Вживання в їжу представників свого виду – явище не рідкісне у тваринному світі – це певна стратегія живлення. Вчені-етологи, що вивчають поведінку тварин, нараховують близько 1,5 тис. видів безхребетних і хребетних, які регулярно з’їдають своїх родичів. Навіщо? По-перше, для покращення в організмі пластичного та енергетичного обмінів. По-друге, для регуляції щільності популяції. По-третє, для з’ясування «хто сильніший»…

За дослідженнями вчених у неврожайний рік, тобто коли тварини голодують, найслабших особин з’їдають сильніші, щоб не дати вмерти їм голодною смертю.

         У багатьох тварин канібалізм відіграє серйозну роль уже з перших років життя. Наприклад, деякі види ос не забезпечують новонароджених личинок кормом і їм самим приходиться поїдати ще не вилуплених братів та сестер. Таким же чином деякі самки павуків та богомолів компенсують майбутні затрати енергії для потомства, з’їдаючи самця. Отже, складові частини його тіла втілюються в його ж дітях на молекулярному рівні.

Серед левів, шакалів, гієн зустрічається явище, коли канібалізм настає після інфантициду: батьки, старші брати і сестри та, навіть самка-мати, ні з того, ні з сього накидаються на новонароджене маля, убивають і з’їдають його. Такий порок властивий також щурам, мишам, морським свинкам. Канібалізм може виступати в якості механізму внутрішньовидової конкуренції, наприклад, самці левів і тигрів вбивають і поїдають дитинчат від іншого самця. У львів причини канібалізму пов'язані ще з бажанням передати свої гени нащадкам. Коли самець стає на чолі
прайду, він без всякого сорому зжирає дитинчат попереднього посліду. При цьому ватажок робить це для того, щоб самки скоріше стали готові до спаровування. Подібна поведінка спостерігається і у ведмедів.

У багатьох видів крокодилів відзначений такий канібалізм як пожирання більш дрібних особин більшими. У деяких видів акул дане явище
межує з абсурдом: перебуваючи в утробі матері, ще не народжені дитинчата вже поїдають яйця і більш дрібні ембріони.

У курей причин, що викликають канібалізм, більше ніж достатньо. Ними можуть бути як недолік, так і надлишок білка в кормі, порушення мінерального і вітамінного обміну, відсутність води і кухонної солі, яскраве світло в пташнику. Сильне захоплення гранульованими кормами також може привести до цього грізного явища. Швидко розправившись з таким кормом, птахи затівають бійки, вищипуючи пера один у одного.
Масовий розлад  часто починається після того, як птах з'їсть сире м'ясо. Деякі кури, одного разу відчули його смак, надовго залишаються канібалами.
При відсутності в раціоні кухонної солі птах пристращається до крові товаришок, яка, як відомо, має солонуватий смак.

У гризунів канібалізм може бути різноманітним. Самка деяких видів хом’яків починає поїдати дитинчат в перші дні після їх народження і припиняє тоді, коли вони вже можуть їсти їжу самі. Цей тип канібалізму спостерігається, коли у тварин народжується дуже багато дитинчат, коли виводки слідують один за одним і організм матері сильно виснажується, відчуває нестачу білків і мінеральних речовин. І якщо самкам, що годують дитинчат, почати давати молоко, м'ясо, губчасті кістки, канібалізм у них припиняється. Інший тип канібалізму: самка поїдає всіх дитинчат. Зазвичай це відбувається в перші години або добу після появи їх на світ. Такий канібалізм може бути обумовлений недоліком води, хворобою самки. Крім того, велику роль у його виникненні грають стрес-фактори. Канібалізм у гризунів може бути і частковим: самка з'їдає через певні інтервали одного або кількох дитинчат, а інших не чіпає, продовжує годувати їх, і вони залишаються живими. Отже, самка сама регулює чисельність потомства, виходячи зі своїх сил і можливостей. У самки всього 5 - 6 пар сосків, а народжується 15 і більше дитинчат. Своїх дитинчат поїдають молоді самки (віком до 4-х місяців). Така самка сама ще дитина, тому вона знищує приплід замість того, щоб доглядати за ним. Таке часто трапляється з самками, яких купують в зоомагазині вже вагітними, але ще занадто маленькими, щоб вони змогли доглядати за дитинчатами.

