Пошук:
Автор Pavlenko | 6 ноября 2017 | Коментарів: 0 | Переглянуто 76
Рубрика: Корисна інформація / Рослинний світ

Інжир, фігове дерево, дерево-нянька, смоківниця... Чому стільки назв?

Часто люди дивуються, чому рослинний світ такий досить різноманітний, причому не лише за ознаками, але й за біологічними чи народними назвами однієї і тієї ж рослини. Наприклад, на сьогоднішній день всім відому плодову рослину інжир називають фіговим деревом, деревом-нянькою, смоківницею, винними ягодами. Чому? Звідки взялися такі назви? Мабуть, народні назви, місцеві назви, наукові, латинські, старі, що йдуть корінням в глибину віків, – всі несуть цікаву й корисну інформацію про рослину. Що ж відомо про «фігу»?

Згадка про фігові дерева зустрічається в літературі, починаючи з Біблії та поезій давнього Сходу, з ними пов’язані біблійні притчі та легенди народів Азії. Належить інжир до родини тутових, а потрапив він до нас із Індії та Пакистану. 

Інжир, за свідченнями археологів, вже 5000 років відомий як садова рослина Азії. Більше ніж за 2500 років до нової ери майстри Єгипту зображували на барельєфах та у розписах збирання врожаю винних ягід. За легендою єгипетська цариця Клеопатра саме в чаші з фігами сховала отруйного аспіда. Від укусу цього аспіда Клеопатра вирішила загинути на очах римського правителя Октавіана, який зустрівся з нею, щоб узяти її в полон та перетворити на рабиню.

В Греції культура інжиру існує з ІХ-VІІІ століть до н.е., а от коли ця рослина потрапила на територію України до Криму, невідомо. Скоріш за все, фіги з’явилися тут разом з грецькою колонізацією кримського узбережжя Чорного моря приблизно у VІ стор. до н.е.

Усі сорти інжиру належать до одного біологічного виду Ficus carica. Це гарна декоративна рослина із великими пальчастими листками, опушеними знизу, та сірувато-бузковими, фіолетовими або зеленуватими плодами (в залежності від сорту). Молоді гілочки товсті, зелені, з молочним соком. Цікаво те, що росте інжир на майже неприступних місцях: у розщілинах між камінням, на голих гранітних скелях, де відсутня інша рослинність. Його розлога коренева система, як сталеві свердла, проникає в найтвердіший грунт, протискується до будь-якої щілини і закріплюється у найнедоступніших місцях. Часто може оселятися на карнизах старих будинків, на баштах старовинних фортець, на монастирських стінах, на банях церков… 

Живуть дерева до 100-200 років, а вже у 7-8 років дають гарні врожаї. В залежності від клімату, дерева можуть квітнути від одного до трьох разів на рік.

Фігове дерево – це рослина-таємниця. Воно має напрочуд цікаві та дивні біологічні властивості, які приводили до розгубленості вчених на протязі кількох сотень років. Уявіть собі рослину, яка не цвіте як всі квітучі рослини, але дає плоди. Дозрівають плоди не на всіх деревах, а тільки на деяких. Зрозуміло, що інжир – дводомна рослина. На чоловічих деревах формуються суцвіття з чоловічими квітками – каприфіги, на жіночих – маточковими квітками – фіги. Квітки розташовуються усередині квітколожа з невеличкими отворами на денці (2-2,5 мм), через які фігові оси (бластофаги) запилюють інжир.  На жіночих рослинах утворюються м’ясисті, порожні всередині – фіги, на внутрішній поверхні яких розвиваються непоказні жіночі квітки з 5-ма недорозвиненими пелюстками та приймочкою. Ботаніки такі суцвіття назвали сиконіумом. Чоловічі рослини в своїх суцвіттях – каприфігах – ховають від людського ока маленькі три- або чотирипелюсткові чоловічі квітки з тичинками, що мають велику кількість пилку. Як тільки жіночі суцвіття фіги запиляться, то робляться опуклішими, а всередині дозріває насіння. Фіга із достиглим насінням досить соковита і м’яка. Чоловічі навпаки, цупкі на дотик, менші за розмірами і невдовзі після дозрівання підсихають і опадають. 

