба козяча, верба пурпурова (червона). Особливо прислужилася верба ставкам та річкам. Вони міцно пускають коріння у землю і стримують зсуви грунту, запобігають ерозійним процесам.
Верба є природним фільтром. Недаремно люди найчастіше беруть воду біля криниць, поруч з якими росте верба. “Верба біля криниці – не будеш мати пўниці”. Ця рослина - народний прогностик. У жарку погоду вона “плаче” і це говорить про те, що погода ще буде сонячна і тепла.
Освяченою на вербному тижні вербовою гілочкою вперше виганяли на пашу худобу. З верби робили колиску, аби дитина сон гарний мала та злії духи їй не ввижалися. З неї витесували палицю, якою вимішували їжу, аби спокій всередині робився. Зібраних з верби хрущів хлопці кидали за пазуху, аби гроші водилися. “Вербичка молодить личко” – так говорили наші бабусі.
А людям із затяжною хворобою також допомагала верба, одяг вивішували на вербових гілках, поки він не зтлівав, пропаде одяг – пропаде і хвороба.
Посадіть вербу та калину біля школи,
Щоб на цілий білий світ
Усміхнулась щиро доля,
Й материнський ніжний цвіт!скачать dle 10.3фильмы бесплатно