Родина бобових нараховує 17 тисяч видів (дерева, кущі, ліани, трави), розкиданих по всіх континентах світу. Майже всі бобові – цінні промислові, технічні, кормові та лікарські рослини. Крім того, їм притаманна унікальна властивість – збирати, акумулювати атмосферний азот завдяки кореневим бульбочковим бактеріям.

На збіднілих виснажених ґрунтах бобові відіграють роль своєрідного реставратора споживчих речовин, зокрема, азоту. Описати всі корисні властивості цих мовчазних добродіїв неможливо: вони і медоноси, і смолоноси, і лікувальники. Дарують нам різноманітні продукти: глюкозу, соки, фарби, навіть каву, але основне -  добру деревину. 

Деякі тропічні дерева із родини Бобові досягають понад 80 м заввишки. Від основи їхніх стовбурів в усі боки відходять могутні опорні корені, розташовані на поверхні землі. В Україні бобові дерева, як кажуть, всюдисущі: ростуть на різних ґрунтах, у всіх лісорослинних зонах, ланах, степах, садках. Серед них є дуже цікаві й маловідомі. 

Бундук дводомний або канадський завезений у Закарпаття з голландських та люксембурзьких розсадників у середині ХІХ століття. Відразу акліматизувався, виявився швидкорослим, невибагливим до ґрунту, хоча досить світлолюбним. Бундук дводомний і особливу вражаючу життєздатність мають чоловічі здичавілі екземпляри, що утворили суцільні зарості за короткий час завдяки суперактивній вегетації коріння, яке невпинно давало паростки, займаючи все нові й нові площі.

У своєму ареалі (Північна Америка, Канада) бундук досягає 30–40 м висоти, крона до 8 м. В Україні він виявив найвищу ступінь морозостійкості (до -40,5С). На жаль, його вводили переважно в парки. В лісових культурах його практично нема. Мабуть, лісоводи ще не оцінили належним чином численні переваги бундука, якого можна назвати декоративним меліоратором.

В літературі зустрічаються інші назви бундука - мильне дерево, кентуккське кавове дерево. Деревина у нього тверда, міцна, з рожевим ядром і гарним малюнком. Має складні пір'ясті листки довжиною до 1 м, шириною – 40 см. Квіти з лимонним ароматом, зеленуваті, жовтувато-білі, лілово-пурпурні, зібрані у великі волоті. Плід – шкірястий біб до 20 см довжиною, у якому знаходиться до п'яти насінин. Всередині заповнений зеленуватою желеподібною масою. Плоди дозрівають восени і потім рівномірно падають майже упродовж року.

Біб містить  багато алкалоїду з назвою цитизин, який є отрутою. Якщо сирий плід подрібнити, то отримана маса відлякує комах і тарганів. З бобів можна приготувати напій, за смаком схожий на каву (навіть з пінкою). Але попередньо їх прожарюють при температурі не нижче 260° С, звільняють від шкірочки та подрібнюють. Гель, що міститься всередині стручка, добре розчинний у воді, може використовуватися в косметології та як миюча речовина, не висушує і не подразнює шкіру. Люди, навіть, примудрялися прати у цьому розчині, хоча він і не піниться. При більшій концентрації використовується як клей чи засіб для полірування меблів.

Деревина використовується для виготовлення меблів, господарських виробів, стовпів, шпал, а також у будівництві. Для бундука в Карпатах – широке поле і необмежені можливості. Розмножувати його легко. Зібрані восени боби можна зберігати всю зиму й посіяти весною, попередньо намочивши їх у теплій воді.

Уже понад два століття тому «прописалася» в Україні і гледичія звичайна або триколючкова – дерево 30 м висотою. Походить з лісів Північної Америки. Відомо 12 видів, серед яких є рідкісні «червонокнижники», як гледичія каспійська. Культивуються гледичії на всіх континентах. У Закарпатті добре акліматизувалися й використовуються в парковому будівництві. Морозостійкі, світлолюбні, тому їх вводять у периферійні ряди і смуги у вигляді живого паркану (живоплоту). Ці деревця можуть за себе постояти, бо мають надійну зброю – колючки довжиною з добряче шило або голку. Такий паркан неможливо подолати ні людині, ні худобі, тому й цінують їх садівники та виноградарі. До того ж вони гарні медоноси, швидко ростуть, посухостійкі, невибагливі до ґрунту.

Квіти полігамні, зібрані в китиці та мітли. Боби товстошкірі, наповнені м’якою клейковиною, що містить глюкозу, довжина стручків 30–50 см, колір темно-коричневий. Переносить навіть засолений ґрунт, хоча уникає болота. Схожість насіння до 90%. Деревина за фізико-механічними властивостями наближена до дубової – така ж тверда та важка. Відповідно використовується в господарстві.

Робінія звичайна, відома у нас як біла акація — листопадне, до 35 м заввишки дерево родини бобових. Листки чергові, непарноперисті, з 4-10 парами довгастих, видовжено-овальних цілокраїх листочків, які зверху зелені, зісподу — блідо-зелені або сірувато-зелені, по жилках трохи опушені, прилистки видозмінені в колючки. Квітки двостатеві, неправильні, в пониклих китицях; віночок білий. Цвіте у травні-червні. Плід — біб.

