Організми, що належать до одного виду, займають певну територію, або ареал – це ділянка поширення на земній поверхні систематичної групи живих організмів.
 За розмірами і формою біологічні ареали дуже різноманітні. Існують види, поширені на всіх материках або в усіх океанах, що називаються космополітичні. Умовно космополітичними вважають ареали тих видів, які заселяють не менше 1/4 поверхні суші або 1/4 акваторії Світового океану чи внутрішніх водойм нашої планети. Більшість космополітів належить до водних рослин або рослин вологих місцезнаходжень. Космополітизм у рослин виникає природним (легкість розселення, висока життєздатність) або ж антропогенним шляхом (світова торгівля, міжнародні транспортні зв’язки). Повною протилежністю космополітам є ендеміки. Це групи рослин, що мають обмежені ареали. Наприклад, тільки у Південному Китаї росте гінкго дволопатеве. Відомі також палеоендеміки (стародавні таксони, ареал яких різко скоротився) і неоендеміки (молоді таксони, які ще не встигли поширитися на значній території). Рослини, що в давні часи займали значні ареали, але внаслідок різкої зміни кліматичних умов загинули на більшості територій і залишилися лише в місцях, де збереглися умови для їх існування, називають реліктовими.
 Ареали формувалися в результаті взаємодії процесів еволюції тварин і змін середовища їх проживання в різні геологічні епохи. Крім того, при порівнянні ареалів одних і тих же видів через невеликі відрізки часу (10-20 років) виявляється сучасна тенденція до розширення або скорочення площі, зайнятої популяціями виду. А зміни чисельності і займаної площі - чіткі показники стану виду. Отже, по ареалу неважко судити про те, що відбувається з тваринами, які цікавлять нас, в умовах антропічного впливу на природне середовище.
 За своєю формою розрізняють такі види ареалу:
- Суцільний – ареал, що не переривається ніякими особливими фізико-географічними, біологічними чи іншими перешкодами. Наприклад, благородний олень з давніх-давен мешкав в лісостеповій зоні і вздовж всієї південної смуги лісів – європейських і сибірських, а також у вологих частинах Середньої Азії. Переслідування людьми, освоєння людиною цілинних земель, вирубування лісу - все це привело до того, що більш-менш суцільний ареал олені мають лише в Сибіру.
- Переривистий або роз’єднаний (диз’юнктивний) характеризується тим, що простір, який займає вид, розпадається на декілька відокремлених територій, настільки віддалених, що обмін насінням, спорами та рухомими організмами повністю неможливий. Розриви між окремими частинами мають назву диз’юнкції. Їх поява зумовлена зміною клімату чи рельєфу. Приклад: блакитна сорока мешкає на Далекому Сході та на Піренейському півострові. Зараз бурий ведмідь на частині історичного ареалу знищений, а в решті місць його чисельність дуже скоротилась. В Західній Європі ізольовані популяції існують у Піренеях, Альпах, Апеннінах.
- Мозаїчний ареал складається з невеличких територій, що за своїми умовами сприятливі для життя організмів.
- Мереживний (стрічковий) ареал включає в себе території, що не заселені організмами через несприятливі умови.
 Між абсолютно суцільним і роз’єднаним ареалами існують різноманітні перехідні форми. Інколи на окраїні суцільного ареалу певний вид заселяє відокремлені ділянки, які називаються «острівковими місцезнаходженнями», або ексклавами. Якщо ареал представлений дуже близькими видами, які відрізняються незначними ознаками, він називається замінним, або вікарним, а якщо він оперізує тропічний пояс, то називається пантропічним. Місце (район), у якому зародився вид і звідкіля він почав своє просування, називається центром ареалу, а сам ареал первинним.
 Розміри ареалів різноманітні. Зазвичай чим більший таксон, тим більшу територію він охоплює. Так, ареал родини завжди значно переважає розміри ареалу роду чи виду.
 Форма ареалу може мати правильні обриси і бути округлою, овальною, еліпсоїдною, витягнутою, звивисто-витягнутою (стрічкоподібною) чи крапчастою. Часто бувають променисті й бахромчасті (торочковидні) ареали неправильної асиметричної форми з численними виступами у різних напрямках. Ці ареали характерні для видів, які розселяються.
 Ареал має не лише певні розміри щодо площі, конфігурації, але й певну потужність, яка пов’язана з різницями висот (або глибин), що їх займають особини даного виду. Для більшості наземних тварин потужність ареалу незначна в порівнянні з площами їх горизонтального поширення. Таку незначну потужність ареалу мають багато ссавців, землерийні та інші. Дещо більша потужність ареалу у птахів.
 Незалежно від розмірів ареали можуть мати різні конфігурації. Межі і конфігурації ареалів рослин зумовлюються різними причинами. Основними з них є:
 -  Кліматичні, коли вид займає певну територію, оскільки вона за своїми кліматичними умовами відповідає потребам виду в теплі, вологості, світлі тощо. За межами цих умов вид уже рости не може;
 - Едафічні, або ґрунтові, коли відсутність відповідного ґрунту не дає можливості розселятися даному виду, наприклад гранітні відслонення, вапнякові і крейдяні схили;
 - Механічні – моря, океани, гори;
 - Біотичні, коли причиною поширення видів є конкуренція між видами, рослинні ценози, що не дають можливості проникати в них іншим рослинам. Степ – болото чи луг, степ – ліс – степ;
 - Історичні, коли рослини виникли за інших кліматичних умов, при іншому розподілі суші і води, тобто в умовах, які тепер не існують;
 - Антропічні, спричинені людиною, яка своєю господарською діяльністю заважає природному поширенню виду.
 Межі ареалів визначаються конкретним співвідношеннями умов, що регулюють поширення і розселення рослин. Ці умови в кожному конкретному випадку можуть бути різними і змінюватися в часі. Межі ареалів можуть бути рухомими (транзитивними), прогресивними (ті, які розширюються) або регресивними (ті, які звужуються) і стативними (тобто постійними). Рухомі границі спостерігаються в тих випадках, коли вид ще не дійшов до природних границь ареалу, або ж під впливом яких-небудь факторів площа ареалу скорочується. Стативні границі формуються в тих випадках коли вид досягнув природних меж свого ареалу. Їх положення в цих випадках визначається різними причинами. За певних умов границі ареалів можуть бути пульсуючими, якщо спостерігається щорічне звуження або розширення на деякі відстані. Пульсація меж пов’язана із змінами умов існування на території ареалів.
 Отже, межі ареалу можуть змінюватись під впливом багатьох факторів. Поширення виду всередині ареалу не обов'язково буває суцільним; вид заселяє лише ті площі, де умови середовища відповідають, його вимогам.