Ознаки канібалізму у свиней не можна не помітити: по-перше, це явно неспокійний настрій свиней, по-друге, покусані, закривавлені хвости, по-третє, це затримання свині-канібала, так би мовити, на місці злочину. Працівники боєнь, які займаються передзабійним утриманням свиней, зазначають що канібалізм більше характерний для кнурів, ніж для свинок, а також для свиней з невідділеними хвостами.

Напівмавпи також не є прикладом гуманного ставлення до родичів. Самки мармозеток дуже часто поїдають своїх новонароджених дітей, але цікаво, що саме першого, який тільки-но народився. Друге маля в цей час переповзає матері на спину і знаходиться у повній небезпеці.  У вищих приматів явище канібалізму зустрічається досить рідко. Це тому, що вони все-таки вегетаріанці, хоча полюбляють дрібних безхребетних, пташині яйця, невеликих гризунів. Кровожадібними є лише шимпанзе. У їхньому меню присутні дрібні дикі птахи, мартишки, молоді павіанчики. Отже, найближчий родич Homo sapiens – шимпанзе, за всіма генетичними, біохімічними, морфологічними, молекулярними ознаками схожий на людину, виявився першим канібалом серед антропоїдів.

Історичні дані про канібалізм мають багато протиріч. На стоянках давніх людей знаходять роздроблені черепи, неначе з них смоктали мозок. Серед синантропів та явантропів також зустрічався канібалізм. Але вчені вважають, що вони просто поїдали більш примітивних архантропів, досить малих і слабких. Тобто – це не канібалізм, а просте людоїдство.

В процесі еволюції, коли примати прогресували, прогресували канібалістичні нахили. Скрізь, де жили неандертальці, і в Європі, і в Азії, дослідники знаходили сліди їхніх бенкетів, тобто обгризені кістки тварин у перемішку із кістками їхніх родичів, саме неандертальців. Пізніше вчені доводили, що і неандертальці, і пізніші люди займалися канібалізмом без апетиту – це був як обов’язковий елемент культу поваги до мертвих.

Сьогоднішня наука має дані про те, що деякі примітивні колонії земної кулі, до того, як перетворитися на європейські колонії мали два види канібалізму: ритуальний та військовий. Наприклад, папуаси Нової Гвінеї, нападаючи на сусідні селища, притримувались правил, що вбити ворога – це півсправи. А щоб набути сили, сміливості, спритності, розуму покорених, необхідно з’їсти їхню плоть. Так же робили і самураї, виймаючи із перерубаного тіла печінку.

На території Росії канібалами були ще в ХІХ ст. деякі сибірські племена. Коли помирав тунгуський шаман, прості члени стада намагалися проковтнути хоч шматочок його тіла, щоб отримати трохи мудрості та магічних здібностей. У своїх записах Миклухо-Маклай відмічав, що аборигени о.Пасхи, поїдали своїх вбитих ворогів. А Тур Хейердал пізніше згадував, що на цьому острові поїдають лише померлих родичів.

У періоди крайнього голоду, люди європейської культури рідко стають канібалами, так як пізніше вони набувають страшних душевних мук та втрачають розум. Поодинокі випадки, про які повідомляють заголовки видань або телепередач – це частково дезінформація. В історії відомі численні випадки вимушеного канібалізму, наприклад, випадок такого роду - авіакатастрофа в Андах 13 жовтня 1972 р. Ті, що вижили в тій катастрофі провели 72 дні в зоні вічних снігів і вціліли тільки тому, що вживали в їжу тіла загиблих.

У судових протоколах задокументовані свідчення про канібалізм в японських військах в роки Другої світової війни. Коли у них закінчувалася їжа, японські солдати вбивали і з'їдали один одного, коли у них не залишався хто-небудь з цивільного населення супротивників. В інших випадках вони вбивали і розчленовували солдатів противника. Добре задокументований випадок, що стався в Тітідзіме в 1945 році, коли японські солдати вбили і з'їли вісьмох збитих американських льотчиків. Цей випадок був розслідуваний в 1947 році, під слідством проходили 30 японських солдатів, з них п'ятеро були визнані винними і повішені.

Тому на сьогоднішній день вчені вважають, що необхідно розрізняти канібалізм, віддалений від нас історично або географічно та канібалізм побутовий, який належить до компетенції психіатрів, міліції, сценаристів фільмів жахів. І ще, на думку багатьох, канібалізм у нашому житті – зовсім не найстрашніше явище.