З кожним роком наше життя стає все більше «захіміченим». Ми стикаємося із хімічними речовинами скрізь: по-перше, у власній квартирі, по-друге, на вулиці, по-третє, на робочому місці... Однією із складових частин нашого життя є підтримання особистої гігієни, основне значення в якій, звичайно, посідає миття рук і всього тіла взагалі. Але хімія є хімія. Нічого корисного ми для організму від неї не маємо. Останнім часом все більше людей починає замислюватися над тим, наскільки далеко ми пішли від природи в своєму розвитку, і це стосується всіх повсякденних наших потреб. Сьогодні все частіше зустрічаються люди, які намагаються якомога менше користуватися шкідливими шампунями, гелями, кремами, милом. Вони згадують давно забуті рецепти по виготовленню мильних засобів. Які ж рослини нашої природи можуть давати мильний ефект?
 У природі зустрічається досить багато рослин, здатних утворювати піну. Це відбувається із-за наявності в їх складі сапонінів – аморфних речовин, які добре розчинні у воді та мають здатність давати пінні розчини. Виявляється емульсія сапоніну буквально вириває бруд з одягу та білизни: частина молекули розчиняється у воді, а частина - в жирі, утворюючи з мікрочастинками бруду сполуки, які легко вимиваються, лишаючи після себе одну чистоту. Розчини, які містять сапоніни, використовуються для миття та відбілювання особливо ніжних вовняних, шовкових та інших тканин, які псуються від звичайного мила.
 Загалом, сапоніни широко поширені в природі, вони зустрічаються в листках, стеблах, коренях, квітах, плодах різних рослин. В основному це рослини, які належать до родин лілійних та амарилісових. Багаті на них і рослини родини пасльонових, ранникових, гвоздичних. Це такі рослини як мильнянка, хлопавка, горицвіт, ліщиця волотиста, які мають сапоніни в усіх своїх частинах. Особливо багато сапонінів у клітинах підземних органів. У молодих рослин їх значно менше, ніж у старих, а з моменту цвітіння їхня кількість значно збільшується.
 Серед рослин-піноутворювачів у нашій місцевості на першому місці виділяють мильнянку лікарську. Її називають «мильною травою», «червоним мильним коренем», «собачим милом». Назва рослини обумовлена тим, що при розтиранні коренів мильнянки з водою утворюється пишна піна, яка тривалий час не осідає. Особливо добре миляться висушені і подрібнені кореневища, тому їх готують про запас: сушать, перемелюють в порошок, розводять водою і миються або перуть речі. Після такого прання речі набувають приємного запаху і в них не заводиться міль. Мильнянка містить 32% сапоніну. Процес можна прискорити нагріванням води: прокип'ятити кілька хвилин невелику кількість корінців. В отриманій «есенції» можна і прати, і купатися, і волосся мити - з користю для себе і без шкоди для природи. Під час миття тіла мильнянкою, не слід вдихати або пробувати піну, так як вона може викликати чхання.
 Горицвіт, зорька біла – рослина родини гвоздичних, яку називають ще «дике мило», «татарське мило», «боярская или барская спесь» - лихнис альба. Лихнис від грецького слова lychnos - лампа, світоч. Білі квітки приємно пахнуть, розпускаються вночі і їх видно далеко в темряві. Її корені з давніх часів використовують для усунення жиру під час прання та виведення жирних плям з одягу, а також для миття рук. Краще всього використовувати порошок із коренів цієї рослини.
 Остудник, грижник голий, народна назва «собаче мило» - багаторічна трава зеленуватого кольору, з висотою стебла до 20 см. і крученим, розгалуженим коренем. Стебла розпростерті, що тягнуться уздовж землі, здерев’янілі біля основи. Листки дрібні, гоструваті, звужені. Квітки непоказні, також дрібні і зеленуваті. Плід - горішок. Цвіте з початку літа. Росте на піщаних грунтах, кам'янистих схилах, по краях полів, на пустирях, на обривах берегів річок. Поширений по всій Європі. Листя остудника голого при розтиранні з водою дають мильну піну, яка прекрасно відмиває і пом’якшує руки, в ній також можна прати шовкові і вовняні речі.
 До піноутворюючих рослин відноситься і солодка. Порошок, отриманий із її коренів, здатний давати в поєднанні з водою рясну піну.
 Смолівка-хлопавка також належить до родини гвоздичних. Білі квіти цієї рослини мають роздуту чашечку, яка добре хлопає при натисканні на неї. Має липке стебло. В якості мила в неї використовують всі частини, в тому рахунку ще й корені.
 Восени для миття рук, ніг та виведення плям на одязі використовують плоди каштана кінського, який також містить сапоніни. В шкаралупі їх 11%, у м'якоті – 6%.
 А ось гірчицею можна не лише мити руки, але й прати вовняні речі (і тільки вовняні). Гірчичний порошок розводять у теплій воді, замочують речі і через півгодини перуть. Воду після миття і прання доцільно і корисно зливати на грядки. Гірчиця прекрасно відмиває жир. Після миття на посуді не залишаються ніякі хімікати, яких можна з'їсти.
 Як мило використовують також гриб-трутовик, який росте на стовбурах модрин, його називають «лиственная губка», тому що модрина на російській мові – «лиственница». Для миття використовують лише внутрішню тканину. Також замість мила можна використовувати бур'ян полів - ляльок з великими рожевими квітками з п'яти пелюсток та зростаюче в лісі вороняче око. Ця рослина відносно отруйна і тому завдяки цьому добре від'їдає бруд.
 Орляк звичайний на Русі здавна використовували замість мила. У його підземних частинах міститься багато калію. Кореневища добре миляться і абсолютно нешкідливі.
