Однією із властивостей живого організму є його здатність пристосовуватися до мінливих умов свого існування. Часто у результаті таких пристосувань у людини виникають зміни в здоров’ї. Тому основним критерієм оцінки стану здоров’я є адаптивність – рівень здатності до пристосувань людини в складному світі, а також адаптованість – рівень фактичного пристосування особистості.
Адаптивність людини різноманітна. Залежить вона по-перше, від вроджених якостей. Одні народжуються семижильними, яких не звалити і обухом, а інші падають від вітру. Одні розумово обдаровані, а інші розумово відсталі. Одні мають надзвичайні фізичні можливості, а інші ні.
Але адаптивність – це якість ще й набута. Чим більше з дитинства людина удосконалює свої функціональні можливості, свої знання та уміння, тим вона більше пристосована до умов довкілля. Причому до уваги необхідно брати не лише адаптацію до умов існування, але й до складного інформативного простору. За дослідженнями вчених впевненість у собі надають ще й такі складові життя людини, як диплом, професія, знання, рівень культури, ерудиція, здатності до ефективного мислення, навички та вміння. Адже при наявності у молодої людини всіх цих якостей, вона стає впевненою в собі. Впевненість у собі укріплює адаптивність. А невпевнена в собі людина більше приречена на невдачі і на дезадаптацію.
Адаптивність – це витримка, висока працездатність, психічна та фізична гармонійність, мужність у чоловіків та жіночість у жінок, це також комунікабельність, здатність розбиратися в людях і легко з ними налагоджувати відносини. Отже, адаптивність – це найперша умова благополуччя та здоров’я. Проявляється вона в першу чергу в екстремальних ситуаціях,у перемаганні труднощів. Існує низька, середня і висока адаптивність. В усіх відношеннях 1\4 частина людей високоадаптивна, 1\2 – середньоадаптивна, а 1\3 – низькоадаптивна.
Адаптованість – це складова частина адаптивності. Вона визначається за об’єктивним соціальним статусом людини. Чи однакова адаптованість у професора, директора, двірника, домогосподарки? У кого вона краща? Професор чи генерал можуть бути адаптованими до фізичних вимог, але вони можуть бути несимпатичними і уродливими. Двірник може бути щасливим тим, що хоч і має непрестижну професію, зате тривале щоденне перебування на чистому повітрі дає позитивний ефект. Тобто критерії адаптованості відносні. Адаптованість – це умова здоров’я, а порушення адаптованості – це умова виникнення хвороби. Здоров’я – це висока і нормальна адаптивність, реалізована в адаптованості. Іншими словами високі та нормальні вроджені і набуті якості і можливості людини, реалізовані в її житті таким чином, що вона задоволена своїм життям, впевнена в собі і в своїй свободі. Людина, що не впевнена у собі, яка має певні незначні дефекти організму і свобода якої обмежена, здоровою бути не може. Наприклад, якщо в людини відсутнє одне око, вона не може виконувати роботу, яка потребує високого рівня експлуатації зору. Якщо відсутня частина шлунку чи легені, то така людина обмежена у фізичних навантаженнях. Хвороби можливо уже й немає, зате наявні деякі обмеження.
Адаптація до екстремальних факторів включає природні фактори, соціальні та тимчасові. До природних належать:
- геофізичні фактори;
- метеорологічні фактори;
- зміна гравітації;
- умови високогір’я;
- коливання температури.
До соціальних факторів належать:
- психоадаптація;
- гіподинамія;
- перебування в замкнутих приміщеннях обмеженого об’єму;
- зміна атмосфери від промислових відходів;
- зміна харчування, тобто їжі та води.
Таким чином, пристосованість людини до життєвих факторів є важливою умовою існування. ’’скачать dle 10.3фильмы бесплатно