Насінний зачаток - жіночий орган у насінних рослин, в якому формується жіночий гаметофіт, відбувається запліднення, розвиток зародка і ендосперму і з якого після запліднення розвивається насінина. Будова насінних зачатків квіткових рослин багато в чому схожа з будовою насінних зачатків голонасінних. У голонасінних переважають у загальному масивні насінні зачатки, з товстими покривами і з порівняно великим запасом поживних речовин, а у квіткових вони зазвичай невеликі, часто дуже дрібні, в більшості випадків зі слабко розвиненими покривами і майже зовсім позбавлені запасів поживних речовин.
 Опинившись в порожнині зав'язі, цій своєрідній вологій камері, насінні зачатки можуть формуватися швидко і з мінімальною витратою будівельного матеріалу, що виявилося винятково важливою біологічною перевагою.  Дійсно, економія матеріалу, що використовується на утворення насінного зачатка, дозволила квітковим рослинам істотно підвищити насіннєву продуктивність, або врожайність.
 Насінний зачаток складається з:
- фунікулюса - насінної ніжки, за допомогою чого він прикріплюється до стінки зав’язі;
- мегаспорангія або нуцелуса - центральної частини насінного зачатка, в якому розвивається зародковий мішок;
- одного двох інтегументів - покривів. Інтегумент у повному обсязі закриває мегаспорангій, а на верхівці насінного зачатка його краї не зростаються повністю і залишають отвір у вигляді каналу для проникнення пилкових трубок - мікропіле, або пилковхід.
- нижня частина насінного зачатка, протилежна мікропіле, а саме місце її переходу в насінну ніжку, називається халазою – основою насінного зачатку. 
У переважної більшості квіткових є два інтегумента. У зв'язку з цим розрізняють бітегмальні (від ла.т біс - двічі і тегми - покрив) насінні зачатки, тобто насінні зачатки з двома інтегументами, і унітегмальні (від лат юнус - один), тобто насінні зачатки з одним інтегументом.
 У рівних лініях еволюції квіткових рослин з бітегмальних насінних зачатків виникли унітегмальні. Мабуть, в більшості випадків унітегмальні насінні зачатки утворилися з бітегмальних в результаті злиття обох покривів, але в ряді випадків вони виникли внаслідок недорозвинення зовнішнього або частіше внутрішнього покриву.  У той же час у деяких представників родини розових, таких, як гравілат, суниця, перстач і манжетка, унітегмальний насінний зачаток виник в результаті недорозвинення внутрішнього покриву. У деяких родинах, таких, як жовтецеві, розові, бобові, вербові, орхідні та інші, навіть близькі роди відрізняються числом інтегументів. Це показує, що унітегмальні насінні зачатки виникли з бітегмальних незалежно в самих різних гілках розвитку квіткових рослин.
 Але звідки з'явився другий інтегумент у бітегмальних насінних зачатків? Це питання виявилося одним з найбільш важких в морфології рослин, і його ще не можна вважати цілком вирішеним. По всій імовірності, з двох покривів лише внутрішній є справжнім інтегументом. Що ж стосується зовнішнього интегумента, то швидше за все він має інше походження. Ряд авторів висловлюють припущення, що зовнішній інтегумент квіткових рослин має не спорангіальне, а листкове походження. На думку вчених, зовнішній інтегумент стався з купули насінних папоротей - цих ймовірних предків квіткових рослин. У видозміненій формі купули збереглася і у деяких примітивних голонасінних.
 За своїм положенням щодо плаценти розрізняють такі типи насінних зачатків: атропні (прямі), анатропні (обернені), гемітропні (напівобернені), кампілотропні (зігнуті) й амфілотропні (зігнуті півколом); за розміщенням у зав’язі - прямостоячі, висячі та бічні.                                                                                                                                                        У багатьох квіткових рослин мікропіле насінного зачатка знаходиться на одній осі з насінною ніжкою і, таким чином, насінний зачаток розташований перпендикулярно до плаценти. Такий радіально-симетричний насінний зачаток був названий ортотропним (від грец. оrthos - прямий, правильний і тropos - поворот, напрям) або прямим. Нерідко його називають атропним (від грец а - частка заперечення). 
 Набагато більше поширені насінні зачатки, загнуті вниз (у бік плаценти) на 180° і приросли внаслідок цього своїм боком до подовженої насінної ніжки. Тому мікропіле у них звернено до плаценти і розташоване поруч з основою насінного зачатка. Такі насінні зачатки називаються анатропними (від грец anatrope - перевернутий, звернений) або зверненими. Анатропні насінні зачатки характерні для більшості квіткових, як дводольних, так і однодольних. Вчені дійшли висновку, що анатропний тип є вихідним, а ортотропний - похідним, що цілком узгоджується з сучасними уявленнями.
 Поряд з анатропними і ортотропними насінними зачатками існує ще кілька їх «архітектурних» типів, які менше поширені. Наприклад, гемітропні (від грец. нemi - половина, «напів»), або напівобернені насінні зачатки, які повернені тільки на 90° стосовно плаценти. Вони характерні, наприклад, для деяких первоцвітних, губоцвітих, пасльонових, норичникових, лілійних і ряду інших рослин. Гемітропні насінні зачатки являють собою проміжний тип між анатропними і ортотропними.
 У тих випадках, коли насінний зачаток внаслідок більш сильного розростання одного боку стає зігнутим, він називається кампілотропним (від грец kampylos - вигнутий) або напівзігнутим. На відміну від анатропного і гемітропного типів тут вигнуті інтегумент і навіть мегаспорангій. Цей тип характерний для багатьох представників гвоздикових, для каперсових, деяких бобових, деяких злаків і ряду інших груп.
 У деяких випадках насінний зачаток перегинається посередині таким чином, що в поздовжньому розрізі його мегаспорангій має підковоподібну форму. Це амфітропний (від грец аmphi - обидва) насінний зачаток.
 Між усіма цими типами є проміжні форми, і тому дуже часто буває важко визначити, який тип насінного зачатка має та чи інша рослина. Проте виділення цих типів виявилося дуже корисним, так як вони мають певне систематичне значення.
 За могутністю розвитку нуцелуса у насінних зачатках спостерігаються, два типи будови мегаспорангія і відповідно до цього розрізняють два типи насінних зачатків:
- красинуцелярні (нуцелус могутній);
- тенуінуцелярні (нуцелус слабовиявлений).
 Красинуцелярні характеризуються відносно потужно розвиненим мегаспорангієм, і тому материнська клітина мегаспор відокремлена від епідерми мегаспорангія одним або декількома шарами клітин. У тенуінуцелярних насінних зачатків, мегаспорангій яких більше редукований, материнська клітина мегаспор лежить безпосередньо під епідермою мегаспорангія. Ці два типи не завжди бувають строго розмежовані, і між ними відомі різні переходи. Перший тип є більш примітивним, другий тип виник з першого в результаті редукції мегаспорангія. Тому красинуцелярні насінні зачатки характерні для відносно більш примітивних дводольних і для більшості однодольних, у той час як тенуінуцелярні зустрічаються у відносно більш розвинених дводольних і лише у небагатьох однодольних. Крім того, красинуцелярні насінні зачатки найчастіше бувають бітегмальними, а тенуінуцелярні, як правило, унітегмальні.