 Особливо брудні руки українці завжди мили ягодами бузини. Вони не дають гарної піни, зате добре відмивають бруд.
 Бундук дводомний - мильне дерево, батьківщиною якого є штат Кентуккі, але інколи зустрічається і в Україні. Його називають кентукійським кавовим деревом, що було завезено до Радянського Союзу у 60-х роках ХХ ст. як декоративне дерево для прикрашання міст. Але широкого поширення в озелененні не отримало і тому сьогодні в зелених насадженнях зустрічається у вигляді поодиноких екземплярів. Бундук дуже схожий на акацію зовнішньою формою плодів і листя, тільки листочки бундука крупніші, ніж у акації. Належить ця рослина як і акація до родини бобових. Найбільш разюча його схожість з гледичією. Милиться у бундука дводомного не листя, а сама зелена маса в плодах. Приємний запах! Стручки висять на дереві цілий рік - треба тобі руки помити, рви і мий. Прекрасно змиває жир. Ним можна вмиватися, мити голову і прати речі. Плід за формою нагадує вареник. Всередині - одне насіннячко діаметром близько 1 см, сплюснуте по «полюсах». Весь простір всередині «вареника» заповнено приємного відтінку зеленою загуслою масою - типу концентрованого шампуню. Цей шампунь і є мило. Це рослина, хоч і дерево, але - бобова. Воно - родич кавового дерева, і його плоди вживають як замінник кави.
 Цей перелік належить до рослин України, але ж планета велика і кожна країна має свої мильні рослини. До них належать по-перше, мильні дерева – сапіндуси, що ростуть в диких, незайманих місцях, далеко від цивілізації, в  тропіках Азії та Америки. Ніяких нітратів та пестицидів! Дорослі дерева досягають висоти у 25 метрів. Листя у них списоподібні, 7-10 сантиметрів у довжину. Квітнуть дрібними зеленувато-білими квітами, плоди, які називають мильні горіхи, визрівають в листопаді-грудні. Саме цими плодами вони і прославились, хоча ці горіхи насправді є ягодами.  Сучасна наукова назва рослини походить від латинських sapo - мило та indicus - індійський, що дослівно означає «індійське мило». До речі таку назву дав ще Карл Лінней, якому було відомо про використання індійцями плодів цього дерева для відбілювання тканин. Миючі властивості плодів дерева зумовлені високим вмістом сапонінів (до 38%), які містяться і в інших частинах рослини.
 Круглі жовто-коричневі мильні горіхи (ягоди) мають діаметр 2-2,5 сантиметри. Ядра горіхів цінності не мають на відміну від шкарлупок. Горіхи колють, ядра викидають, а шкарлупу висушують. Чим сухіша шкарлупа - тим вона твердіша, тому ягоди мильного дерева і називають горіхами. За розмірами та зовнішнім виглядом мильні горіхи нагадують лісний горіх. У вологому середовищі шкарлупа мильного горіха розм'якшується та стає липкою, виділяючи органічні сполуки - сапоніни. Це натуральні природні ПАР (поверхнево активні речовини), а точніше кажучи - складні безазотисті сполуки з групи рослинних глікозидів. Мильні горіхи широко застосовувалися і застосовуються в Індії всіма верствами населення для прання брудної білизни, кухонного посуду та меблів, миття шкіри та волосся, овочів та фруктів, миття домашніх тварин, щоб позбутися не лише бруду, а й ектопаразитів, змивання бруду від комах, птахів та інших тварин, а також для чищення дорогоцінних прикрас із срібла та золота.
 Наступне мильне дерево росте в Чилі - кілайя мильна  - вічнозелене дерево з «мильною» корою.  Великі популяції його зосереджені на висоті близько 2000 метрів над рівнем моря. Це високе, до 20 метрів, вічнозелене дерево з темною корою і тонкими гілками, що несуть прості чергові листя 3-5 см довжини, чимось нагадують листки дуба - з зубчиками по краях. Кора цього чудового дерева здавна застосовується Андськими народами в медичних та гігієнічних цілях.
 Звернемося до історії. Найдивовижніше, що мило спочатку дала людям природа, і методом багаторічного спостереження, людина знайшла такі рослини, які давали пінисті відвари або настої, що добре очищають шкіру і тканини, що сприяють виведенню плям, а також володіють протимікробним ефектом. Такі рослини поширені по всьому світу, тобто у кожного народу спочатку було своє «мильне дерево» або трава, про які ми всі давно забули, а тепер життя потребує згадати їх.
 Сьогодні нам уже зрозуміло, що більшість мильних рослин містять особливі поверхнево активні речовини, так звані сапоніни. Наука, що вивчає лікарські засоби, які отримують із рослинної і тваринної сировини -  фармакогнозія. З її допомогою можна ознайомитися з хімічними особливостями цих речовин. Сапоніни - рослинні речовини, водні розчини яких мають ряд характерних властивостей: гемолітичну активність, токсичність для холоднокровних тварин, здатність при збовтуванні, вони дають стійку, довго не зникаючу піну. Назва сапонінів походить від латинського sapo  - мило, саме так воно називалося у римлян. Легенда свідчить, що на священній горі Сапо відбувалися жертвоприношення богам, а суміш з розтопленого тваринного жиру і деревної золи жертовного багаття змивало дощем в глинистий грунт берега річки Тібр. Жінки, які прали там білизну, звернули увагу, що завдяки цій суміші одяг відпирається значно краще. Ну і поступово стали використовувати «дар богів» не тільки для прання одягу, але і для миття тіла. Перші миловарні теж були виявлені археологами на території Стародавнього Риму, а ще точніше - серед руїн знаменитої Помпеї.