З дитинства всі знають м’яту – рослину із запашними листками, яку використовують у харчовій, кондитерській та фармацевтичній промисловості. Етимологія назви рослини носить легендарний характер. Вважається, що вона походить від імені німфи Менти, яка спокусившись багатствами владики царства мертвих Аїда, забажала вступити з ним в любовний зв’язок. Однак про це дізналася його дружина Персефона, і, засліплена ревнощами, заподіяла суперниці смерть. На місці її кончини виріс запашний кущик, що отримав назву мента, що перекладається на нашу мову як м’ята. 

Згадки про м’яту зустрічаються в багатьох історичних джерелах. Про неї згадується в Євангелії від Матвія, її гілочки опинилися серед пахощів в єгипетських усипальницях, в Древньому Римі було прийнято носити з неї вінки для гнучкості розуму, Гіппократ відбілював зуби її настоєм і вважав, що вона викликає чоловічу імпотенцію, а Олександр Великий, навпаки, вводив заборону на вживання м’яти під час походів, оскільки вважав її афродизіаком. Такі суперечливі властивості однієї рослини спонукають розібратися, що ж собою являє м’ята: користь і шкода її для людини багато в чому визначаються її складом. 

М’ята перцева названа так за свої гострі та освіжаючі властивості. Її ефірна олія, якої до 2,5% у сушеному листі, в основному складається з ментолу (близько 50%), ментону (від 10 до 30%), метилових ефірів (до 10%) і монотерпенових похідних (пулегон, піперитон, ментофуран). Гострий і освіжаючий запах м’яти зумовлений ментолом і метилацетатом, які синтезуються у листі переважно протягом тривалих сонячних періодів. Коли тривалість дня зменшується, у листі переважає синтез кетонів: ментону, пулегону і ментофурану, які мають менш приємний та яскравий аромат.

Не всім, звичайно, відомо, що видів м’яти багато, і всі вони в більшій чи меншій мірі мають у складі ефірні олії: м'ята японська, водяна, кучерява, яблучна, апельсинова (бергамотова) та інші. Але найчастіше людина використовує м’яту перцеву, висаджуючи в садах та на городах як цінну кулінарну, лікарську і косметичну рослину.

М'ята перцева - багаторічна трав'яниста рослина з родини губоцвітих, яка має ряд характерних ознак:  стебла чотиригранні, гіллясті, червонуватого кольору, щетинисто-волохаті або гладенькі висотою 60-80 см.  Листки досить численні, темно-зелені, іноді з фіолетовим відтінком, яйцевидні, довгастої форми, з зубчастими краями, навхрест супротивні. Знизу листки мають світліше забарвлення і до того ж нижня поверхня покрита дрібними волосками та має залозки, де й міститься ефірне масло. Квіти двостатеві з подвійною оцвітиною, зигоморфні,  фіолетові або червонувато-білувато-рожеві, невиразно-двогубі, зібрані в колосовидні суцвіття. Цвіте в другій половині літа. Плід – чотири чорно-коричневих горішка, укладених в чашечку.

Вчені вважають, що перцева м'ята є гібридом водної м'яти та колосової м'яти через випадкову гібридизацію. Дикорослу перцеву м'яту можна знайти в Центральній і Південній частинах Європи, але вважають, що вперше вона була використана людиною та переведена у культуру в Англії, завдяки чому поширилась на Європейський континент та Африку. Найстаріший відомий її сорт «Чорний Мітчем», названий на честь міста неподалік від Лондона, що має листя темного кольору через наявність антоціанів. Інші сорти м'яти, що не містять антоціанів, відомі як біла перцева м'ята.  Нині північна Африка є головним виробником перцевої м'яти. В Україні її стали вирощувати на початку XVIII ст., а нині основні площі її розміщені в лісостеповій зоні — в Чернігівській, Черкаській, Сумській, Полтавській та Київській областях. 

М'ята - світлолюбна рослина довгого дня. Чим інтенсивніше освітлення, тим вищі врожайність, вміст олії та її якість. Вологолюбна, найбільше вологи потребує у фазі від початку гілкування до масової бутонізації. Маловимоглива до тепла. Навесні вегетація м'яти відновлюється при температурі 2-3°С. Приморозки до мінус 8°С переносить добре. Взимку кореневища витримують морози до -13 °С, а при наявності снігового покриву - до -18-30 °С. Оптимальна температура для росту 18-20 °С, а для синтезу ефірної олії - 22-25°С. Вищі температури в літні місяці стримують гілкування, урожайність, знижується вміст олії.

Пагони, листя, квітки м'яти містять велику кількість ефірної олії, що складається з ментолу та його ефірів, головним чином ефірів ізовалеріанової і оцтової кислот. Основу ефірного масла м'яти перцевої складають ментол, бета-пінен, лімонен, цинеол, дипентен, пулегон, альфа-фелландрен та інші терпеноїди. Крім того, в листі містяться органічні кислоти, дубильні речовини, смоли, біологічно активні речовини, флавоноїди, серед яких гесперидин і рутин, органічні кислоти (кавова, хлорогенова, урсолова, олеанолова), моносахарид рамноза, глюкоза і сапоніни, фітонциди, каротин, бетаїн, мікроелементи - мідь, марганець, стронцій та інші хімічні сполуки.

За дослідженнями хіміків у листі рослини міститься до 2,8% ефірної олії, в квітках набагато більше - до 6%. Ефірна олія м’яти перцевої багата ментолом, карвакролом, терпіненом, лімоненом, гераніолом, цитральом та іншими речовинами, що зумовлюють її анальгезуючий і тонізуючий ефект. Вітамінний склад представлений вітамінами А (203 мкг), С (13 мг), РР (0,9 мг) і групи В (В1 - 78 мкг, В2 - 175 мкг, В5 - 250 мкг, В6 - 158 мкг і В9 - 105 мкг). 

Листя м'яти, завдяки наявності в них ментолу, мають антисептичні властивості. Незважаючи на те, що м’ята настільки міцно увійшла в побут, що сприймається, як звичайний чай, до її вживання теж слід ставитися з певною обережністю, хоча невропатологи рекомендують «приймати» цукерки з ментолом після важкого робочого дня.