Напередодні святкування Трійці, в народі називаються «зелені свята», кожна українська хата прикрашається гілками дерев, а підлога посипається лепехою. Яка ж лепеха за своїми біологічними властивостями?

Лепеха болотна, інші назви аїр тростинний, татарське зілля, ірний корінь - однодольна багаторічна трав'яниста рослина з товстим, повзучим, довгим циліндрично-сплюснутим і зігнутим кореневищем, зеленувато-жовтого забарвлення зверху та білого з рожевим відтінком всередині. Зверху по спіралі воно покрито темними широкими листовими рубцями. Від верхньої частини кореневища пучком відходять яскраво-зелені, великі, шорсткі, мечоподібні листки 0,8-1,2 м завдовжки. При розтиранні листя і особливо кореневищ з'являється приємний запах. 

Квітконосне стебло порожнисте, тригранне, з товстим, відхиленим в сторону суцвіттям-початком. Квітки дрібні, правильні, зеленувато-жовті, що складаються з шести вузьких лускатих пелюсток, з шістьма тичинками і однією маточкою. На верхівці стебла квітки зібрані в циліндричну качалочку, поверхня якої ніби вкрита бородавками. Цвіте в червні-липні.

Плід - зелена сухувата ягода яскраво-червоного кольору, яку ми практично не бачимо, бо в нашій місцевості вона не визріває. Причиною є відсутність комах, що запилюють аїр. У зв’язку з непоказними квітками ця рослина в перекладі з грецької мови означає «негарний». Історичні відомості досить цікаві: «В кінці ХVІ ст. австрійський посол у Туреччині надіслав посилкою коріння аїру ботаніку Віденського головного ботанічного саду. В урочистій обстановці це коріння було висаджено на березі ставка в одному з перших ботанічних садів у Відні. І якою великою була радість, коли з кореневища з’явилися довгі шаблеподібні листки. Через три роки аїр зацвів. Службовці головного ботанічного саду Відня сподівалися побачити в рослині щось незвичайне. І яким було їхнє розчарування, коли таємничий чужоземець виявився зовсім непоказним. Аїр виявився не тою могутньою і сильною рослиною, якою її уявляли європейські ботаніки і навколо якої було стільки таємниць. Віденські ботаніки дали свою назву заморській рослині акорус каламус, що в перекладі означає некрасива палиця.»

Батьківщина аїра — Південно-Східна Азія. Звідси він поширився в інші країни. Чому має назву «татарське зілля» історично цікаво: аїр поширився з Індії та Китаю по всій Азії та Європі завдяки татарам, які вважали, що він очищає водойми, і там, де він росте, можна без ризику для здоров'я пити воду. Тому вони возили з собою кореневища і, зупиняючись біля водойм, кидали шматки кореневищ у воду, які добре приживалися на нових місцях. Таким чином, аїр швидко поширився спочатку в Азії, потім пізніше у Європі. 

У нас на Україні татарське зілля росте по берегах річок, озер, ставків, каналів з тихим плином води, на болотах, на заболочених берегах, утворюючи місцями зарості. В давнину на Україні пахучим листям застеляли у хатах глиняні долівки, прикрашали житла, вважаючи, що своїм приємним запахом лепеха вбиває комах-паразитів.

В давнину аїр використовувався при лікуванні цинги, гнійних виразок, холери, висипного тифу, хворобах жовчних шляхів, проти нервового збудження і як чудовий дезінфікуючий, болезаспокійливий і протигарячковий засіб. Особливо широко цю рослину використовували в країнах Малої Азії, зокрема в Туреччині. Константинополь імпортував велику кількість кореневищ аїру в інші країни, де його висаджували в ботанічних і аптекарських садах. З цією метою його в давнину було завезено до Європи. Як лікарську рослину аїр могли завезти і на Україну. 

Лікувальне значення має тільки запашне кореневище. У ньому міститься до 4,8% ефірної олії, гіркий глікозид акорин, дубильні речовини, алкалоїд каламин, аскорбінова кислота, крохмаль, солі, органічні кислоти та інші речовини. У листках знайдені дубильні речовини і ефірне масло, а також аскорбінову кислоту. Фітонциди аїру вбивають бактерії і віруси. Цілющі властивості аїрного кореня були відомі ще лікарям Стародавньої Греції та Риму - Діоскариду і Гелену.

Заготовляють кореневища восени, витягуючи їх з мулистого грунту залізними граблями або вручну, відмивають, розрізають на шматки завдовжки 15-30 см і, якщо вони товсті, розщеплюють їх уздовж, після чого висушують, попередньо пров'яливши. Сушать в провітрюваних теплих приміщеннях або на горищах під залізним дахом, розкладаючи на решетах, тканині, в спеціальних сушарках, але температура повинна бути така, щоб ефірна олія з кореневищ не випаровувалася, бо інакше вони стають непридатними до вживання та лікування.   

На батьківщині аїру тростинного його кореневища широко застосовують в парфумерній та кондитерській промисловості: воно входить до складу зубних порошків і паст,  ним ароматизують туалетне мило, помади і креми.  Корінь аїру  зберігає квас від бродіння, навіть, у теплому місці. В деяких країнах майже у всі консерви з риби кладуть цю рослину. Також додається в пиво, в невеликих кількостях використовується замість лаврового листа, як замінник кориці, імбиру, мускатного горіха. Додається в компоти з яблук, груш і ревеню. Його варять у сиропі, зацукровують для кондитерських виробів. В Китаї та Індії аїр використовувався для приготування східних ароматів. Зварені у цукрі кореневища - дорогоцінні турецькі солодощі. 

В Україні аїр мало використовується в харчовій промисловості, а в основному у народній медицині. Спектр його використання широкий: багато систем органів можуть відновити свої функціональні можливості – це і травна система, і кровоносна, і опорно-рухова, і нервова, і статева, і шкіра, також має заспокійливе значення, знеболююче, кровоспинне, антисептичне, протирадіаційне та інші.