Таємниця інжиру тривалий час не розкривалась. Особливість її в тому, що ніхто не знав, як саме пилок із каприфіг потрапляє до жіночих квіток – фіг. Давні мудрі садівники долали таємницю тим, що прив’язували до гілок жіночих дерев каприфіги, створюючи таким способом умови для запилення. Пізніше такий спосіб назвали каприфікацією.

Першими каприфіги почали збирати ще давні греки. Вони вміли добре зберігати їх, перевозити на далекі відстані і вдало торгувати ними. Тому грекам і належить відкриття каприфікації. 

Ще геніальний Арістотель помітив одну загадкову особливість інжиру: завжди, коли йому траплялося розірвати або поранити каприфігу, з неї роєм вилітали маленькі оси. Пізніше вченими було доведено, що це не випадковість, а закономірність, яка пов’язана із важливими процесами у рослині. Виявляється, що для запилення квіток інжиру необхідні комахи бластофаги – маленькі і тендітні, без яких ця рослина не даватиме плодів, а самі бластофаги без інжиру не зможуть не тільки розмножуватись, але і жити.

Ці стосунки рослини з комахою досить складні. Ніби навмисне для задоволення потреб крихітної комахи інжир утворює два види суцвіть. В одному наприкінці вересня зимують яйця та личинки бластофаг. У них навесні народжуються, живляться й паруються молоді оси, після чого обліплені пилком інжиру самки вилітають і шукають затишного місця для своїх яєчок. Знаходять вони таке місце - у жіночих суцвіттях, у яких на той час розкриваються квітки. Оса, протискуючись крізь щільно розташовані приймочки маточок квіток, запилює їх, але для відкладання яєць місця в них не знаходить і вилітає геть. Таким чином, шукаючи місця для яєць, комаха запилює багато фіг і нарешті потрапляє до каприфіг – зручних і затишних домівок для майбутніх нащадків. За це інжир називають дерево-нянька. У свій час Аристотель знав про ос-бластофагів (він називав їх «псен»), але не розумів їхньої ролі в опиленні. Над загадкою інжиру довго ламав голову навіть Карл Лінней, але так до кінця і не розв’язав її.

Для нормального розвитку й плодоношення рослина потребує багато світла і вологи. Побутує, навіть, прислів’я, що інжир любить тримати «голову на сонці, а ноги в теплі». Сучасні сорти інжиру виведено таким чином, що вони не потребують опилення бластофагами. Такі рослини вже не розмножуються насінням, а лише живцями або кореневими відсадками. 

Серед людей часто можна почути вислів «фіга з маком»? Звідки таке поєднання? Це пояснюється схожістю смаку внутрішнього вмісту плодів із смаком і структурою маку. Маленькі хрумкі горішки-насіння, які вміщуються усередині інжиру, нагадують солодкий мак. 

Ось із таких цікавих особливостей - походження різноманітних назв.

скачать dle 10.3фильмы бесплатно


Подібні публікації:
Дерево зі сльозами немовляти Дерево зі сльозами немовляти
  Квіти еритрин чудові медоноси, в них так багато нектару, що при переповненні він випливає з них. Тому цю рослину називають деревом зі сльозами...
Цератонія – цікава рослина з багатьма назвами Цератонія – цікава рослина з багатьма назвами
Розглядаючи різноманітність дводольних рослин ми віртуально подорожуємо по світу. І ось в Єгипті, Туреччині, Іспанії та деяких інших країнах, можна...
Водозапилення - особливий вид абіотичного запилення Водозапилення - особливий вид абіотичного запилення
 Дрібні чоловічі квітки з двома тичинками вільно плавають, як на човниках, на відкинутих донизу трьох листочках оцвітини. Підганяючись вітром,...
Чи все ми знаємо про огірки? Чи все ми знаємо про огірки?
Огірки – тропічна рослина, а багато рослин у тропіках є ліанами, тому стебло огірків – швидкоростуча ліана, що сягає завдовжки близько 3 м....
Таємниці  каприфікації. Таємниці каприфікації.
Фігове дерево – це рослина-таємниця. Воно має напрочуд цікаві та дивні біологічні властивості, які приводили до розгубленості вчених на протязі...
Навігація ↓
Реклама ↓
Статистика ↓
bigmir)net TOP 100

free counters
Реклама ↓
На сайті знайшли ↓