Робінія звичайна походить з Північної Америки. По всій території України її культивують як декоративну й фітомеліоративну рослину. Для виготовлення ліків використовують квітки і кору робінії. Квітки заготовляють на початку цвітіння рослини. Спочатку зривають руками або зрізують секаторами чи ножицями суцвіття, потім з суцвіть обшморгують квітки, розкладають їх в один шар на папері чи тканині й висушують на горищі або під укриттям на вільному повітрі. Сухих квіток виходить 15-18%. Строк придатності — 1 рік. Кору робінії збирають весною до розпускання листя з молодих гілок, здираючи її розрізаними вздовж трубками або жолобками, і сушать під укриттям на вільному повітрі, а при несприятливих погодних умовах — у теплому приміщенні, яке добре провітрюється.

Квітки робінії містять флавоноїди, ефірну олію, цукри та органічні кислоти. До складу ефірної олії входять метиловий ефір антранілової кислоти, індол, геліотропін, бензилалкоголь і складні ефіри саліцилової кислоти. У корі є дубильні речовини, токсальбумін — робін, ефірна олія, фітостерин і стигмастерин. 

Еритрини - листопадні чагарники та дерева родини бобових висотою від 0,8 до 18 м, що є мешканцями тропічних районів світу. Вони досить декоративні, довго і рясно цвітуть, цінуються за прекрасні червоні квітки химерних форм у великих гроноподібних суцвіттях. Більшість з них має коралово-червоне блискуче забарвлення квіток і червоні насіння-боби. Вони невисокі і  колючі, так як гілки та черешки листків покриті шипами. Листки трійчасті, квітки довжиною до 5 см, метеликового типу, з довгим вузьким вітрилом. 

Квіти еритрин чудові медоноси, в них так багато нектару, що при переповненні він випливає з них. Квітки еритрин місцеві жителі використовують в їжу, з них отримують барвник для тканин і шерсті. Ошатні, великі, червоні насінини використовують в якості намистин для біжутерії – бус, сережок, браслетів. Через те, що насіння можуть переноситься морем на великі відстані, їх ще називають «морськими бобами».

З легкої пористої деревини еритрин роблять музичні інструменти, дитячі іграшки, застосовують в авіамодельному спорті та ортопедії. Подрібнена деревина еритрини індійської застосовується в косметиці. Крім того, листя, квітки і кору застосовують в медичних цілях, зокрема, як заспокійливий і седативний засіб.

Насіння багатьох еритрин дуже отруйні, тому що містять сильний алкалоїд еритроідін, по дії схожий з отрутою кураре, паралізуючим дихальну систему. Особливо цим славиться каффрська еритрина, що здавна використовувалась південноафриканськими племенами для полювання та рибальства.

 У родині бобових з прадавніх часів відомий легендарний релікт, батьківщиною якого є Середземномор’я – багряник звичайний, або церсіс. Його ще називають «іудине дерево», що пов'язане зі старовинною назвою батьківщини рослини - Іудеї. 

Це досить розгалужене дерево або чагарник з широкою кроною, червоними гілками і серцеподібним, зеленим листям. Дерева середньої висоти (до 15 м), ростуть повільно, світлолюбні, посухостійкі. Найкращі для них умови – сухі кам’янисті вапнякові схили. 

Цвіте багряник до розпускання листя, недовго - 3-4 тижні. Але квітів так багато, що ними покриваються і тонкі пагони, і товсті скелетні гілки, і навіть стовбур. Дрібні квітки метеликові типу, як і у більшості бобових, зібрані в пучки, пучки - в пишні «шапки». Листя округлі або широкоовальні розпускаються в кінці цвітіння, молоде листя має рожево-коричневий відтінок, потім верх стає темно-зеленим, а низ набуває сизо-блакитний колір. У вересні в кроні дерева починають весело шарудіти на вітрі жорсткі коричневі боби. Дрібні насіння мають крихітні крилатки; вони легкі: в 1 кг - до 2 млн. штук.

В столярних роботах дуже цінується легка, з красивим чорно-зеленим малюнком, деревина багряника і жовта, видобута з деревини, фарба. Усього відомо 7 видів роду. Дерева середньої висоти, десь до 15 м. Ростуть повільно, світлолюбні, посухостійкі. Найкращі для них умови – сухі кам’янисті вапнякові схили, на яких вони доживають аж до 200–300 років. Квіти рожево-пурпурні, рясні, розміщені просто на гілках.

   Гліцинії – дерев'янисті листопадні дерева або ліани родини бобових з пониклими гілками, 15-18 метрів у висоту. Листя непарноперисте, велике, молодим опушене, до 30 см завдовжки, з кількістю листочків від 7 до 13. Запашні фіолетові, бузкові і білі квіти зібрані в пониклі китиці до 30 см завдовжки. Зацвітає гліцинія навесні, наприкінці березня і може цвісти протягом усього літа. Плід – біб завдовжки до 15 см. 

Дерево гліцинія дуже затребуване в ландшафтному дизайні, так як вирощують його в різних формах – і в якості ліани, що обвиває стіни альтанки або каркас паркану, і в якості штамбового деревця. Вирощується гліцинія і в домашніх умовах, причому китайська гліцинія зацвітає в трирічному віці, японська – у віці десяти років, причому всі бутони розкриваються водночас. Гліцинія рясноквітуча, цвіте з травня по червень. 

Звичайно, це незначна кількість цікавих дерев родини бобових.