Весна квітує прекрасним цвітом, милуючи очі всіх бажаючих. Але серед квітучого різномаїття можна зустріти не лише привабливі і запашні квіти, а також рослини, що мають непоказні квітки, але цінуються людиною за інші властивості. Наприклад, всім відома рослина кропива, що має жалкі особливості листків та стебел і дуже красиву назву родини – губоцвіті.    

Губоцвіті - родина дводольних рослин, які за новітніми даними налічують близько 200 родів і 3500 видів, поширених майже по всій земній кулі. Особливо численні губоцвіті від Канарських островів до Західних Гімалаїв, де вони часто відіграють значну роль в рослинних угрупованнях. Майже повністю відсутні губоцвіті в Арктиці й Антарктиці. Дуже мало губоцвітих і в зоні тайги. Досить багато їх в гірських районах тропіків, особливо Центральна і Південна Америка. В Австралії представлені головним чином ендемічними для цього континенту родами. У флорі України їх понад 230 видів.

Квітки губоцвітих двостатеві з подвійною оцвітиною, зигоморфні, зрослопелюсткові з досить цікавими формами пелюсток віночка: дві верхні пелюстки утворюють верхню губу, а нижня губа утворюється з трьох пелюсток. Тому й називаються ці квітки губоцвітими. Нижні, зрослі частинки пелюсток утворюють трубочку віночка, в якій часто бувають помітні волоски. Чашечка трубчаста з п’ятьма зубцями, часто також двогуба. Тичинки зрослися з трубочкою віночка, з 4 тичинок 2 нижні довші від двох верхніх. Інколи тичинок тільки 2, як у шавлії. Маточка утворена двома плодолистиками, 4-гнізда з чотирилопатевою верхньою зав’яззю.

Плід губоцвітих складається з 4 односім’яних і здебільшого горішкоподібних часток, що мають дуже різну форму. Зовнішня оболонка частки плоду нерідко несе горбики, сосочки або волоски, що пов’язано зі способом їх розповсюдження. При плодах віночок зазвичай опадає, а чашечка завжди залишається і нерідко розростається.

Серед губоцвітих відомо багато лікарських та ароматичних рослин.  Надземні частини багатьох представників родини містять ефірну олію, яку застосовують у харчовій, парфумерній і фармацевтичній промисловості. Народними і офіційно визнаними лікарськими рослинами є: м’ята, шавлія лікарська, глуха кропива, чебрець, материнка, лаванда та інші.

Найтиповішими представниками, які зустрічаються людям досить часто і приносять інколи прикрість, є кропиви різних видів. Ростуть кропиви по всій території України як бур’ян, у вологих тінистих місцях, по берегах річок, в ярах, уздовж доріг, на узліссях, галявинах, по засмічених місцях, часто утворюючи великі зарості. Найбільш поширеною є, звичайно, кропива дводомна - багаторічна трав’яниста рослина, листки і стебла якої вкриті жалкими волосками, від дотику до яких виникає неприємне відчуття, тому що жалкі клітини містять їдку рідину – мурашину кислоту. Коли ми торкаємося листка, волосинка проколює шкіру, верхня її частина відламується і в ранку потрапляє вміст жалкої клітини.

Стебло  прямостояче, чотиригранне, галузисте, 50–180 см заввишки. Листки прості, темно-зеленого кольору, з довгими черешками, яйцеподібно-ланцетоподібні і широкояйцеподібні, загострені, біля основи серцеподібні, краї гостропилчасті із зігнутими до верхівки зубцями, з прилистками. Поверхня листка шорстковолоса, особливо багато волосків уздовж жилок. 

Квітки різностатеві, дрібні, жовто-зеленого кольору з простою оцвітиною. Чоловічі квітки з тичинками, жіночі з товкачиком і сидячим рильцем. Зібрані у розгалужені колосоподібні суцвіття, розміщені у пазухах листків. Плід - горішок. Цвіте від  червня до серпня, плодоносить у серпні–вересні. 

Довгий час кропива була відома як технічна культура. Луб'яні волокна кропиви йшли на вироблення пряжі, мотузок, каната, шпагату, грубих тканин, рибальських снастей, які відрізнялися міцністю, легкістю, довго не намокали у воді і не гнили. У XIX столітті в Європі з кропиви робили тканини й сита для проціджування меду і просіювання борошна.

У XI столітті кропива згадана як четверта лікарська рослина. Тому в давнину говорили: «Одна кропива замінює семеро лікарів». Про цілющі властивості кропиви наші предки знали не з чуток, ця трава була універсальними ліками від багатьох хвороб; прекрасним харчовим продуктом, що збагачує раціон потрібними і корисними речовинами. Найбагатший вітамінно-мінеральний склад кропиви робить її корисні властивості майже всесильними. У молодому листі кропиви аскорбінової кислоти вдвічі більше, ніж у лимонах та плодах чорної смородини, в 10 разів більше, ніж у яблуках, а вміст каротину вище, ніж у ягодах обліпихи, коренеплодах моркви, листках щавлю. У кропиві знаходиться величезна кількість органічних речовин, вітаміни, мінерали та мікроелементи: аскорбінова кислота, вітаміни групи В, вітамін Е і К, каротин, каротиноїди, барій, сірка, залізо, калій, кальцій, хром, мідь, марганець, алюміній, молібден. Окрім цих речовин до складу кропиви входить гістамін, глікозид уртицин, дубильні речовини, фітонциди, хлорофіл, флавоноїди, органічні кислоти (мурашина, галлусова кислоти).

Завдяки усім цим компонентам кропива є унікальною рослиною і має щонайширший спектр корисної дії. 100-150 грам свіжої кропиви забезпечують людину практично всім добовим набором необхідних речовин. 

З коріння кропиви роблять жовту, а з листя – зелену фарбу. Ця рослина – чудовий бактерицидний засіб, що перешкоджає гниттю. Риба і м’ясо краще збережуться, якщо їх обгорнути листками кропиви. Борщі та салати з молодого листя кропиви здавна і до наших днів вживають навесні. Тому не слід забувати, що у нас під ногами росте такий безцінний скарб, як кропива.