Організм людини – відкрита саморегулююча система, надійна біосоціальна система, що за численними дослідженнями вчених має необмежені можливості пристосування до оточуючого середовища. Людина може адаптуватися до:
- значних фізичних навантажень;
- умов зміни газового середовища;
- високої та низької температури;
- підвищеної вологості;
- пониженої або підвищеної освітленості… .
Добре відомо, що людина здатна переносити впливи несприятливих факторів під впливом надзвичайних емоційних напружень або високої мотивації дій, які не могла б здійснити у звичайному спокійному стані. Це говорить про те, що організм має приховані можливості – резерви.
У залежності від характеру діяльності або взаємодії на організм факторів довкілля вчені визначають основні блоки фізіологічних резервів, які і впливають на успіх адаптації. Ці резерви поділяються на структурні (морфологічні) та функціональні.
Під структурними резервами розуміють особливості окремих складових елементів організму від клітин до систем органів, що проявляються у розвитку та міцності кісткової та м’язевої системи, у міцності та рухливості суглобового апарату, у розвитку міжнейронних зв’язків, що мають суттєвий вплив на функціональні можливості організму. Структурними резервами організму виступає парність багатьох органів: нирки, легені, очі, вуха, залози… . Кожен з цих органів, при виході з ладу одного органу своєї пари, може забезпечити нормальне функціонування організму у звичних умовах та при деяких навантаженнях. До глибоких структурних резервів організму належить резистентність його клітин і тканин до різноманітних умов їхнього функціонування.
Функціональні резерви являють собою можливість зміни функціональної активності структурних елементів організму, їх можливості взаємодіяти між собою, що використовуються організмом для досягнення результату. Такі можливості проявляються у зміні інтенсивності та швидкості перебігу енергетичних та пластичних процесів обміну на клітинному і тканинному рівнях, у зміні інтенсивності та швидкості перебігу фізіологічних процесів на рівні органів, систем органів та організму в цілому, у збільшенні фізичних (сила, швидкість, витриманість) та покращенні психічних (усвідомлення мети та готовності боротися за її досягнення) якостей, у здатності до вироблення нових та удосконалення вже існуючих рухових і тактильних навичок.
Функціональні резерви включають три відносно самостійних види: біохімічні, фізіологічні та психологічні.
1. Біохімічні – це можливості збільшення швидкості перебігу та об’єму біохімічних процесів, пов’язаних з економічністю та інтенсивністю пластичного та енергетичного обмінів та їхньою регуляцією. Біохімічні резерви визначаються міцністю енергетичних систем, які направлені на відновлення зруйнованих енергетичних ресурсів при адаптації клітинних структур.
2. Фізіологічні резерви являють собою можливості органів та їхніх систем змінювати свою функціональну активність і взаємодію між собою з метою досягнення оптимального для конкретних умов рівня функціонування організму та ефективності діяльності. Матеріальними носіями фізіологічних резервів є органи, системи органів, механізми, що забезпечують підтримання гомеостазу, переробку інформації і координацію вегетативних функцій та рухів. Фізіологічні резерви класифікують так:
а) за рівнем організації: клітинні, тканинні, органні, системні, міжсистемні, резерви цілісного організму; це є наприклад, резерви м’язових та нервових клітин, нервових та залозистих тканин, серця, нирок, легень та всіх систем органів цілого організму.
б) за фізичними якостями: фізичні резерви сили, швидкості, витривалості.
в) за характером тривалості м’язової роботи, яка виконується:
3. Психологічні резерви можуть бути:
- можливостями психіки, пов’язаними із проявами пам’яті, уваги, мислення, емоцій;
- мотивацією діяльності людини, що визначають тактику поведінки;
- особливостями психологічної і соціальної адаптації.
Психологічні резерви можна розглядати як перехідний етап функціональних можливостей, що дає можливість розглядати психологічні резерви як фактор, що визначає надійність діяльності, що вважається якістю ефективно і стабільно виконувати поставлену мету в екстремальних умовах.
Результат адаптації не може бути лише результатом функціонування окремих органів, а виступати як інтеграція, що визначає та формує своєрідну організацію фізіолого-біохімічних процесів, які необхідні для його досягнення.
Функціональні резерви організму можуть бути у вигляді складної системи резервів, в якій фундаментом є біохімічні резерви, а верхівкою – психологічні резерви. Стрижнем системи функціональних резервів, що об’єднують її в єдине ціле за рахунок механізмів нейрогуморальної регуляції є фізіологічні резерви. Підсистема біохімічних резервів забезпечує фундаментальні процеси, направлені на підсилення функціонування підсистеми фізіологічних резервів, яка в свою чергу нейрогуморальним шляхом регулює рівень функціонування підсистеми біохімічних резервів. На основі діяльності підсистеми фізіологічних резервів функціонує підсистема психологічних резервів, які засновуються на діяльності ЦНС та на основі соціальної мотивації. Підсистема психологічних резервів виступає як механізм мобілізації фізіологічних процесів.
Таким чином, пристосувальні резерви – це можливості клітин, тканин, органів, систем органів та цілого організму протистояти дії різного виду навантаженням, адаптуватися до цих навантажень, забезпечуючи необхідний рівень ефективності діяльності людини. <!-- [noleech] --> Пропонуємо дізнатись де можно купити вишиванку. Вишиванку в Києві треба купляти тільки на нашому сайті. <!-- [/noleech] -->скачать dle 10.3фильмы бесплатно