Ірина Лівобережна

Конюшина - давня культура, відома в  Україні з середи¬ни XVIII ст. Сьогодні основні райони її вирощування - Україна, Центральна нечорноземна зона Росії, Білорусь, країни Балтії, у Західному Сибіру та  Приморському краї. Якщо говорити про українську місцевість, то тут росте в основному конюшина лучна, яка зростає, звичайно, не лише на луках, а також на лісових галявинах, вздовж доріг і полів. Але основне, що конюшина широко культивується як кормова рослина і є однією з найбільш цінних кормових трав, яка використовується на зелений корм, для заготівлі сіна, сінажу та силосу. 

Конюшина - багаторічна, рідко однорічна рослина зі стрижневою кореневою системою, яка у деяких стає здерев’янілою. Стебла 50-70, зрідка 100-120 см заввишки, в основному вони висхідні або прямостоячі, рідше лежачі, за сприятливих умов добкущаться і часто на одній рослині може розвиватися по 20-30 стебел.

Листки складні, трійчасті, рідше з 5-9 листочків, що розміщені пальчасто, прилистки зрослися з черешками листків. Кожен листочок має на верхівці виїмку, а також білувату пляму.

Чашечка дзвоникувата або більш-менш двогуба, з 5 зубцями. Віночок квіток неопадний; пелюстки більш-менш зрослі між собою і тичинковою трубкою. Квітка побудована з 10 тичинок. Одна залишається, а решта 9 зростаються між собою нитками. 

Квітки різного кольору, залежать від різновиду, бувають червоні, білі, рожеві, червоно-фіолетові. Вважають, що спектр забарвлення змінюється від темно-червоного до блідо-рожевого. За розмірами вони дрібні і зібрані в суцвіття — голівку округло-конічної форми, причому в кожній голівці від 30 до 70 квіток, хоча зустрічається і 150. Запилюється перехресно в основному джмелями.  У квітках багато нектару, тому саме джмелям з довгим хоботком він доступний і служить хорошим "медовим пасовищем". Цвіте конюшина з травня до вересня. Доведено, що в квітках наявна ефірна олія, до складу якої входять фурфурол і метиловокислий кумарин.

Плід – одно-, дво- рідше 3-6-насінний шкірястий біб, замкнений у чашечці, рідше висувається з неї. Плід, який оповитий відцвілим віночком, розкривається дуже пізно, а буває і зовсім не відкривається.

Насіння серцеподібної або довгасто-овальної форми, блискуче, гладеньке, дрібне, жовте вгорі і фіолетове внизу, хоча може бути світло-жовтим чи жовто-фіолетовим. Старе насіння без блиску і висівати його не слід. Маса 1000 насінин — 1,5-2,0 г. У насінні ефірної олії більше ніж у квітках, аж до 12%.

Місцеві назви конюшини лучної - червона конюшина, червоний горішок, червона кашка, івасик, в’язіль, дятловина, троян, трой-зілля, козине око, попки, медовий колір, трилисник луговий, трійця.

У польових умовах насіння проростає при температурі 2-3°С. Навесні сходи з’являються через 14-16 днів після посіву, головний пагін, досягнувши 15-20 см, припиняє свій розвиток, що викликає посилене кущіння і зростання бічних пагонів. Після розкладання в грунті біомаса конюшини стає добривом, що легко засвоюється, а грунт поповнюється органікою та збагачує грунт калієм. Завдяки бульбочковим бактеріям, які розвиваються на коренях, засвоює з повітря азот і накопичує його, причому було встановлено, що після скошування його накопичується близько 150 кг\га.

За тривалими дослідженнями конюшина лучна має ряд цікавих пристосувань:

- перед дощем її листки опускаються і складаються, як зонтик, прикриваючи квіткові головки;

- білі плями на листках забезпечують триваліше випаровування рослиною вологи: світліша поверхня повільніше охолоджується;

- боби дрібні для того, що при них залишається висохла оцвітина, тому вони добре поширюються вітром;

- конюшина не боїться нічного холоду: її листочки на ніч складаються і піднімаються догори, внаслідок чого зменшується поверхня рослини, отже, вона менше випаровує води і менше втрачає тепла;

- росте переважно вночі за рахунок нагромаджених за день речовин, у холодні ночі процес росту значно уповільнюється, нагромаджені речовини повністю не витрачаються і наступного дня гальмують фотосинтез;

- рухом листків рослина регулює певне співвідношення денних і нічних температур, потрібне для її нормального розвитку.

- перед дощем, листки випрямляються і, якщо конюшина стоїть прямо, а листки складаються – то насувається негода або буря;

- у листках конюшини міститься маакіаін – флавоноїд, що має фунгіцидні властивості.

В історії зустрічаються цікаві повідомлення про конюшину. Наприклад, герцогиня Кембриджська Кейт Міддлтон привітала гвардійців першого батальйону Ірландського полку з Днем святого Патрика, вручивши їм букети конюшини. Герцог і герцогиня Кембриджські дотримуються цієї традиції з 2011 року. Вперше символічні гілочки конюшини ірландським гвардійцям вручила в 1901 році Королева Олександра. 

З листя конюшини лугового готують салати і зелений борщ. З минулих часів сухі розтерті листя додавали при випічці житнього хліба до борошна, а також активно використовували для приготування сирів і соусів. На Кавказі навіть квасять як капусту молоді нерозпущені квіткові головки.

З давніх часів конюшина служить складовою частиною ароматичних цілющих ванн і лікувальних чаїв. Есенцію з свіжих квітучих рослин застосовують у гомеопатії. Квіткові голівки і листя використовували у вітчизняній народній медицині. Вона не спричинює побічних явищ, тому приймати її можна довго.

Конюшина - цінний медонос, її медопродуктивність складає всього 6 кг меду з гектара посівів, але відноситься він до кращих сортів, і довго не зацукровується.